Модель платіжного балансу і рівновага у відкритій економіці

Особливості міжнародного руху товарів, послуг, доходів і капіталу відображаються в платіжному балансі країни, який включає у себе як одну із складових і торговельний баланс. Платіжний баланс – це статистичний звіт, в якому в систематизованій формі наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. У ньому відображається стан національної економіки та її місце у системі світогосподарських зв’язків. Така інформація необхідна для вибору та формування грошової, податкової та валютної політики уряду.

Узагальнено платіжний баланс складається з двох частин: перша — потоки реальних ресурсів – експорту та імпорту товарів і послуг; друга – відповідні їм потоки фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання або платежом за продаж реальних ресурсів. У платіжному балансі виділяється п'ять рахунків, які схематично подані в таблиці 9.1.

Торговельний баланс відображає різницю між експортом та імпортом фізичного товару, про що йшла мова у попередньому розділі. Окремим рахунком виділяється баланс послуг, до якого вноситься оплата послуг туризму, транспорту і зв'язку, будівництво, фінансові послуги.

Чистий експорт відображає стан балансу поточних операцій. Рахунок операцій з капіталом відображає результати всіх міжнародних угод, що здійснюються з капітальними активами.

Таблиця 9.1

Структура платіжного балансу

Сюди відносяться доходи від продажу акцій, облігацій, нерухомості іноземцям, витрати країни на придбання активів за кордоном, а також отримання міжнародних позик і кредитів. Сальдо в рахунку операцій з капіталом називається чистим експортом капіталу. Сальдо вважається позитивним при перевищенні імпорту капіталу над його експортом (NКХ > 0) і негативним, якщо виявляється перевищення експорту капіталу над імпортом (NКХ < 0). У першому випадку країна має чистий приплив капіталу, а в другому – чистий відплив капіталу. Валютні резерви включають високоліквідні активи у конвертованій іноземній валюті, які перебувають у власності або під контролем центрального банку. До них відносяться готівка і депозити в іноземній валюті, облігації, казначейські векселі, монетарне золото, спеціальні права запозичення (СПЗ), кредитна частка країни у Міжнародному валютному фонді (МВФ).

Платіжний баланс може бути урівноваженим (сальдо платіжного балансу дорівнює нулю), а також мати у різні періоди активне або пасивне сальдо.

Активне сальдо (профіцит) платіжного балансу означає, що сумарний обсяг платежів із-за кордону перевищив у поточному періоді сумарний обсяг платежів за кордон. Тобто, здійснюючи зовнішньоторговельні й фінансові операції, економічні суб'єкти ввезли у країну більше іноземної валюти, ніж витратили. Унаслідок цього в країні відбувся приріст офіційних резервів.

Пасивне сальдо (дефіцит) платіжного балансу означає, що економічні суб'єкти країни за даний період заплатили іноземцям більше, ніж одержали від них, і тому на руках в іноземних економічних суб'єктів перебуває певна сума національних грошей, яка і складає дефіцит платіжного балансу даної країни. Ці гроші будуть пред'явлені для обміну на іноземну валюту, що приведе до скорочення пропозиції валюти на ринку.

Регулювання дефіциту платіжного балансу здійснюється двома шляхами: або через запозичення валюти в іноземних інституційних структур, або через використання офіційних валютних резервів, які знаходяться на зберіганні у Центральному банку. Якщо для покриття дефіциту використовуються офіційні резерви, то це зменшує їх величину і збільшує пропозицію іноземної валюти на ринку.

Всі зміни в економіці, відображені в платіжному балансі, врешті-решт впливають на валютний курс. Величина останнього залежить від обсягів експорту й імпорту, припливу й відпливу капіталу, зміни офіційних резервів. Як показує світовий досвід, практично всі країни світу мають неврівноважений платіжний баланс, що вимагає його регулювання з боку держави. Таке регулювання здійснюється найчастіше за допомогою проведення бюджетно-податкової або кредитно-грошової політики.