Зовнішньоторговельний оборот на душу населення 4 страница

2. Поправка на вторговування. Як зазначалося, ціна пропозиції завжди вища від остаточної ціни. У практиці зовнішньої торгівлі поправки на вторговування можуть доходити до 20-25%. Обґрунтованість оцінки величини цієї поправки залежить від якості конкурентного матеріалу й уміння з ним працювати, від знання конкретного постачальника, ринку тощо. Як правило, із прейскурантних цін робляться великі знижки (до 40%), із цін пропозиції - менш значні; при використанні цін контрактів поправка на вторговування здебільшого не враховується.

3. Приведення імпортної ціни до строку поставки товару. Через розрив у часі між даними конкурентних матеріалів і поставкою змінюється реальна ціна контракту. Тому при розрахунку імпортної ціни визначають ціни пропозиції на час поставки товару, застосовуючи індекси експортних і оптових цін, що публікуються в статистичних матеріалах.

4. Поправки на умови платежу. У контрактах можуть бути передбачені різні умови платежу: за готівкою, чеком, переказом, з акредитива, інкасо, в аванс (повністю чи частково), у кредит із розстрочкою платежу. Поправка на умови платежу розраховується відносно базисної ціни на дату укладенн контракту, розрахованої за конкурентним матеріалом Потрібно визначити, яка буде ціна готівкою на дату укладення контракту з урахуванням узгоджених умов платежу. Інакще кажучи, у будь-якому разі покупець повинен повністю відшкодувати в ціні будь-які пільги, надані продавцем включаючи втрати від тимчасово вилучених з обороту фінансових засобів продавця.

На рівень фіксованих у контракті цін можуть суттєво впливати різні види знижок, що застосовуються в міжнародній торговельній практиці. Загалом їх понад 20 видів, але найпоширенішими є такі:

* загальна (проста) або одноразова знижка, яка надається до прейскурантної або довідкової ціни товару, становить 20-30% при угодах на стандартні види машин і устаткування і 2-5 % при поставках промислової сировини. При купівлі товару за готівку знижка надається в розмірі 2- З %. Складна знижка - це сума простих знижок. Прогресивна знижка найчастіше залежить від кількості купованого товару;

* знижка за оборот (бонусна) установлюється за певною шкалою залежно від досягнутого обороту протягом узгодженого сторонами терміну (звичайно одного року). Вона має заохочувальний характер і надається продавцем своєму постійному (оптовому) покупцю на основі спеціальних бонусних угод, але в контракті не вказується. На деякі види машин і устаткування бонусна знижка досягає 15-30%, на сировинні та сільськогосподарські товари вона обчислюється в межах 1-2%. У торгівлі сировинними і продовольчими товарами застосовуються надбавки за підвищену якість (боніфакція) І знижки за знижену якість (рефакція);

* знижка за кількість чи серійність за умови купівлі заздалегідь визначеної зростаючої кількості товару, величина знижки залежить від характеру вторговування;

* дилерська знижка, яка надається виробниками своїм постійним агентам та іншим посередникам зі збуту, може становити в середньому 15-20% від роздрібної ціни;

* спеціальна знижка на пробні партії товару і замовлення;

* сезонна знижка за купівлю товару поза сезоном;

* знижка при продажі потриманого устаткування - до 50% від початкової ціни;

* експортна знижка, що надається продавцями при продажі товарів іноземним покупцям понад ті знижки, які діють для покупців внутрішнього ринку;

* знижка за повернення раніше купленого товару в даної фірми в розмірі 20-30% прейскурантної ціни (при поверненні покупцем товару застарілої моделі); широко практикується при продажі автомобілів, побутової електроніки, електрообладнання.

Зазначимо, що українське законодавство вважає ціну істотною складовою договору купівлі-продажу. Водночас слід мати на увазі, що за законодавством ряду країн визнаються чинними договори, у яких ціна не вказується. Так, відповідно до Кодексу міжнародної торгівлі Чехії, " домовленість про певну договірну ціну не є суттєвим реквізитом договору купівлі-продажу, якщо сторони висловили бажання укласти договір і без угоди про купівельну ціну". Англійське право також у принципі не вважає ціну суттєвою умовою договору. Правова доктрина США виходить із можливості укладення сторонами договору купівлі-продажу без визначення в ньому ціни. Цивільний кодекс Франції, навпаки, встановлює, що ціна має бути визначена і вказана сторонами в договорі на момент його укладення. Аналогічний підхід і в Німеччині.

