Фонетика

акомодація, лат. accomodatio пристосування, – взаємнепристосування вимови суміжних голосних і приголосних звуків

акустичний, гр. akustikos слуховий, – звуковий

акцент, лат. accentus, – своєрідність у вимові

алофон, гр. allos інший і гр.phone звук, – видозмінений звук

альвеолярний, лат. alveolus жолобок, виїмка, – приголосний звук, при вимовлянні якого язик торкається піднебіння біля альвеол: англ. [d], [t]

апікальний, лат. apex верхівка, – англійський міжзубний звук[d], [t], український [л]

артикуляція, лат. articulare членоподільно вимовляти, – членоподільне вимовляння звуків

асиміляція, лат. assimilatio уподібнення, – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого у мовленнєвому потоці

африкати, лат. affricatus притертий, – зімкнені приголосні, вимова яких закінчується щілинною фазою: [ц], [дз], [дж]

білабіальний, лат. bis двічі і labiа губа, – губно-губний: [б], [п], [м]

вокалізм, лат. vocalis, – система голосних

гаплологія, гр. haploos однаковий і logos слово, – випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів: стипепендія – стипендія, трагікокомедія – трагікомедія

делімітативний, фр. delimitation визначення кордону, – такий, що вказує на межі слів і морфем

дивергенція, лат. divergentio розходження, – розщеплення звука на два різні звуки: [о], [е] в українській мові у відкритому складі збереглися, а в закритому – перейшли в [і]: ніч-ночі

дисиміляція, лат.dissimilation розподібнення, відмінність, – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків

дистинктивний, лат. distinctio пізнання, – смисло- і форморозрізнювальний

дистрибуція, лат. distributio, – розподіл

дифтонг, гр. diphthongos багатоголосний, – два голосних або приголосних звуки

диференційні ознаки фонеми, лат. diferentia різниця, відмінність, – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем: за твердістю – м’якістю (син-синь); за назальністю – неназальністю (sing - sin) тощо

дихотомічний, гр. dichotomis, dicha на дві частини і tome перетин, – поділений на дві частини

діакритичний, гр. diakritikos той, що служить для розрізнення, – розрізнювальний

діахронія, гр. dia через і chronos час, – історичний розвиток мови; дослідження мови в її історичному розвитку

дієреза, гр. diaresus поділ, – викидання звук чи складу для зручності вимови: сонце – солнце

екскурсія, лат. excursio вибігання, вилазка, або приступ, – початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука

енклітика, гр. enklino схиляюсь, – ненаголошене слово, яке стоїть після іншого слова, що має наголос і приєднується до нього наголосом: во́ поле, о́ земь, за́ руку.

епентеза, гр. enenthesus вставка, – поява у словах додаткового звука, найчастіше [в], [й]: рос. паук – павук; наука – білор. навука

інтегральні ознаки фонеми, лат. integralis нероздільно пов’язаний, – ознаки, які не розрізняють значень слів чи морфем

інтенсивність, фр. intensif напруження, – підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос)

інтердентальний – міжзубний: [ð ]

інтонація, лат. intono голосно вимовляю, – рух, зміна динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення

квантитативний, англ. quantity кількість, – довготний, кількісний

клікси, англ. click цмокання, – не дихальні, або цмокаючі звуки

коартикуляція – накладання артикуляції кінцевих і початкових фаз сусідніх звуків, якщо звуки вимовляються у безпосередній послідовності. Коартикуляція призводить до утворення алофонів фонем

койне, гр. koine dialectos спільна мова, – злиття різних діалектів в одну мову – койне

конвергенція, лат. convergentio сходження, наближення, – збіг двох звуків в один

консонантизм, лат. consonans звучати в унісон, – система приголосних

кульмінація, лат. culmen вершина, або витримка, – положення органів мовлення в момент вимовляння звуків

лабіалізація, лат. labia губа, – огублення

лабіалізований – огублений

латеральний, лат. latus бік, – боковий звук

ліґатура, лат. ligare зв’язувати, – написання двох чи більше літер одним письмовим знаком

