Контроль та аудит

Аудит — це системний процес отримання й оцінки об'єктивних даних про факти і процеси, що відбуваються на підприємстві, їх відпо­відність певному критерію та доведення наслідків перевірки до зацікавлених

користувачів.

Для ухвалення рішень про придбання і продаж цінних паперів, видачу позик, укладання договорів необхідна достовірна інформація, яка грунтується на фі­нансовій звітності. Крім того, операції організації, ділові стосунки з іншими фірмами досить різноманітні і складні, тому інформацію про них можуть дати лише спеціалісти — бухгалтери і аудитори.

Як правило, користувачі фінансової інформації не мають доступу до обліко­вих записів компанії і відповідного досвіду, тому їм необхідно запрошувати для підтвердження реальності балансу аудиторів.

Наслідки прийнятих користувачами інформації рішень про фінансовий стан компанії можуть бути настільки важливими, що достовірність і повнота да­них є абсолютно необхідними, тому свідчення аудитора щодо фінансової звіт­ності знімають ризик прийняття неправильних рішень і можливих збитків.

Аудит визначається як процес зменшення до прийнятного рівня інформа­ційного ризику для користувачів фінансових звітів та іншої інформації стосов­но фінансового-господарської діяльності підприємства. Аудитор повинен під­твердити або заперечити достовірність фінансової звітності, яка публікується. Це дозволяє користувачам розраховувати на те, що інформаційний ризик незначний. Зниження ризику появи неточних даних у фінансових звітах є одним з основних завдань аудиту.

Аудит розподіляється на три види:

^ аудит фінансових звітів;

^ аудит на відповідність вимогам;

^ аудит господарської діяльності.

Аудит фінансових звітів означає перевірку звітів суб'єкта з метою пере­вірки правильності їх складання відповідно до визначених критеріїв та за­гальновизнаних правил ведення бухгалтерського обліку. Результати аудиту фінансових звітів розсилаються широкому загалові користувачів — власникам акцій, кредиторам, органам державного регулювання, банкам, інвесторам та іншим зацікавленим особам.

Суть аудиту на відповідність вимогам полягає в тому, що при цьому здійснюється перевірка окремих видів робіт або господарської діяльності суб'єкта з метою визначення їх відповідності до встановлених законів, пра­вил, процедур.

Аудит господарської діяльності полягає в систематичному аналізі гос­подарської діяльності з певною метою. Цей вид аудиту можна назвати аудитом ефективності роботи або адміністративним контролем. Аудитор всебічно ана­лізує окремі види діяльності підприємства — виробництва, маркетингу, обробки даних як в цілому по фірмі, так і в розрізі окремих філій, відділів, секторів.

Завданням аудиту господарської діяльності є:

^ оцінка ефективності діяльності (зіставлення фактичних даних з програ­мами, стандартами, прогнозами);

^ виявлення можливостей поліпшення діяльності (можливість скорочення витрат на виробництво, підвищення продуктивності праці, підвищення економічної ефективності використання ресурсів та інше);

^ надання рекомендацій для поліпшення діяльності фірми.

Проведення аудиту господарської діяльності може здійснюватися з ініціати­ви дирекції або на вимогу третьої сторони.

Враховуючи важливість аудиторського висновку щодо достовірності фінан­сового звіту, довіри користувачів до висновку аудитора та прийняття рішень на його підставі, до аудитора ставляться високі вимоги як професійного ха­рактеру (компетенція, кваліфікація), так і етичні. Аудитор виступає гарантом достовірності даних, які офіційно оприлюднюються для широкого кола спо­живачів, тому аудитор повинен бути компетентним, знати методологію обліку, права, фінансів, аналізу. Обов'язкова умова — наявність правового статусу та дозволу на перевірку.

Отже, аудит можна охарактеризувати як один із видів незалежного від державних структур контролю, який підтверджує реальність оприлюдненої фінансової звітності фірм, підвищує рівень довіри до неї та знижує ризик у процесі прийняття управлінських рішень.

В Україні діє закон про аудиторську діяльність, створена Аудиторська палата, яка розглядає стандарти з аудиту, здійснює сертифікацію спеціалістів-аудиторів та видає ліцензії на право здійснення аудиторської діяльності окремими особами та фірмами.

Питання для самоконтролю

1. Що таке контроль?

