Тема 2. Основи теорії права.

План

1. Поняття права та його ознаки.

2. Основні принципи права України.

3. Сутність, зміст і структура права.

4. Функції права та його соціальна цінність.

5. Поняття, види і джерела(форми) права.

6. Поняття та види нормативно – правових актів.

7. Співвідношення норм моралі і права.

1. Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених і гарантованих державою правових норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин та забезпечуються примусовою силою держави.

Ознаки права - це найсуттєвіші характеристики права, ті риси, які відрізняють право від інших правил поведінки (норм моралі, звичаїв, традицій) та відображають його сутність.

Основними ознаками права є:

1) право встановлюється або санкціонується державою. Тобто держава, з метою регулювання найважливіших сфер суспільних відносин, виявляє правові потреби суспільства і оформляє їх у нормативно - правових актах. Нормативно - правові приписи встановлюються парламентом, який приймає акти найвищої юридичної сили — закони, а також іншими державними органами, діяльність яких має підзаконний, виконавчий характер. В особливих випадках держава вдається до всенародного опитування населення — референдуму, як безпосереднього волевиявлення народу країни.

2) нормативність права. Тобто право складається з правових норм як загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлюють межі поведінки суб'єктів права. Тим самим право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб'єктів. Нормативна основа права складається з трьох головних елементів: дозвіл; припис (веління); заборони. Під дозволом розуміють надання суб'єкту права можливості здійснення позитивних дій на свій розсуд заради задоволення певного інтересу. Припис (веління) встановлює безальтернативне спрямування поведінки суб'єкта права на вчинення будь - яких активних дій. Заборона вимагає безумовного утримання суб'єкта права від певної поведінки, яка визнається протиправною;

3) загальнообов'язковість права. Тобто вимоги норм права є обов'язкові для усіх суб'єктів правовідносин, до яких вони звернені, і повинні виконуватися ними без винятків та незалежно від їхнього ставлення до самих норм. Винятки можуть мати місце тоді, коли вони передбачені самим законом;

4) формальна визначеність права. Тобто вимоги норм права чітко визначені і офіційно закріплюються державою у визначених формах (у формі правових звичаїв, прецедентів, договорів).Ці форми мають відповідну структуру, приймаються за встановленою процедурою, підлягають однаковому тлумаченню і застосуванню. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки;

5) системність права. Тобто право становить цілісну систему взаємопов'язаних, взаємопогоджених і взаємодіючих правових норм.

6) державна забезпеченість. Тобто держава за допомогою компетентних державних органів не тільки встановлює правові норми, але й забезпечує їх належний захист. Виконання норм права повинне гарантуватися впевненістю виконавців у тому, що вони справедливі і їх вимогам слід підкорятися, правовою освітою і вихованням населення, встановленням державного нагляду і контролю за виконанням Конституції і законів. Особливу роль у державному захисті права відіграє суд, який здійснюючи правосуддя, не обов'язково звертається до застосування державного примусу. Право передбачає можливість застосування примусу до осіб, які не виконують або виконують неналежним чином ви­моги правових норм. Підстави, види та міра державного приму­су, як і порядок його застосування, суворо регламентовані нор­мами права. Отже, державний примус виступає як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого порушення встановлених правил;

7) регулятивний характер права. Тобто право виступає регулятором суспільних відносин, впливає на поведінку і свідому вольову діяльність суб'єктів права;

8) вираз у праві міри свободи, рівності та справедливості. Тобто право з достатньою повнотою втілює основні права і свободи людини, надає їй легальну можливість реалізувати свої інтереси не порушуючи (обмежуючи) прав і свобод інших людей. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують. Право передбачає рівність вимог нормативних приписів до усіх суб'єктів суспільних відносин незалежно від їх індивідуальних властивостей. Зрозуміло, що не кожне право може бути справедливим. Справедливість - це баланс інтересів: влади і громадянина, роботодавця і працівника, виробника і споживача, продавця і покупця тощо. Право, як і держава, складається на певній соціальній базі і багато в чому залежить від того, яка соціальна група, клас або прошарок відіг­рає провідну роль у суспільстві. І тому найвищим суспільним призначенням права є забезпечення у нормативному порядку прав і свобод людини і громадянина, підтвердження принципів рівності та справедливості, виключення будь - якого свавілля з життя суспільства.

2. Серед компонентів права важливе місце і значення мають принципи права. Поняття " принцип" у перекладі з латинської мови означає " початок", " першооснова", " первинність". Принципи права притаманні будь - якій правовій системі, вони виступають в якості своєрідної конструкції, на якій базуються і реалізуються не тільки окремі норми права, інститути і галузі права, а й вся система права. Як правило, принципи права закріплюються або в законодавчих актах, або заповнюють собою зміст правових норм. Вони служать основним орієнтиром всієї правотворчої і правоохоронної діяльності державних органів. Принципи права - це основні засади, вихідні ідеї, положення, що відображають зміст права, його сутність і призначення у суспільстві, визначають спрямованість правового регулювання і поширюються на усіх суб'єктів права.

До принципів права належать:

1) принцип гуманізму - означає визнання людини найвищою соціальною цінністю, домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід'ємних природних прав і свобод людини (право на життя, здоров'я, особисту свободу, недоторканість тощо);

2) принцип демократизму - означає закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади та управлінні державними справами, у створенні й удосконаленні законодавства;

3) принцип соціальної справедливості - означає здатність права захищати права, свободи та інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має своє уявлення про справедливість, а також відповідність між практичною роллю різних індивідів у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням;

4) принцип свободи - означає можливість вибору певного варіанта поведінки;

5) принцип рівності - означає рівність усіх громадян перед законом, незалежно від національної, статевої, політичної, релігійної належності, соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять та інших обставин;

6) принцип взаємної відповідальності держави і особи;

7) принцип законності - означає однакове розуміння і суворе дотримання законів і підзаконних актів усіма суб'єктами суспільних відносин, верховенство закону, неприпустимість зворотної сили законів;

До основних принципів права також належать також правові аксіоми та правові презумпції.

Правові аксіоми - це такі положення, які сприймаються без доведення, тому що не підлягають сумніву. Наприклад, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності; закони та інші нор­мативноправові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи тощо.

Правові презумпції - це певні припущення, що слід довести. Наприклад, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної від­повідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буду доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду тощо.