лінґвальний, лат. lingua мова, – мовний

лінґвістичний – мовознавчий

лінґвістика, фр. linguistique, лат. lingua мова, – мовознавство

мелодійний, гр. melodikos пісенний, – зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (угору, вниз, рівно тощо)

метатеза, гр. metatesus перестановка взаємна, – перестановка звуків або складів у межах слова: ведмідь – медведь

модифікація, лат. modificatio, – видозмінення, перетворення

назалізація, лат. nasalis носовий, – носовість

номінативний, лат. nominativus, – називний

орфоепія, гр. orthos правильний і epos мовлення, розповідь, – розділ мовознавства, який встановлює систему вимовних норм

палаталізація, лат. palatum піднебіння, – зсунення до середини піднебіння

пауза, лат. pausa зупинка, – припинення

перцептивний, лат. perceptio отримання розуміння, пізнання, – пізнавальний

проклітики, гр. proclinoнахиляю вперед, – ненаголошене слово, яке стоїть перед наголошеним словом і приєднується до нього наголосом: переді мно́ ю

просодичний, гр. prosodikos той, що стосується наголосу, – наголошувальний

протеза, гр. prothesis додавання, приєднання, – поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови: Европа – Європа, рос. улица – вулиця

редукція, лат. reductio скорочення, відсунення, ослаблення, – менш чітка вимова фонеми, яка може знімати різницю між окремими фонемами, наприклад, ненаголошених голосних [и], [е]: весна [ве^исна́ ]

редукований – ослаблений, скорочений, змінений звук

резонатор, фр. resonance той, що звучить у відповідь, – порожнє тіло з твердими стінками і отвором певного розміру (корпус музичного інструмента)

резонатор носовий, лат. resonare давати відзвук, – носова порожнина

релевантний, англ. relevant суттєвий, доречний, - здатний служити для розрізнення мовних одиниць

рекурсія, лат.recursio повернення, або відступ, – повернення органів мовлення у вихідне положення

сема, гр. sema знак, – одиниця змісту

семантика, гр.. semantikos той, що позначає, – смисл, зміст, значення

семантичний смисловий, значеннєвий

семема, гр. те саме, що і сема

сигнікативний, лат. significo сигналізую, означаю, – смислорозрізнювальний: лад – ладь; бік – бук - бак

синхронія, гр. syn разом і chronos час, – стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часових чинників)

сонорний, лат. sonorous, – дзвінкий

спонтанний, лат. spontaneus довільний, – звукові зміни, причини яких виявити неможливо

субституція, лат. substitutio підстановка, – заміна у запозиченому слові одного звука своїм. Це зміни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою: Филипп – Пилип; нім. Hans – Ґанс

темп, італ. tempo час, – швидкість мовлення

тонічний, гр. tonos тон, – музикальний, мелодійний

транскрипція, лат. transcriptio переписування, – спосіб запису усного мовлення для найточнішої передачі вимови

транслітерація, лат. trans через і littera буква, – побуквена передача текстів і окремих слів, записаних однією графічною системою, засобами іншої графічної системи

трифтонґ, гр. triphthongos триголосний, – три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність

фіксований, англ. fix встановити, закріпити – зв’язаний

фонема, гр.phonema звук, голос, – мінімальна звукова одиниця, яка служить для розрізнення значеннєвих одиниць морфем і слів

фонетика, гр.phonetikos звуковий, голосовий, – наука, яка вивчає звуки мови

фонологія, гр.phone звук,, гр. logos слово, – вчення про звук

формант, лат. formans такий, що утворює, – тони звука, які посилюються під впливом резонаторів

фрикативний, лат. fracare терти, або щілинний, – приголосний звук, який утворюється при неповному зімкненні активного і пасивного органів, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить повітря і треться об стінки цієї щілини, утворюючи шум: [з], [ж], [г], [ґ], [с], [ш], [х], англ. [ð ], нім [h].

