Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

2. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю.

3. Оформлювання результатів наукової діяльності. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

4. Анотування і реферування наукових текстів.

5. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань.

6. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.

7. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.

8. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт.

9. Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці.

10. Науковий етикет.

Становлення і розвиток наукового стилю української мови

У світовій мовній практиці виникнення і розвиток наукового стилю повязано з еволюцією різних галузей наукових знань, різноманітних сфер діяльності людини. Спочатку стиль наукового викладу був близький до стилю художньої оповіді. Саме тому наукові праці Піфагора, Платона і Лукреція відрізняються особливим, емоційним сприйняттям явищ. Відокремлення

наукового стилю від

художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові, поширивши свій вплив на весь тодішній цивілізований світ, стала створюватися наукова термінологія. Згодом вона збагатилася за рахунок латині, яка стала інтернаціональною науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до лаконізму і точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу, які суперечать абстрактно-логічному відображенню природи. Відомо, що занадто художній характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілея надмірно белетризований. Надалі зразком наукової мови став суворо логічний виклад Ньютона.

Науковий стиль і його основні мовні засоби простежується ще в давній книжній українській мові. Він сформувався під впливом грецької і латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. Саме з цих мов перекладалися наукові книги, тому що латина була мовою наук усієї Європи.

Почасти науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації вжитку їх і термінологізації значень. Свідченням цього є наукові книги-монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди, що готувалися і видавалися українськими вченими в Острозькій академії,

Львівському братстві «Адельфотес», Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. Відсутність наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні за часів російського панування, постійні заборони царського уряду викладати і друкувати книги українською мовою негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини XIX ст. спочатку як науково-популярний стиль.

Журнал «Основа» та заснована у 1868 р. «Просвіта» були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, порадники, календарі з народногосподарської, природодослідної тематики. У 1873 р. у Львові з ініціативи Михайла Драгоманова організовується «Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка», основною метою якого був розвиток науки, освіти, культури. У 1893 р. воно реорганізувалося в «Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка» і мало історико-філософську, філологічну та математико-природничу секції. Товариство видало чимало матеріалів з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. У ньому українською мовою видавали наукові записки, збірники, матеріали, періодичні видання часописи, вісники та монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі видатні українські вчені, як І. Франко, М. Драгоманов, К. Михальчук, С. Подолинський, І. Верхратський, А. Кримський, М. Сумцов, В. Гнатюк та ін.

Наприкінці XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гуманітарна й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, генеза, принцип, проблема, процес, абсолютизм, автономія, методологія, обєкт, обєктивний, опозиція, орган, організація, позитивізм, полеміка, політична економія, інституції, кооперація, солідарність, продуктивні сили, пропаганда, ритміка, епідемія, діагностика, аналітичний, раціональний, симетричний та ін.

У 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української мови у всі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в СРСР уже на кінець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча термінологічні комісії Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні намагалися інтенсивно працювати, але особливого попиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, виробництва, школи.

З прийняттям Закону про мови в УРСР, яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежної Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, визначення специфіки та шляхів збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами і терміносполученнями. Слід пам’ятати, що жодна мова не має суто своїх терміносистем, без запозичень. Природа наукового стилю така, що він більш або менш інтенсивно, але завжди запозичує як лексичні терміни інших мов. По-сучасному його можна назвати інтерактивним.