Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Функції менеджменту та форми управління підприємством
Функції менеджменту — певний вид діяльності, здійснюваний посадовою особою чи структурним підрозділом апарату управління, в процесі якого відбувається ефективний вплив на об’єкт управління і вирішуються поставлена мета, завдання та ін. Основними функціями управління є планування, організація, добирання та розміщення кадрів і їх стимулю вання, координування, контроль. Раціональне планування — основа успішного виконання менеджерами всіх інших функцій. Планування — процес розробки і практичного втілення планів, а також шляхів, засобів досягнення втіленої у них мети підприємства. Таке планування означає розробку планів господарської діяльності підприємства, що втілюється у певному комплексі економічних показників. Важливо, щоб вони відображали послідовність і зміст робіт. Так, для промислового підприємства плануються доставка матеріалів і комплектуючих виробів, виробництво продукції, її складування, збут. Тому за сферами планування розрізняють планування виробничої діяльності, планування підбору та переміщення працівників, фінансове планування та ін. Основним планом діяльності підприємства є бізнес-план. Організація діяльності підприємства — процес створення організаційної структури підприємства (відділів, служб, груп тощо), закріплення за ними ресурсів, узгодження повноважень, а також розробка доцільних засобів їх дії з метою досягнення мети. Важливою умовою успішної організаційної діяльності є створення системи інформаційного забезпечення. Добиранням, розміщенням кадрів та їх стимулюванням займається кадровий менеджмент. Важливо при цьому орієнтуватися на людину як основне джерело підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва, залучати працівників до вироблення та прийняття управлінських рішень тощо. Координування діяльності підприємства — процес упорядкування та узгодження дій різних підрозділів підприємства. Координування є конкретизацією процесу організації підприємницької діяльності. Контроль за діяльністю підприємства — систематичне спостереження за станом господарської діяльності підприємства з метою перевірки відповідності фактичних результатів запланованим і в разі потреби коригування такої діяльності. Найважливішою сферою контролю є виробнича діяльність. Він передбачає спостереження за діяльністю працівників (зокрема за заповненням вакантних робочих місць); за завантаженістю устаткування, приміщень тощо; за наявністю запасів сировини та комплектуючих виробів; за якістю продукції, термінами виконання робіт. Функції менеджменту по-різному виконуються у певних організаційних формах управління підприємством. Такими основними формами за сучасних умов є: 1) лінійна; 2) функціональна; 3) лінійно-функціональна; 4) програмно-цільова; 5) дивізіональна; б) матрична. За лінійної форми управління здійснюється у взаємовідносинах між начальником і підлеглими за ієрархічною структурою згори донизу. Так, в американській компанії “Ексон” та багатьох інших крупних корпораціях налічується 11-14 рівнів ієрархії. Усі розпорядження йдуть від одного начальника, а для керівника кожного ієрархічного рівня потрібно підібрати оптимальну кількість підлеглих, якими можна ефективно управляти. Керівник підрозділу повинен приймати рішення з багатьох проблем виробничо-фінансової діяльності свого підрозділу. Основним недоліком такої форми організаційної структури є надзвичайно складна процедура прийняття управлінських рішень, оскільки дозвіл на кожний крок діяльності треба отримувати знизу нагору через всю ієрархію керівників. Таке рішення ухвалюють на тривалих засіданнях, після численних узгоджень і за колективної відповідальності за будь-які дії. Лінійна структура управління дуже складна і повільно реагує на внутрішні та зовнішні зміни, значною мірою виключає новаторський ризик підприємця. В ній відсутня автономія керівників підрозділів, наявний бюрократизм та інші негативні риси. За функціональної форми спільні для кількох підрозділів функції управління передають одному органу (підрозділу) або виконавцю. Він виконує їх, отримуючи накази від кількох керівників. Таким чином, субординація в управлінні здійснюється за функціями. Позитивним у цій організаційній формі є можливість уникнення дублювання діяльності виконавців. Кожен з них може доводити до найдосконаліших форм виконання окремої функції. Недолік — відсутність єдності при отриманні розпоряджень, погіршення координації в управлінській діяльності в міру зростання складності виробничого процесу й поглиблення спеціалізації. Лінійно-функціональна форма управління певною мірою усуває ці недоліки. Управлінські рішення тут розробляють висококваліфіковані, досвідчені спеціалісти, а розпорядження віддають по лінійних ланках. В основу лінійно-функціональної структури покладено принцип, згідно з яким у кожного підлеглого може бути лише один начальник. Попередньо зазначмо, що за матричної структури підлеглий може мати кількох начальників, кожен з яких відповідає за певні проекти або види діяльності корпорації. За програмно-цільової форми управління призначають керівників окремих проектів або підрозділів, які дають розпорядження щодо найефективнішого використання усіх ресурсів (матеріальних, трудових і фінансових) для досягнення конкретних цілей виробництва. Такими цілями можуть бути будівництво нового заводу або цеху, реконструкція діючого підприємства, конструювання і розробка нової техніки тощо. Керівник проекту отримує завдання від вищого керівництва і звітує перед ним. Йому, у свою чергу, підпорядкований цілий штат працівників. Певні завдання виконують окремі підрозділи, що ускладнює координацію між ними. Для узгодження діяльності підрозділів створюють єдиний координаційний центр. З часом вони можуть бути перетворені на внутрішні фірми, тобто відносно незалежні господарські одиниці, які мають більшу самостійність, ніж підрозділи. У матричній формі організаційної структури управління поєднуються лінійна, програмно-цільова та функціональна. Їх вибір і поєднання залежать від типу виробництва, характеру технологічних операцій, поставленої мети і цілей. Так, для масового серійного виробництва придатніші лінійні та функціональні форми; для розробки нової техніки — програмно-цільова. У дивізіональній формі управління поєднуються процес управління за продуктовим (коли материнська компанія відповідає за діяльність фірми у даній країні) і регіональним (коли дочірня компанія об’єднує філіали в інших країнах) принципами. Головними елементами цієї форми управління є відділи (від англ. division), які наділені оперативною самостійністю, вступають між собою у договірні відносини і, отримуючи прибутки, здійснюють самофінансування. Вище керівництво за цієї форми управління приймає стратегічні рішення, які визначають розвиток компанії на тривалу перспективу (поставлення довготривалих цілей, розширення масштабів виробництва, модернізація підприємств, виробництво нових видів продукції тощо). За таким принципом побудоване управління в могутній американській корпорації “ІВМ” (“Інтернешнл Бізнес Мешінз”), причому дивізіональна форма управління поєднується з програмно-цільовою. Вибір певної форми управління залежить також від історичних традицій, типу організаційної культури і цінностей країни тощо.
|