5.3. Лексикологія

антитеза, гр.antithesis протиставлення, – зіставлення протилежних явищ: правда-кривда

антоніми, гр.anti проти і onyma ім’я, – різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення

антропоніміка, гр.. antropos людина, – наука про імена людей

арго, фр. argot, – спеціальні слова і вирази, типові для якогось соціального прошарку, вживані для засекречення спілкування: студентське арго, злодійське арго

архаїзми, гр. archaios стародавній, – застарілі слова, що вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику: лицедій – артист, перс – палець

асиметричний – позбавлений однозначної відповідності

векторні антоніми, лат. vector той, що несе, – антоніми, що виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: засвітити – загасити

гетерогенний, гр. heteros – інший, – різнорідний

гетерогенні омоніми – омоніми, які виникли внаслідок збігу етимологічно різних слів: бал, ключ, балка

гомогенний, гр. homos – рівний, однаковий, – однорідний

гомогенні омоніми – омоніми, які виникли внаслідок розпаду одного слова на два; етимологічні омоніми: пил – порох

гіперо-гіпонімія, гр. hуper над, поверх, hypo під, внизу і onyma ім’я, – родо-видові відношення в лексико-семантичній системі: дерева, каштани, берези, дуби, клени

дейктичний, гр. deixis, – вказівний

діалектизми, гр. dealektos говірка, – слова або вирази, що належать до якогось діалекту і вживається на певній території: стрий, шваґер, бараболя, вуйко

денотат, лат. denotatum знак, – віднесеність слова до предмета

десемантизація – смислове вивітрювання слова, перетворення його на службовий компонент у складі словосполучення

жаргонізми, фр. jargon, або сленгові слова, –слова, властиві розмовній мові людей, пов’язаних певною спільністю інтересів: “хвіст” – заборгованість; “плавати” – слабо знати матеріал

евфемізми, гр. euphemismos, де ue добре і phemi говорю, – слова або вислови, які вживають замість немилозвучних слів або виразів: умер – пішов з життя

екзотизми, гр. exotikos чужий, іноземний, – слова, що позначають властиві іншим народам поняття: чинара – дерево з роду платанових, що росте у Середній Азії і має символічне значення

енантіосемія, гр.. enantos протилежний, – поляризація значень у межах одного і того ж слова: позичати: 1) брати у борг, 2) давати у борг

етимологія гр. etymon істина і logos наука, – розділ мовознавства, що вивчає походження слів

ідіома, гр. idioma самобутній зворот, – фразеологізм із повною втратою внутрішньої форми: носити серце на рукаві, собаку з’їсти

інтернаціоналізми – слова, поширені у більшості мов світу: нація, політика, валюта, бюро

ієрархічний, гр. hieros священний arche власть, – розташований у порядку підпорядкування

калькування, фр. calque копія, – копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова: рос. самоопределение – самовизначення

квазіантоніми, гр. gvasi – майже, приблизно - майже антоніми

квазісиноніми, гр. gvasi – майже, приблизно – неповні синоніми: хуртовина – заметіль; думати – міркувати

квантитативний, лат. quantitas кількість, – кількісний

когезія, лат. coherere – зростатися, щільно поєднуватися, – цілісність

комплементарні антоніми, лат complementum доповнення, – граничні за своїм характером антоніми: живий – мертвий

комунікативний, лат. comтunis спільний, – призначений для спілкування

конверсія, лат. convercio зміна, перетворення, – спосіб вираження суб’єктно-об’єктних відношень у еквівалентних за змістом реченнях

конверсиви – слова, що передають двобічні суб’єктно-об’єктні відношення в лексико-семантичній системі: лякати – боятися; викладач - студент; вищий - нижчий; над – під

конотат, лат. сon – разом, notatus – відзначений – позначений додатково, має забарвлення: дідуган, шкапа

конототивне значення слова – емоційний, експресивний, стилістичний “додаток” до основного значення слова

контекст, лат. contextus тісний зв’язок, з’єднання, – сполучення одного слова з іншими

контрадикторні антоніми, лат contradictorius суперечливий, – антоніми, один із членів яких утворюється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності: дорогий – недорогий

контрарні антоніми, лат. сontrarius протилежний, – антоніми, що виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції: молодий – нестарий – середніх літ – літній – старий

