Закон підвищення матеріальних потреб людей у сучасності.

Нестатки що прийняли форму конкретної необхідності людей у визначених благах, товарах, послугах, називають потребами. Коло потреб сучасної людини вкрай різноманітне, тим більше, що людські потреби включають не тільки індивідуальні нестатки, але і потреби родини, соціальної групи, виробничого колективу, населення, народу, держави.

Кількість благ, товарів, послуг, у яких відчувають потребу люди, обчислюється вже багатьма мільйонами. I в той же час ко-ло їх безупинно розширюється, потреби зростають і в кількіс-ному й у якісному відношенні. Ця підтверджувана багаторічною історією людства закономірність заслуговує виділення і може бу-ти названа законом зростання потреб, прояв якого зумовлений не тільки прагненням до кількісного зростання споживання, але меншою мірою зміною структури потреб, розширенням їхнього кола, розмаїтості, зрушенням пріоритетів, розвитком взаємоза-мінності, якісним удосконаленням. Прогрес людства, ріст його культури, знань, перевага духовних основ, що розширюють мож-ливості, неминуче обумовлюють підвищення потреб як закономі-рність людської цивілізації.

Потреби різноманітні. Можуть бути матеріальні і духовні, раціональні й ірраціональні, абсолютні і дійсні. Залежно від вибраного критерію, потреби можна класифікувати на певні групи:

1. За рівнем необхідності (першочерговості):

а) потреби в предметах першої необхідності (харчі, житло, одяг);

б) потреби в предметах розкоші (яхти, норкові шуби...).

2. За об'єктами:

а) ма-теріальні потреби;

б) духовні потреби.

3. За суб'єктами:

а) особи-сті потреби;

б) потреби фірм;

в) державні потреби.

4. За формами задоволення:

а)потреби, які задовольняються індивідуально;

б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання,

газопостачання та ін.)

5. За роллю в суспільному відтворенні:

а) потреби в предметах споживання;

б) потреби в засобах виробництва.

Матеріальні і духовні потреби практично безмежні, а це означає, що повністю задовольнити їх за допомогою товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб.

Що ж стосується потреби в конкретному товарі або послузі, то її, звичайно можна задовольнити: скажімо, протягом короткого періоду можна купити потрібний одяг, піти в театр. Інша річ, коли йдеться про сукупні потреби. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які відзразу задовольнити неможливо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це загально соціологічний закон, що діє як на рівні конкретної особи, так і на рівні груп людей або інститутів, які складають суспільство. Це стосується як загальних матеріальних потреб людини (харчі, одяг, житло), так і специфічних потреб, що обумовлюються соціальним і культурним середовищем, у якому знаходиться людина.

Потреби є в індивідів, у груп людей, у соціальних верств, класів, держави. Головна особливість потреб полягає в їх безмежності, тому що:

1) людство розвивається, розвиваються і його потреби - історично і соціально;

2) підвищується культурний рі-вень людей, і їхні потреби в цьому аспекті зростають;

3) будь-який новий винахід стає потребою і породжує ланцюг нових пот-реб; 4) засоби масової інформації дуже оперативно роблять дану потребу надбанням усіх людей, поза залежністю від того, до яко-го класу вони належать, чи у якій країні проживають;

5) потреби ростуть кількісно залежно від зростання народонаселення Землі.

Таким чином, висновок однозначний і аксіоматичний: в економічному змісті має місце необмеженість потреб людини в матеріальних благах і послугах. У цьому і полягає вся проблема, оскільки ці потреби треба задовольнити, що з об'єктивною неминучістю і невідворотністю наштовхується на обмеженість ресурсів, а отже, на обмежені можливості задоволення потреб на всіх рівнях.

У тісному зв'язку з потребами знаходяться й економічні інтереси як форма прояву економічних потреб, форма прояву економічних відносин людей у виробництві, розподілі, обміні і спо-живанні. Економічні інтереси виражають господарську користь, вигоду, реалізуючи які, господарський суб'єкт забезпечує самос-тійність, саморозвиток. Без цього він не може бути гідним парт-нером у наступному циклі господарських зв'язків, не може зберегти і відтворити себе, тому що збанкрутує.

Намагаючись задовольнити потреби, суспільство в кожний даний момент зустрічається з відносною обмеженістю ресурсів. Вся економічна діяльність людини завжди і скрізь була спрямована на подолання обмеженості ресурсів з погляду задоволення своїх потреб Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в протиріччі між постійно зростаючими потребами й об-меженістю виробничих ресурсів. Провідна роль у процесі мотивації належить потребам людини, які в " укрупненому” вигляді можуть бути представлені як сукупність трьох основних груп: матеріальних, трудових і статусних. Тому і мотивацію правомірно розподіляти на матеріальну, трудову і статусну.

Провідна роль в матеріальній мотивації трудової діяльності належить заробітній платі, як основній формі доходу найманих працівників. Водночас зауважимо, що взаємозв’язок заробітної плати як і доходів в цілому і мотивації трудової діяльності складний і суперечливий.

Для розуміння внутрішніх механізмів мотивації трудової діяльності принципово важливим є визначення чинників, які впливають на рівень матеріальної мотивації, дієвість матеріальних стимулів та з’ясування їх природи.