17 Класифікація базисних умов постачання товарів

Базисні умови постачання товару — це система спеціальних правил, які визначають обов'язки покупця і продавця щодо постачання товару та встановлюють момент переходу від покупця до продавця ризику, пов'язаного з випадковим пошкодженням чи втратою товарів.

Ціни базисних умов пов'язані з терміном франкування, який означає економічні і правові умови, котрі зумовлюють порядок включення до ціни тих чи інших витрат на транспортування, вантажні роботи, зберігання й страхування вантажів. Отже, ціни залежно від умов постачання товарів відрізняються по видах франко. Ціна " франко" (італ. - " вільний") - це комерційний термін, який означає, що продавець бере на себе зобов'язання поставити товар у певне місце за свій рахунок, тобто до ціни продажу будуть включені транспортні, страхові та (у міжнародній торгівлі) митні послуги. Застосування терміну " франко" у сполученні із зазначенням кінцевого пункту доставляння продукції означає, що покупець вільний від витрат з транспортування до цього пункту, бо їх сплачує продавець. Кожен вид франко показує, до якого пункту на шляху руху товару від продавця до покупця додаткові витрати включені до ціни за контрактом купівлі-продажу. При цьому пунктом може бути місце виробництва (поле, ферма, завод, будівельний майданчик та ін.), вагон, склад, борт судна, залізнична станція, конкретний населений пункт.

Формування цін за базисними умовами постачання здійснюється і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. В обох випадках ціни ранжують за сумою обов'язків сторін з постачання товару - від мінімальних до максимальних обов'язків покупця.

Внутрішні ціни базисних умов застосовують зазвичай у сировинних галузях, при цьому розрізняють такі їхні види (рис. 2.12).

Рис. 2.12. Система франкування цін на внутрішньому ринку

Ціни франкування включають чотири рівні цін.

На першому рівні перебуває ціна франко-склад постачальника, або, як її ще називають, франко-місце виробництва (франко-поле, франко-ферма, франко-завод, франко-будівельний майданчик та ін.). За умов ціни франко-склад постачальника всі витрати на транспортування продукції зі складу постачальника до кінцевого пункту призначення сплачує покупець, тому він зацікавлений у пошуку постачальника в найближчих географічних пунктах. Ця ціна є базовою, від неї здійснюють розрахунок всіх інших похідних цін.

На другому рівні - ціни франко-відправлення, котрі означають, що крім виробничих витрат та прибутку продавця до них включено транспортні витрати до пункту початку основного транспортування вантажу. Наприклад, продаж картоплі за схемою франко-станція відправлення означає, що картопля з поля доставляється до залізничної станції, звідки буде транспортуватися на велику відстань, а транспортні витрати до станції несе постачальник. За умови франко-вагон станція відправлення до ціни також увійде й вартість завантаження картоплі у вагон. За аналогічним принципом формується ціна франко-пристань відправлення і франко-порт відправлення.

Третій рівень охоплює ціни франко-призначення, які на відміну від цін попереднього рівня містять основний транспортний складник. Так, ціна франко-вагон станція призначення означає, що продавець бере на себе транспортні витрати з доставляння товару до залізничної станції покупця та його відвантаження з вагонів.

Четвертій рівень цін містить ціну франко-склад споживача, яка показує, що до відпускної ціни виробника вже включено всі транспортні витрати з доставляння продукції до споживача. Якщо продавець пропонує всім покупцям єдину ціну за типом франко-склад споживача, то в цю ціну він заклав однакову суму транспортних витрат, розраховану як середню вартість усіх перевезень. Від такої ціни мають зиск покупці, котрі віддалені від місця виробництва і фактичні транспортні витрати яких перевищують середні витрати.