лексема, гр. lexis слово, – слово в сукупності його форм і можливих значень у всіх його вживання х і реалізаціях

лексикографія, гр. lexicon словник і grapho пишу, – наука про укладання словників

лексикологія, гр. lexikos такий, що стосується слова і logos наука, – розділ науки про мову, який вивчає словниковий склад мови

метафора, гр. metaphora перенесення, переміщення, – уживання слова, що позначає певний предмет (явище, дію ознаку) для називання іншого предмета на основі подібності, яка випливає з їх порівняння, зіставлення за асоціацією

метонімія, гр. metonimia перейменування, – перенесення значення слова за суміжністю предметів, явищ

неологізми, neos новий і logos слово, – нові слова, що виникли за пам’яті людей, які їх використовують

номінативний, nomen ім’я, – називний

оказіоналізми – контекстуальні синоніми: дівчинка, кізочка

оказіональний, лат. occasio – випадок, – не загальноприйняте вживання слова в якомусь значенні

оксюморон, гр. oxymoron дотепно – безглузде, – поєднання контрастних за змістом понять, що разом дають нове уявлення: солодка мука, дзвінка тиша, сліпота зрячих

омографи – слова, що пишуться однаково, а вимовляються по-різному залежно від наголосу: дереви́ на́, са́ га́, о́ бі́ д, за́ мо́ к

омоніми, гр. homonimus однорідний, – слова з однаковим звучанням і різним значенням: ключ, земля, коса, лама

омофони – слова чи словосполуки, що збігаються у вимові, але розрізняються написанням: лев – Лев, біль – білль, гриби – греби

омоформи – збіг окремих словоформ кількох (переважно двох) лексем: мати, коло, кілька, стук, літа, три

ономасіологія, гр. onomasia називання, – наука, яка вивчає процеси найменування; теорія номінації

ономастика, гр. onomastikos той, що стосується імені, – наука про власні назви

парадигма, лат. paradigma – приклад, зразок, – 1) система флективних змін, що є зразком формування для даної частини мови, наприклад: парадигма першої відміни іменників. 2) сукупність форм словозміни одного і того ж слова, наприклад: парадигма іменника стіл; парадигма речення: студент учиться, студент вчився, студент учиться, студент вчився, студент вчився б, студент, учись, хай студент вчиться

полісемія, гр. polysemos багатозначний, – наявність різних лексичних значень у одного і того ж слова відповідно до різних контекстів

пуризм, гр. purus чистий, – навмисне цілеспрямоване усунення з мови усіх іншомовних слів: тротуар – топталище, пенсне – носохватка калоші – мокроступи

реляційний, лат. relativus, – відносний

референт, англ. refere – відсилати до чого-небудь, стосувати ся чого-небудь, - предмет об’єкт

семасіологія, гр. semasio значення, – наука про значення слів; лексична семантика

сигніфікат, лат. signum знак, – те, що служить для розрізнення значення, смислу; віднесеність слова до поняття

синекдоха, гр. synkdoche співвіднесення, – співвіднесення назви частини, деталі, на предмет як ціле, при чому, як правило, за умов ситуативної номінації: Вся площа була повна людських голів, подертих кожухів, сіряків, кирей...

симетричний –такий, що має симетричну відповідність

синоніми, гр.synonimos однойменний, – слова, близькі або тотожні лексичним значенням, але відмінні звучанням

синоніми контекстуальні – стилістичні неологізми: солодкі, високі думки; рос. серпастый, молоткастый паспорт

синтагматичний, гр. syntagma, – поєднувальний

синтагматичні відношення – лінійні зв’язки слова, його сполучуваність, контекст

термін, лат. terminus межа, границя, – спеціальне слово, словосполучення, яке служить точним позначення понять якоїсь галузі науки

троп, гр. trophos поворот, – зворот мови

топоніміка, гр. topos місце, – наука про географічні назви

фразеологія, гр. phrasis мовний зворт, фраза, – наука про стійкі словосполучення

узуальний, лат. usus правило, вживання, – значення, що відповідає загальноприйнятому вживанню; загальновживаний