Матеріальну мотивацію трудової діяльності слід розглядати як похідну від комплексної дії низки макро- мікроекономічних чинників, у тому числі:

а) рівня заробітної плати та її динаміки;

б) наявності прямої залежності рівня заробітної плати від кількості, якості й результатів праці;

в) диференціації заробітної плати на підприємстві й суспільстві загалом;

г) структури особистого доходу;

д) матеріального забезпечення наявних грошових доходів та деяких інших.

Дослідження механізму впливу означених чинників на матеріальну мотивацію розпочнемо з з’ясування місця рівня заробітної плати та її динаміки в системі мотивів і стимулів.

Рівень заробітної плати значною мірою визначає можливості повноцінного відтворення робочої сили, а відтак і силу мотивації. Штучне заниження вартості робочої сили протягом багатьох століть було могутнім дестабілізуючим, демотивуючим фактором. Людству потрібно було пройти тривалий шлях усвідомлення суперечності між розвитком його економічної й соціальної сфер і необхідності її розв’язання підвищенням рівня життя трудящих і насамперед збільшенням заробітної плати.

Ці ідеї, що їх послідовно відстоювали багато які вчені і фахівці-практики, підривали класичні уявлення про чинники розвитку виробництва й суспільства, роль особистого фактора й методи його мотивації, готували психологію підприємців і громадську думку до радикальних змін. Одним з перших, хто послідовно доводив неефективність і порочність обмежувальної політики стосовно заробітної плати був відомий американський вчений М. Портер, який писав: " Політичні рішення, що спрямовані на уповільнення росту заробітної плати часто виявляються помилковими. Слід допускати ріст заробітної плати, що йде в ногу з продуктивністю праці або дещо випереджує її. Це створює сприятливі стимули до пошуку більш передових джерел переваг в конкуренції і впливу на неї в галузях і сегментах з виробництвом більш складного характеру. Зростання заробітної плати призводить також до підвищення купівельної спроможності, яка дає можливість купувати більше товарів і більш високої якості”.

У ХХ столітті і особливо в другій його половині у свідомості більшості політиків і підприємців стався переворот стосовно доходів населення, їх ролі в розвитку суспільства. «Висока заробітна плата — висока ефективність» — таким є один з девізів сучасного менеджменту.

Видатний менеджер сучасності Лі Якокка писав, що цементуючим елементом усієї демократії є працівник, який заробляє 15 доларів за годину. Це саме та людина, яка купує дім, автомобіль, холодильник. Саме вона втілює собою пальне, яке приводить у рух мотор економіки.

Вплив високої заробітної плати мотивацію трудової діяльності та підвищення ефективності виробництва багатоплановий і проявляється у наступному. По-перше, більш високий рівень заробітної плати (у порівнянні з середньоринковим її значенням) сприяє зниженню плинності кадрів, а отже, формуванню стабільного трудового колективу. За умови зниження плинності персоналу роботодавець має змогу скоротити витрати на найм і навчання персоналу, спрямувати вивільнені кошти на розвиток виробництва, що в свою чергу забезпечує підвищення конкурентноздатності продукції. По-друге, проведення політики високої заробітної плати дозволяє відібрати на ринку праці найбільш підготовлених, досвідчених, ініціативних, орієнтованих на успіх працівників, продуктивність праці яких потенційно вища середнього рівня. В цьому випадку досягається також економія коштів на навчання, перекваліфікацію знову прийнятих на роботу. По-третє, висока заробітна плата виступає чинником підвищення старанності, відповідальності, інтенсивності праці. До цього спонукає як намагання " відпрацювати" винагороду, що є вищою за середньоринкову, так і побоювання бути звільненим та втрати більш вигідних умов продажу послуг робочої сили.

Рівень матеріальної мотивації значною мірою залежить від наявності прямого зв'язку між трудовим внеском і винагородою за послуги праці. Цей зв’язок досягається належною організацією заробітної плати, яка на практиці виступає організаційно-економічним механізмом оцінки трудового внеску найманих працівників, і формування параметрів заробітної плати відповідно до цієї оцінки, вартості послуг робочої сили та стану ринку праці.

Невипадково країни з розвинутою ринковою економікою, починаючи з середини ХХ століття, розпочали активний перегляд політики доходів у напрямку забезпечення більшої соціальної справедливості.

Очевидним є зв'язок між структурою доходів працюючих та спонуканням їх до праці. Аналізуючи цей зв'язок, маємо звернути увагу на слідуюче. Серед багатьох форм існування необхідного продукту провідне місце посідає заробітна плата, через яку пов'язується розмір необхідного продукту, що надходить у розпорядження працівника, з його працею. Практика господарювання країн з різним економічним устроєм переконливо свідчить, що чим більше необхідного продукту розподіляється поза механізмом виплати заробітної плати, тобто чим менший обсяг необхідних для життя потреб задовольняється за рахунок трудового внеску, тим (за інших однакових умов) нижча роль заробітної плати як чинника-стимулятора. Зазначимо, що країни з розвинутою ринковою економікою постійно відслідковують частку заробітної плати у сукупних доходах населення і проводять політику, спрямовану на підтримання її на достатньо високому рівні.