Моделі економічного зростання

Однофакторна модель зростання – модель Харрода-Домара – єдиний фактор економічного зростання лише капітал. Вихідною умовою такої посилки є те, що капітал (як фактор) наче «вбирає» в себе потенціал решти виробничих факторів. Дана модель базується на ряді припущень: передбачається, що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропонування та рівні їхніх приростів, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так. Формула (рівняння) Харрода-Домара має такий вигляд:

, (8.4)

де G – темп економічного зростання;

C – відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості;

S – частка заощаджень у національному доході.

Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національ­ний капітал, національний дохід та їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій), можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки на перспективу. Проте реальні тем­пи можуть відрізнятись від розрахованого середнього показника, оскільки вони ще залежать від структури інвестицій, викорис­тання технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які впливають на економічну кон’юнктуру.

Модель виробничої функції. Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш високопродуктивними. Раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів:

Q = F (L, K, N), (8.5)

де Q – обсяг виготовленої продукції (національного доходу);

L – сукупні витрати праці;

K – вкладений капітал;

N – земельні ресурси.

На основі виробничої функції американський економіст П. Дуг­лас і математик Х. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки, яка демонструє пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих витрат:

Q = F (L, K). (8.6)

Згідно з даною формулою при збільшенні затрат праці і капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х %.

Багатофакторні моделі зростання. У подальшому були запропоновані інші моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінюваності факторів та їх диференціацію, а також на економічне зростання прямо та опосередковано, тобто багатофакторні моделі.

Модель В. Леонтьєва дістала назву «витрати – випуск» – на основі аналізу системи взаємозалежностей в економіці побудовано таблицю міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між «витратами» (по стовпцях) і «випуском», або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати, яку кількість однієї продукції потрібно використати для виробництва іншої.

Концепція нульового зростання – в повоєнні десятиліття істотно посилились негативні наслідки швид­кого економічного зростання, оскільки воно значною мірою пов’язано із залученням і переробкою дедалі більшої кількості сировинних ресурсів. Сировина стає дефіцитнішою, а потреби в ній безперервно зростають. За існуючих тенденцій залучення природних ресурсів у виробництво людство незабаром дійде до межі, за якою йому загрожує глобальна катастрофа: виснаження природних ресурсів, екологічні катастрофи та погіршання якості життя в цілому. У зв’язку з цим необхідно свідомо обмежувати темпи економічного розвитку.