Б) вироблення стратегії фірми

В) вибір стратегії

Г) виконання стратегії

Д) оцінка стратегії

5. Десять чинників стратегічного планування

1. Види планів, стратегічне планування

Планування — це процес формування місії та цілей організації, вибору специфічних стратегій для визначення та отримання необхідних ресурсів та їх розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації у майбутньому.

Процес планування є інструментом, який допо­магає в процесі прийняття управлінських рішень. Його мета полягає в забезпеченні нововведень та змін у достатньому об'ємі, щоб адекватно реагу­вати на зміни у зовнішньому середовищі.

Планування - необхідна передумова успішної реалізації будь-якого ділового починання органі­зації. Як загальна функція управління плануван­ня є процесом підготовки на перспективу рішень про те, що, ким, як, коли повинно бути зроблено. Планування залежить від ефективного аналізу зовнішнього середовища, об’єктивної оцінки власних позицій, вимагає спільних зусиль та участі всіх складових організації.

Планування передбачає вибір мети, розробку шляху для її досягнення та просування цим шляхом.

Головне завдання планування – створення і перегляд, відповідно до змінних умов, поточних і перспективних планів організації.

Залежно від тривалості планового періоду (го­ризонту планування) розрізняють короткострокові плани комерційної фірми - до 12 місяців, у тому числі поквартальні; середньострокові плани — від одного до п'яти років; довгострокові плани - від п'яти до 10 років.

Основні принципи планування (за АФайолем):

- єдність планування (зміна одних планів спричиняє зміну іінших);

- безперервність планування;

- гнучкість планування (передбачення альтернативних варіантів планів);

- принцип участі (залучення широкого кола працівників);

В американському менеджменті виділяють два види планування: стратегічне планування і планування реалізації стратегії.

Динамічні технологічні зрушення, економічна нестабільність у світі, всевладні умови ринку з його конкуренцією сприяють збільшенню горизонту пла­нування, використанню стратегічного планування.

В основі стратегічного планування закладена стратегія. Слово «стратегія» грецького походжен­ня і в перекладі означає «майстерність генерала».

Для фірми стратегія - це детальний, всебічний, комплексний план, набір дій та рішень для досяг­нення мети фірми, що розробляється та приймаєть­ся керівництвом.

Стратегію відрізняють довгостроковість та впро­вадження інновацій (нововведень). Основне завдан­ня, яке вирішує стратегія діяльності фірми, - за­безпечення впровадження інновацій та змін в організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої коорди­нації та передбачення майбутніх змін у діяльності.

Стратегія здебільшого розробляється найвищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь керівників усіх рівнів управління.

Стратегічне планування включає визначення місії та мети організації, аналіз середовища й стану організації, оцінку стратегічних альтернатив, вибір стратегії.

Залежно від розвитку ринку комерційній діяль­ності фірм відповідає певна теорія управління організацією.

• Товарна орієнтація ринку характеризуєть­ся прагненням до покращення якості товарів без серйозного врахування потреб, смаків, бажань покупців. Базовою теорією управління фірмою за таких умов є бюджетний контроль, що ба­зується на внесенні поправок в обсяг і структу­ру доходів - витрат виробництва та збуту залеж­но від поточної ситуації на ринку. В основі кон­цепції бюджетного контролю лежить уявлення про загальну незмінність основних умов і зако­номірностей на ринку. Коректування діяльності здійснюється лише час від часу, якщо назріла необхідність.

• Збутова орієнтація характеризується забез­печенням максимізації збуту за допомогою рек­лами та інших методів впливу на покупця з ме­тою примусити його здійснити покупку. При такій орієнтації використовується довгострокове планування, що ґрунтується на уявленні про мож­ливість прогнозувати забезпечення довгостроко­вого приросту основних показників діяльності фірми. Процес планування передбачав визначен­ня довгострокових змін обсягу продаж, рівня витрат, продуктивності праці та інших показ­ників згідно з набутим досвідом та існуючими тенденціями, що зберігатимуться досить трива­лий час. Довгострокове планування прилаштовує виробничу діяльність до змін на ринку, які ма­ють відбитись на комерційній активності фірми, на найближчі 2-10 років.

• Ринкова орієнтація діяльності фірм перед­бачає відбір товарів найвищої якості, що користу­ються найбільшим попитом і забезпечують мак­симум продаж саме цих товарів. У таких випад­ках використовується стратегічне планування.

Стратегічне планування вносить суттєві ко­рективи в методи управління, відкидаючи мож­ливість керування діяльністю фірми, виходячи з екстраполяції минулих тенденцій. Виникає не­обхідність вносити стратегічні корективи в по­ставлені завдання згідно зі змінами на ринку і аж до можливості прогнозування виходу на ринок інших товарів. Ця управлінська концепція робить акцент на умови ринку, особливо на умо­ви конкуренції та збуту, як на критерій управ­ління. Ця концепція вже наближається до маркетингу, але в ній ринкові умови враховуються лише як фактори випадкових відхилень від ви­робленої стратегії, а стратегічний план прилаш­товується до таких змін, але не передбачає за­ходів, що спроможні активно впливати на ситу­ацію ринку.

Періодичне корегування запланованої стратегії не може вирішити завдання відповідно до умов ринку виробничо-збутової діяльності фірми.

Провідні сучасні фірми використовують си­стему стратегічного управління, яка лежить в основі концепції маркетингу. Маркетинг розу­міють як цілісну систему організації та управ­ління діяльністю підприємством, яка забезпечує максимальний збут її продукції, досягнення значної активності виробничої діяльності та роз­ширення ролі ринку. Суть маркетингу можна сформулювати таким чином: «Виробляти те, що безумовно знаходить збут, а не намагатися на­в'язати покупцю те, що вироблено». Основна мета маркетингу конкретного підприємства (фірми) — забезпечення максимальної рентабель­ності її функціонування, що може бути досягне­но лише у разі відповідності продукції фірми ринковим вимогам.

Залежно від умов комерційної діяльності кож­на фірма використовує відповідну теорію управління. Найпрогресивнішою є теорія стратегічного управління.

Стратегія корпорації включає зазвичай такі складові:

1. Стратегія реалізації продукції на ринках.

2. Стратегія виробництва.

3. Науково – технічна (інноваційна) стратегія.

4. Інвестиційна стратегія.

5. Стратегія організаційно - економічного розвитку.

6. Стратегія соціального розвитку.