Зміст Третього Литовського статуту

Третій Литовський статут є третьою редакцією основного кодексу права Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського. Його ще називали Новим Литовським Статутом. Третій Литовський статут створили литовський підканцлер Лев Сапега і кодифікаційною комісією, що складалася з найвизначніших правників того часу. Статут затверджено привілеєм Сигузмунда від 28 січня 1588 р. Він був вперше надрукований в м. Вільно в друкарні братів Мамоничів під назвою " Статут Великого князівства Литовського 1588 року". Містив 14 розділів та 488 артикулів і регулював держаний і судовий устрій, цивільно-правові (6 розділів), кримінально-правові (4 розділи) й процесуально-правові відносини. Третій Статут діяв на всіх українських землях у складі Речі Посполитої, його використовували в Гетьманщині, він став джерелом права і кодифікаційних процесів у Польщі, Литві, Росії, Білорусії та Україні аж на початку XIX ст. У кінці XVI ст. ним завершено кодифікаційні процеси у Великому князівстві Литовському і проведено повну уніфікацію сепаратних систем права у цій державі.

Структурно Литовський статут 1588 р. складався з 14 розділів, у яких містилося 487 статей. До першого розділу увійшли різноманітні за характером норми, що їх можна переділити на дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, що визначають покарання за державні злочини. Другий розділ охопив норми, що регулювали виконання військового обов'язку шляхтою. У третьому розділі було викладено норми державного права. Зокрема, проголошувалася недоторканність кордонів ВКЛ і збереження його самостійності. Панівний стан змушений був піти на поступки щодо простих людей. Так, до Литовського статуту 1588 р. було введено статтю про кримінальну відповідальність шляхтича за вбивство

____________________

Гримич М. Литовский статут і звичаєве право (Про співвідношення кодифікованого права і звичаєво-правової традиції)) // етнічна історія народів України, Київ - С. 4

простої людини. Значну увагу в Третьому Литовському статуті приділено цивільному праву. Центральне місце серед норм цивільного права посідали норми, які регулювали речове право. Об’єктами речового права були маєтки з залежними людьми, орні землі, ліси, сіножаті, озера, річки, продукти сільського господарства і ремісництва, будівлі тощо. За Статутом 1588 року були відомі такі права на річ: право власності (держання, володіння), заклад (застава) і сервітутне право. Досить детальній регламентації підлягав інститут приватної власності. Передбачалась недоторканність права власності.

Щодо розподілу вини за злочини, то Статут 1588 встановив, що при простій співучасті всі винні повинні були каратися однаково. При складній співучасті злочинці поділялися на виконавців, пособників і підбурювачів. Приховання і недонесення по деяких злочинах також підлягали карі. Наприклад, у випадку державної зради батька повнолітні сини, які знали про підготовку зради, підлягали покаранню. Велике місце займали злочини проти особи і майнових прав. Основним покаранням за них був штраф у користь потерпілого і великого князя. Суворе покарання передбачалося за крадіжку: при крадіжці коня або рецедиві передбачалося повішення. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, ніж такі ж протизаконні дії простої людини. Зокрема, у випадку нанесення ран шляхтичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом.

Характерно, що і після прийняття у Великому князівстві Литовському статуту 1588 р. у приєднаних до Польської корони Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах продовжував діяти статут 1566 p.
Видання Литовських статутів, певна річ, обмежувало сферу застосування норм звичаєвого права. Однак воно, як і раніше, продовжувало діяти поряд з

________________________

Козинець О. Норми цивільного права у Третьому статуті Великого

Князівства Литовського 1588 р. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://bulletin.uabs.edu.ua/store/jur/2012/4c9e56b178317ed7981a276ed6552c71.pdf

писаним правом. І Литовський статут, наприклад, прямо дозволяв суддям при

відсутності " писаної" норми вирішувати справу " на основі старого звичаю". Можливість діяти " згідно з старим звичаєм, способом звичая стародавнього" визначалася і наступними статутами. Великий князь, сказано у III Литовському статуті, зобов'язувався додержуватися давніх звичаїв, " усі Цей

статут в протилежність акт Люблінської унії 1569 року закріпив державно-політичну самостійність Великого князівства Литовського. привілеї земської старовини і нові від нас дані, вільності і звичаї добрі стародавні зберегти і ні в чому не порушувати".

У Статуті 1588 р. було посилено податковий тягар на населення адже даний документ було прийнято після завершення Лівонської війні (1558 - 1583), що відбувалася між Литвою, Польщею, Швецією та Данією з одного боку та Росією - з другого. У зв’язку зі значними фінансово-економічними втратами уряд Речі Посполитої шукав нові джерела наповнення казни. Особливо обтяжливими були податки на алкогольні напої та помол зерна. Акциз на помол стягувався з млинів спеціально призначеними князем службовцями, від чого особливо страждали селяни та бідніше населення.

Третій Литовський Статут мав значення не тільки для пануючої привілейованої верстви, але й правом “посполитого”, всенародного і як такий служив нормою для чистого народного, так званого “копного суду”. Це був громадський суд, як установа звичаєвого права, що був відомий під назвою “копи”. Цей суд був найяскравішим явищем українського звичаєвого права. Він мав зв’язки зі старим вічевим зібранням (копа – віче). Копний суд – суд, який чинили громади на громадському сході на підставі звичаєвого права. Розбирав виключно кримінальні справи. Литовський статут 1588 p. особливо виділяв князів і панів радних, надавши їм право судити не тільки

_______________

Гальський К. Литовські статути ХVІ ст.: податкова і митна системи // Вісник міністерства доходів і зборів України, 21.06.2013, № 24

Пажимський О. Звичаєве право українського народу в контексті литовських статутів ХVІ ст. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://kozakbiblio.web-box.ru/zvichave-pravo/konferenc/21-22032011-mzhnarodna-naukovo-praktichna/oleksandr-pazhimskij-zvichave-pravo-ukranskogo/

простих людей, а навіть залежних від них дрібних і середніх феодалів.

Видання цього статуту мало винятково важливе значення для подальшого розвитку права не тільки в Україні, а й у Білорусії та Литві. Він був важливим кроком у розвитку правової думки і відображав зміни, що сталися в економічному розвитку. Статут був написаний і видрукуваний друкарським способом староукраїнською (старобілоруською) мовою, що робило його зрозумілим усьому населенню. Про те, що цю систематизацію

було проведено на високому науковому й практичному рівні, свідчить той факт, то Литовський статут діяв до 1840 р.

Мова всіх трьох редакцій Статуту русько-українська (суміш церковно-слов’янської, української, білоруської).

Отже, Третій статут Великого Князівства Литовського – ретельно розроблений юридичний документ, у якому знайшли своє відображення досягнення політичної і правової думки того часу. Статут 1588 р. було значною мірою погоджено з правовими нормами, що діяли в Польщі. Чинність Третього Статуту було припинено рескриптом імператора Росії у 1840 р., однак окремі його положення зберегли законодавчий статус на території сучасної Білорусі та північно-західних регіонів України аж до 1917 р.

78 Актуальні проблеми держави і права

УДК 340.15(474.5): 340.134(477)