Характеристика категорій менеджменту

До основних категорій менеджменту належать поняття організації, принципів і методів менеджменту, процесу і функцій управління, рівнів управління, стилів та культури керівництва (лідерства), комунікації, управління колективом (групою) тощо.

Управління в загальному розумінні бувають:

– технічне управління природними і технологічними процесами;

– державне управління соціально-економічним життям суспільства через різні інститути – правову систему, міністерства, відомства, місцеві органи влади.

Класифікація типів управління: цільове, лінійне, функціональне.

Ключем до пізнання механізму управління є розуміння того, що воно слугує для одержання визначеного кінцевого результату, мети. Не знаючи механізму, для чого він призначений, ми не можемо його використовувати. Тому можна сказати, що існує цільове управління.

Для руху до мети необхідно вирішувати повсякденні завдання. Це досягається за допомогою функціонального управління. Як функції розглядаються загальні великі завдання менеджменту: планування, організація праці, координація дій, стимулювання, контроль. Виконуються функції спеціальними штатними органами: виробничий відділ, відділи маркетингу, кадрів, бухобліку і т.д. функціональне керування здійснюється по горизонталі.

Крім цього, необхідне лінійне управління. Воно здійснюється по лінії прямого підпорядкування, тобто по вертикалі: від керівника через заступників, начальників відділів до виконавців.

До загальних законів управління належать:

– закон спеціалізації управління;

– закон інтеграції управління;

– закон необхідної і достатньої централізації управління;

– закон демократизації управління;

– закон раціонального використання часу.

Закон спеціалізації управління акцентує увагу на тому, що при багатофункціональній системі управління виникає необхідність у розподілі певних функцій та повноважень, здійснюваних окремими людьми та трудовим колективом.

Закон інтеграції управління. Інтеграція – це об'єднання окремих розрізнених, спеціалізованих дій до загального процесу функціонування і розвитку управління. Цей закон, як і перший, має об'єктивний характер, тобто на практиці управління не може здійснюватися без об'єднання, координації діяльності багатьох робітників.

Закон необхідної і достатньої централізації управління на практиці проявляється як закон оптимального сполучення централізації і децентралізації. Він передбачає, з одного боку, централізоване, сконцентроване управління, тобто реалізацію процесу управління за вертикаллю, з іншого –передумовлює необхідність передачі деяких повноважень управління на нижній щабель ієрархії.

Закон демократизації управління передбачає участь виконавців у процесі, наприклад, шляхом передачі їм власності (у вигляді акцій чи інших цінних паперів).

Закон раціонального використання часу –один з найважливіших законів ринкової економіки. По суті час трансформувався в економічну категорію, цінність якої зумовлює всі сторони діяльності підприємства (швидкість обертання капіталу, адаптування до змінюваних умов тощо).

Що стосується закономірностей управління виробництвом, їх можна розподілити на дві групи: загальні, що характеризують процес управління в цілому, та локальні, які виявляються в окремих елементах системи управління (в методиці прийняття управлінських рішень, в окремих функціях управління тощо).

Розглянемо категорії управління, що найчастіше зустрічаються у діяльності менеджерів.

Мета – це орієнтований на майбутнє бажаний стан об'єкта управління.

Принципи – це правила, засновані на світовому практичному досвіді.

Методи – це можливі способи впливу суб'єкта на об'єкт.

Функція управління –це сукупність об'єктивно необхідних дій, що стійко повторюються, або робіт, об'єднаних однорідністю, змістом та цільовою спрямованістю.