Сутність менеджменту

З часу об’єднання людей в окремі групи для здійснен­ня певної діяльності виникає потреба в управлінні ними. В межах економічної системи здійснюється управління певними об’єктами (процесом виробництва товарів, їх збутом тощо) та суб’ктами (окремим індивідуумом, брига­дою та ін.).

Управління — свідомий цілеспрямований і активний вплив різних суб’єктів управління та створених ними ор­ганів на економічні об’єкти та діяльність інших людей.

При управлінні процесом безпосереднього вироб­ництва чи продажем товарів передусім здійснюється вплив на діяльність людей, зайнятих виробництвом, постачан­ням товарів і наданням послуг. Основою системи управ­ління є цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та ці­лі окремих індивідів, колективів людей тощо в інтересах досягнення поставленої мети.

У процесі суспільної діяльності люди об'єднуються у певні організації, тобто певні групи, форми об’єднання у межах окремої структури (школи, магазину, підприємства тощо).

Складовою частиною процесу управління є менедж­мент. Якщо поняття управління в економічному аспекті означає вплив суб’єктів управління на весь суспільний і технологічний способи виробництва на макро- і мікрорів-нях, то менеджмент охоплює управління соціально-економічними процесами лише на рівні підприємств та їх об’єднань.

Менеджмент — свідомий і цілеспрямований вплив ке­рівництва підприємства або керівних органів на діяльність людей у процесі виробництва товарів і послуг у межах певної організації з метою привласнення прибутків.

Поняття “виробництво” вживається у даному разі в широкому значенні, тобто означає безпосереднє вироб­ництво, обмін, розподіл і споживання й передбачає пере­дусім управління персоналом.

Як окрема економічна наука, менеджмент виник після виходу у світ книги американського інженера і дослідника Ф.Тейлора “Принципи наукового управління” у 1911 р. Він характеризував управління як “...мистецтво точного знання того, що необхідно зробити і як зробити найкра­щим і найдешевшим способом”. У самому процесі управління виділив такі основні етапи: визначення мети, вибір засобів здійснення мети, підготовка таких засобів та І контроль результатів.

У 20-ті роки XX ст. представник класичної школи уп­равління французький учений А.Файоль та інші дослідники основну увагу зосередили на розробці раціональної структури організації, тобто поділу її на окремі підрозділи, робочі групи, що дало йому (Файолю) підставу виділити і функції управління. Такими функціями він вважав: 1) передбачення (встановлення мети); 2) планування; 3) організацію; 4) розпорядження; 5) координацію; 6) контроль.

Виділення цих функцій покладено в основу одного із трьох сучасних підходів до теорії й практики менеджмен­ту — процесного; двома іншими є системний і ситу­аційний.

Системний підхід у менеджменті передбачає розгляд підприємств їх керівниками як відкритої системи, яка складається із таких найважливіших підсистем: 1) люди; 2) структура (наявність взаємозв’язків між окремими підсистемами та їх елементами); 3) технологія і завдання, зорієнтовані на досягнення різних цілей за умов впливу зовнішнього середовища. Виділення підсистем допомагає створювати у межах підприємства окремі структурні підрозділи (відділи, сектори та ін.).

Ситуаційний підхід у менеджменті полягає в умінні управляючих правильно оцінювати певні виробничі та уп­равлінські ситуації й знаходити найкращі конкретні дії по виходу з них (ситуація — це конкретний набір внутрішніх і зовнішніх обставин, які впливають на функціонування підприємства на даний час).

Крім таких підходів розрізняють окремі концепції (моделі) сучасної теорії та практики управління. До них належать концепція наукового управління (в якій увага ак­центується на організаційній структурі підприємства; вона отримала назву класичної школи управління, представленої А.Файолем), а також концепція управління з позиції на­уки про поведінку людини.

Дві останні концепції (моделі) враховують недооцінені представниками інших моделей соціально-психологічні та морально-етичні чинники в управлінні людьми. Так, аме­риканський учений А.Маслоу стверджував, що продук­тивність праці на підприємстві може зрости передусім внаслідок поліпшення мікроклімату в колективі, зокрема стосунків між менеджерами і найманими працівниками, а також підвищення ступеня задоволення працівниками своєю працею та її результатами. Ці положення, розвинуті у працях Б.Мейо та інших дослідників, отримали назву неокласичної школи.

Концепція управління з позицій поведінки людини ак­центує увагу на підвищенні ефективності людських ре­сурсів шляхом зміни змісту праці та якості життя, нової ролі лідера в організації, створення кращих стимулів до праці тощо.

Домінуючою моделлю у розвинутих країнах світу є концепція людських (гуманних) відносин. Вона грунтується на переважанні ролі особистісного чинника у зростанні ефективності господарської діяльності підприємства. Вод­ночас у практиці управління слід використовувати раціональні аспекти інших моделей.

Повніше сутність менеджменту розкривається в його основних функціях.