2. Що саме слід контролювати керівнику і як часто?

3. Яка мета контролю?

4. Що є об'єктом контролю?

5. Які Ви знаєте види контролю?

6. 5 яких стадій складається процес контролю?

7. Що таке норми і нормативи?

8. Які елементи системи контролю Вам відомі?

9.Що розуміють під терміном " контролінг"?

10. Назвіть три основні види аудиту.

Нові категорії та поняття: Контроль. Мета і завдання контролю, Об'єкт і предмет контролю.Суб'єкти і типи контролю. Види контролю. Процес контролю. Характеристики контролю. Етапи контролю. Норми, нормативи. Параметри. Системи контролю. Елементи системи контролю. Контролінг. Аудит.

Рекомендована література: [8] [32] [44] [61] [68] [104].

Тема 10. РОЗРОБКА ТА УХВАЛЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

1. Суть і характерні особливості управлінських рішень, програмовані та непрограмовані рішення

2. Класифікація рішень

3. Різновиди та способи прийняття управлінського рішення

1. Суть і характерні особливості управлінських рішень, програмовані та непрограмовані рішення

Ухвалення рішень — це основа діяльності організації. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної організації. За результатами рішень відбуваються процеси порівняння, аналізу та оцінки.

Ухвалення та виконання управлінських рішень — найголовніший оціноч­ний критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежать продуктивність праці, раціональне використання спожитих ресурсів, мотивація персоналу, структура інформаційної системи та багато інших аспектів керівництва.

Ухвалення управлінського рішення — це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або втрутилися непідвладні сили.

Результатом обраного рішення повинна бути якась дія. Можна дійти висновку, що " прийняття рішень означає процес, завдяки якому обирається лінія поведінки, як вирішення певної проблеми" '. Тут ключовими словами є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Звідси, дві умови ухвалення рішення — визначення проблеми і вибір рішення.

Прийняття рішень — це реакція на зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі. Та обставина, що рішення приймається окремою особистістю, свідчить про суб'єктивний характер цього процесу. На формування рішення сильний вплив здійснює упередженість, вибіркове сприйняття, суб'єктивна оцінка, бачення ситуації з точки зору окремої особистості.

Найповніше визначення процесу прийняття рішень в організаціях звучить так: " Ухвалення рішень в організаціях охоплює створення вибору для зміни певного існуючого стану, вибір однієї лінії поведінки з кількох можливих, мобілізацію певних організаційних та індивідуальних ресурсів на виконання рішення і діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату".

Ухвалення рішень потребує витрат ресурсів. Це — виконавча фаза ухва­лення рішення. Процес ухвалення рішень передбачає якусь визначену ціль чи мету діяльності — розв'язання проблеми, створення нового рівня вико­нання чи запобігання певній ситуації (рис. 10.1).

Рис.10.1.Послідовність прийняття рішень в організації

Управлінські рішення можна класифікувати насамперед за такою ознакою: одне й те саме рішення ухвалюється за схожих обставин або ж різка зміна останніх змушує ухвалювати нове рішення. Тобто на цій основі розрізняють програмовані та непрограмовані рішення.

Програмовані рішення базуються на звичці, заведеному порядку або процедурній політиці і ухвалюються за типових обставин. Програмовані рішення найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях, зважаючи на раціональність та ефективність їхньої діяльності (рис. 10.2).

Таблиця 10.1

Порівняльний аналіз програмованих і непрограмованих рішень

Програмовані рішення — це результат послідовних кроків (заходів чи дій), що сприяють вирішенню проблеми. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямів, що визначені динамікою розвитку організації.

Коли виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне або невідоме, то керівники або особи, від яких залежить ухвален­ня рішення повинні звернутися до непрограмованого. Характеристики непрограмованих рішень передбачають слабку структуру, що зумовлена браком інформації, незатверджену процедуру та відсутність цілей або завдань. Непрограмовані рішення приймаються у ситуаціях, які внутрішньо не структуровані, відносно нові або ж зустрічаються вперше. Такі ситуації зале­жать від невизначених обставин, від неконтрольованих сил, від впливу непередбачених чинників.

Інколи, у складних ситуаціях, практикують компроміси — нейтральне чи тимчасове вирішення проблеми, що умовно задовольняє на даному етапі всі сторони, які беруть участь у конфлікті.