Форми держави поділяються на такі елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму державного (політич­ного) режиму.

Форма державного правління - це елемент форми держави, що відображає певний порядок створення і організації вищих органів влади.

За способом організації верховної влади форми правління поділяють на монархії і республіки.

Монархія — це форма правління, при якій вища влада в державі належить одній людині — монарху; формальним джерелом влади є одна особа. Монархії поділяють на абсолютні і обмежені.

При монархії глава держави отримує свій пост у спадкування, неза­лежно від виборців або представницьких органів влади.

У залежності від рівня конституційного обмеження влади монарха і наявності інших вищих органів влади монархії поділяють на абсолютні і обмежені.

Абсолютна монархія — історичний тип монархії, при якій монарх володіє необмеженою владою. Абсолютна монархія характеризується від­сутністю представницьких органів, правом монарха видавати закони і при­значати чиновників, тобто всевладдям глави держави (Російська імперія часів Петра І, французька монархія Людовіка XIV).

Обмежена монархія — форма правління, при якій існує чітке визна­чення повноважень монарха. Цей вид монархії поділяється на конститу­ційну (парламентську) монархію і дуалістичну.

Конституційна монархія характеризується певним співвідно­шенням повноважень монарха і парламенту. Влада монарха е законодав­че обмеженою і виконує лише представницькі функції; нормативні акти, що видаються монархом, набувають юридичної сили після їх затверджен­ня парламентом. Переважна більшість сучасних демократичних монар­хій — конституційні (парламентські). Уряд у них формується парла­ментською більшістю і є підзвітним парламенту, а не монарху (Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія).

Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення і контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний пар­ламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня признача­ється монархом. Уряд призначається монархом і контролюється ним са­мостійно або через прем'єр-міністра, якого також призначає монарх (Йорданія, Марокко).

Республіка — це форма правління, при якій джерелом влади є народ, вищі органи держави обираються громадянами. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані (парла­ментсько-президентські).

Парламентська республіка характеризується утворенням уряду на парламентській основі і його формальною відповідальністю перед парла­ментом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: фор­мує і підтримує його; встановлює фінансові рамки діяльності уряду; контролює уряд і може виражати йому вотум недовір'я тощо. Уряд наді­лений виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держа­ви, реально він — перша особа в державі. Президент (якщо ця посада існує в державі) може бути обраний або парламентом, або зборами ви­борців, або безпосередньо народом. Його роль зводиться до представни­цьких і церемоніальних функцій (Німеччина, Італія, Фінляндія, Індія, Австрія, Туреччина).

Президентська республіка характеризується наявністю глави держа­ви — президента, який може об'єднувати повноваження глави держави та уряду. Президент сам призначає членів кабінету міністрів (уряд), які відповідальні перед ним, а не перед парламентом. У президентській рес­публіці існує жорсткий поділ влад, їх значна самостійність. Парламент може обмежити діяльність президента за допомогою законів і через за­твердження бюджетів. Президент може користуватися правом вето по відношенню до актів парламенту, може його розпустити, а парламент може при певних обставинах ініціювати процес відсунення президента від влади (СІЛА, Аргентина, Бразилія, Мексика, Росія).

Змішана республіка (парламентсько-президентська) об'єднує риси парламентської і президентської республіки, прагне поєднувати сильну президентську владу з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. Її основна риса — подвійна відповідальність уряду: перед президентом і парламентом (Україна, Франція).

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який відображає спосіб адміністративно-територіальної організації держави, поділ держави на складові частини і поділ влади між ними і керуючим центром. Територіальна організація держави характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади.

У залежності від устрою держави поділяються на унітарні і федеративні.

Конфедерація — союз держав, який утворюється на договірній основі, члени якого, зберігаю­чи свою незалежність, створюють на договірних засадах спеціальні спіль­ні органи тільки для координації дій при вирішенні конкретних про­блем. Взаємовідносини суб'єктів конфедерації будуються виключно на добровільних угодах. Правова основа створення конфедерації — союз­ний договір, а не конституція (США — 1776—1787 рр., Німеччина — 1815—1867 рр.).

Державний (політичний) режим — це елемент форми держави, що вказує на методи і прийоми здійснення політичної влади, її взаємодію з населенням.

Його основні види:

а) демократичний — характеризується реальною участю населен­ня в здійсненні державної влади;

б) тоталітарний (антидемократичний) - характери­зується відсутністю дійсної участі населення в здійсненні державної вла­ди, недотриманням основних прав людини.

У більшості сучасних держав поширений демократичний режим. Він характеризується такими рисами:

1. Рівність і свобода всіх людей.

2. Пряма участь населення у вирішенні державних питань (пряма, або безпосередня, демократія) або за допомогою виборних пред­ставницьких органів (парламентська, або представницька, де­мократія).

3. Конституційне закріплення і гарантування прав і свобод грома­дян.

4. Існування різних форм власності.

5. Політичний плюралізм.

6. Законність і правопорядок.

7. Верховенство права в суспільстві і незалежне правосуддя.

8. Управління справами держави здійснюється за волею більшості

з урахуванням інтересів меншості.

Антидемократичний (тоталітарний) державний режим ха­рактеризується такими рисами.

1. Відсутність реального здійснення прав і свобод особистості.

2. Верховенство держави над правом.

3. Панування однієї політичної партії (або руху).

4. Існування однієї — «офіційної» — ідеології.

5. Існування однієї форми власності.

6. Упор на каральні заходи і примушування.

7. Агресивність у зовнішній політиці.

Конституція України (ст. 5) визначає, що наша держава має рес­публіканську форму правління. Ст. 5 Конституції встановлює: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Це визначення не деталізується в Конституції, проте із змісту інших статей можна зробити висновок, що в Україні існує змішана республіка.

Ст. 2 Конституції України визначає Україну як унітарну державу.

Ст. 132 Конституції вказує, що державна територія України є єди­ною і цілісною.

Система адміністративно-територіального устрою України включає Автономну Республіку Крим. області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус.