Валютний курс і встановлення рівноваги на валютному ринку

Міжнародні ва­лютні відносини – це система відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Грошові одиниці (валюти) окремих країн обслуговують зовнішню торгівлю, міграцію капіталу, надання позик і субсидій, туризм, державні та приватні грошові перекази. Валютні відносини здійснюються на національному та міжнародному рівнях.

До важливих характеристик валюти належать здатність валюти обмінюватись на інші валюти, або конвертованість. Конвертована валюта — це національна грошова одиниця, що має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватись на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей, тобто вільно використовуватись у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.

Розрізняють основні форми конвертованості валюти:

- вільна, або повністю конвертована;

- частково конвертована – допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільне використання валюти лише іноземними особами, і лише в поточних, а інколи лише в зовнішньоторговельних розрахунках;

- неконвертована (замкнена) валюта – функціонує лише в межах тільки однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

З’єднуючою ланкою між національними валютними системами різних країн виступають валютний паритет і валютний курс. Валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо, а валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Валютні паритети лежать в основі валютних курсів, але останні можуть не збігатися з паритетом. В умовах «золотого стандарту» валютні паритети визначались шляхом співвідношення золотого вмісту грошових одиниць, нині — на основі спеціаль­них прав запозичень.

Валютний курс буває:

- фіксований (офіційний) – встановлюється державою;

- плаваючий (гнучкий) – формується під впливом попиту і пропозиції.

Основні чинники, що впливають на динаміку плаваючого курсу валюти:

- рівень інфляції в країні і за кордоном;

- розбіжності в темпах зростання національного доходу в різних країнах;

- зміни в ставках процента за кредити;

- стан платіжного балансу країни;

- орієнтація грошово-кредитної політики;

- валютно-курсові очікування та спекуляції.

Валютний ринок — це система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Пропозицію на даному ринку формує та кількість валюти, яка може бути запропонована для обміну на іншу валюту при певному рівні валютного курсу. Відповідно, попит відображає кількість валюти, яка може бути придбаною за певну кількість іншої валюти, запропонованої для обміну при певному рівні валютного курсу. Рівновага встановлюється, як і на товарному ринку, коли попит дорівнює пропозиції.

Державне регулювання валютного курсу – система заходів держави, спрямованих на підтримку стабільності національної валюти. Методи державного регулювання:

ü девальвація – дії уряду, спрямовані на зниження валютного курсу своєї країни шляхом збільшення пропозиції грошей, внаслідок чого всі товари стають дешевшими на міжнародних ринках, що підвищує попит на них з боку іноземців та робить вигідним нарощування експорту. Імпорті товари, навпаки, стають дорожчими, що призводить до скорочення внутрішнього попиту на них і до скорочення імпорту;

ü ревальвація – дії уряду, спрямовані на підвищення валютного курсу своєї країни шляхом скорочення пропозиції грошей в економіці (призводить до протилежних наслідків);

ü валютна інтервенція – втручання центрального банку країни в операції на відкритому ринку з метою впливу на валютний курс через купівлю-продаж іноземної валюти. У випадку продажу центральним банком валюти за рахунок скорочення своїх офіційних валютних резервів відбувається сприяння збільшенню її пропозиції та зниженню кількості національних грошей в обігу, підвищенню ціни національної валюти. Купівля валюти забезпечує приріст валютних резервів, збільшення пропозиції грошей на внутрішньому ринку та знецінення національної валюти.

Міжнародна валютна система — це форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Вона виникла наприкінці ХХ ст. в результаті еволюції світового ринку, юридично закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік. Міжнародну валютну систему становлять два головних грошових блоки: резервні національні валюти (валюти найбільші розвинутих країн світу, зокрема: американський долар, німецька марка, японська єна, англійський фунт стерлінгів та ін.) і наднаціональні валюти (колективні валюти, наприклад ЄВРО). Головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.