Екологічна ситуація Німеччини

Тема навколишнього середовища з'являється не тільки на політичних, регіональних і локальних сторінках, але й у спортивному, економічному розділі тощо. Йому також відводиться і власне місце.

Саме в цей час екологічна політика Німеччини набуває найбільшої популярності, відбувається зростання уваги до екологічних проблем на політичній арені країни в цілому. Але вже у 2003 році увага преси згасає. Навіть повідомлення міністра охорони довкілля Німеччини про приріст німецьких викидів CO2 вже не привернуло достатньої уваги преси.

Велике значення у висвітленні екологічних проблем має робота пресслужб політичних та адміністративних установ. Під час дослідження матеріалів про політику в Нордрейн Вестфалії було встановлено, що 60 відсотків із них пов'язані з пресконференціями або повідомленнями для преси офіційних установ. Цю саму цифру було отримано й під час вищезгадуваного аналізу статей про " кислотні дощі", про що мова йшла вище.

Класифікацію екологічних журналістів за типом обробки та пошуку інформації наводить професор Хемберг.

Перший тип - " транспортники інформації", котрі збирають та селектують інформацію за певними критеріями

Другий тип - " критики та контролери".

Третій тип - " адвокати", котрі беруть на себе функції " повитухи", намагаючись привернути увагу до (нових) екологічних проблем.

Катастрофа в Чорнобилі, хімічна аварія та інші негаразди виступають для екологічної політики й ЗМК, на думку німецьких учених, " позитивним випадком". Вони зумовлюють цикли уваги преси та кон'юнктуру певних тем. Політики здатні цей проміжок часу використовувати настільки довго, наскільки увагу суспільства за допомогою ЗМК привернуто до цих проблем.

Якщо екологічна небезпека широко висвітлюється в ЗМК, окремі теми привертають увагу всієї нації, у цьому є заслуга екологічних журналістів - " адвокатів". Саме їх матеріали та акції здатні вивести екологічну політику з кризи.

Не можна не зважати й на ринкові інтереси ЗМК. Вони примушують пресу розглядати коло екологічних проблем під кутом щоденних інтересів читачів, описувати науку та політику за власними правилами. Наукові дослідження та окремі вчені розглядаються під кутом того, наскільки це може бути цікавим для читача. Важливо й те, який ступінь політизації має проблема. Чи здатна вона викликати дискусію та привести до її розвитку на сторінках суспільнопо-літичного чи розважального видання. Які саме персони задіяні в цьому процесі, який статус вони мають, чи належать до еліти суспільства, здатні чи ні до дискусії, орієнтованої на певні цінності чи моральні якості тощо.

Поки екологічна політика представляла на суд громадськості екологічні проблеми трохи поверхнево, екологічні журналісти могли досить легко доносити її ідеї до читача. Але з часів, коли екологічна політика вдається до складних технічних і наукових питань, завдання екологічних журналістів ускладнюються. " Наклади краще робити на скандалах та вині третіх осіб. Наклад є й для екологічних журналістів одним із критеріїв роботи".

Можна простежити, як тема набуває тенденції кращого пристосування до ринкових інтересів на прикладі висвітлення проблем із сміттям. Назва статті " Бізнес зі страхом" нагадує за змістом матеріали з іншої рубрики - " Кримінал".

Колишня міністр охорони довкілля землі Шлезвіг Хольштайн Едда Мюллер зазначає, що увага преси до екологічних акцій зовсім неадекватна їх важливості. Екскурсія до окремого біотопу чи прогулянка з принцесою Таїланду викликали значно більше уваги, аніж заходи з приводу збереження клімату чи європейські ініціативи, котрі для регіону мають суттєві наслідки.

Хоча публіка під час соціологічних досліджень указує на велику зацікавленість у розв'язанні екологічних проблем та на необхідність боротьби із забруднювачами довкілля, власний внесок окремого індивідуму в цей процес незначний. Як правило, у проблемах винен, наприклад, сусід, але не опитуваний персонально.

Екологічні журналісти та політики мають багато спільного, оскільки займаються міждисциплінарним розвитком екологічної тематики. Це й зв'язки з економікою, сільським господарством, транспортом тощо. У більшості випадків організація координування цієї тематики як у пресі, так і в політиці будується за галузевим принципом. Під час конкуренції в редакції поміж окремими темами це призведе до можливого програшу екологічної тематики. Також і в політиці - концентрація екологічних проблем у межах одного адміністративного підрозділу допомагатиме розгляду проблем довкілля за часів підйому екологічної політики. Але за часів її спаду інтеграція проблем довкілля в різні політичні підрозділи є ефективнішою.