Приклад 2.13

Є такі дані діяльності промислового підприємства: виробнича собівартість продукції (франко-склад виробника) - 400 грн, транспортно-заготівельні витрати з доставляння продукції зі складу виробника до автобусної станції відправлення - 5% до виробничої собівартості, операційні витрати підприємства, % до собівартості продукції:

• франко-склад виробника 4

• франко-автостанція 4, 5

• франко-роздрібне підприємство 6, 3.

Операційна рентабельність - 12%, торгівельна націнка роздрібної торгівлі (без ПДВ) - 15%.

За цих умов визначимо ціни придбання товару з ПДВ на умовах франко-склад виробника, франко-автостанція і франко-роздрібне підприємство. Ціна франко-склад виробника = 400 • 1, 04 • 1, 12 • 1, 2 = 559, 1 грн Ціна франко-автостанція = 400 • 1, 05 • 1, 045 • 1, 12 • 1, 2 = 589, 88 грн Ціна франко-роздрібне підприємство = 400 • 1, 05 • 1, 063 • 1, 12 • 1, 15 • 1, 2 = 690 грн

18. Зміст базисних умов згідно “ІНКОТЕРМС-2000”.

Інкоте́ рмс (англ. Incoterms, International commerce terms) — міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торгівельних термінів (умов) в галузіміжнародної торгівлі.

Правила “Інкотермс – 2000” містять 13 базисних умов постачань, що дають різні комбінації обов’язків, витрат і ризиків продавця і покупця за зовнішньоекономічним договором.

В правилах “Інкотермс – 2000” подано тлумачення 13 термінів, кожний з яких позначує умови ведення торгівлі. Це так звані базисні умови поставки. З метою найбільш зручного застосування і розуміння всі терміни поділені на чотири групи.

1. Група “Е” – Відправлення – включає умову EXW. Відповідно до умови цієї групи продавець представляє товари покупцю на своєму складі (своїй території).

2. Група “F” (Free on risk) – Основне перевезення не оплачено – включає умови FCA, FAS, FOB. Відповідно до термінів другої групи продавець зобов’язується надати товар у розпорядження перевізника, що забезпечується покупцем, вільним від ризику. Загальними умовами для групи “F” є такі:

– ризики втрати чи пошкодження товару до моменту його передачі перевізникові несе продавець;

– продавець зобов’язаний доставити товар перевізникові, вказаному покупцем, провести митне очищення товару для вивезення;

– покупець зобов’язаний провести митне очищення товару для ввезення.

3. Група “С” – Основне перевезення сплачено – включає умови CFR, CIF, CIP, CPT. Відповідно до термінів третьої даної групи продавець зобов’язується укласти договір перевезення, однак без прийняття на себе ризику випадкової загибелі, пошкодження товару чи будь-яких додаткових витрат після його навантаження на транспортний засіб у пункті відправлення. Загальними умовами для групи “C”є такі:

– ризики втрати чи пошкодження товару до моменту його передачі перевізникові несе продавець;

– продавець зобов’язаний укласти договір перевезення, провести митне очищення товару для вивезення;

– покупець зобов’язаний провести митне очищення товару для ввезення.

4. Група “D” (at stateed Destination) – Прибуття –включає умови DAF, DES, DEQ, DDU, DDP. Відповідно до термінів четвертої групи продавець несе всі витрати і приймає на себе ризики до моменту доставки товару в погоджене місце на кордоні або в країні покупця. Загальними умовами для групи “D”є такі:

– ризики втрати чи пошкодження товару до моменту його поставки у назване місце призначення та передачі у розпорядження покупця або іншої особи, названої покупцем, несе продавець;

– продавець зобов’язаний укласти договір перевезення товару до місця на кордоні або в країні імпорту;

– за виключенням умови DDP, продавець зобов’язаний провести митне очищення товару для вивезення;

– покупець зобов’язаний провести митне очищення товару для ввезення.

В термінах коло обов’язків сторін зведено в групи, перелік яких наведено в табл. 11.1.

Таблиця 11.1

Перелік груп обов’язків сторін, які регулюються правила “Інкотермс–2000”

19 Сутність зовнішньоторговельного контракту (ЗТК)

. Суть і особливості оформлення зовнішньоторгового контракту
В міжнародній комерційній практиці використовуються різні способи підписання експортно-імпортних угод. Найбільш поширеним, як уже відзначалося, являється підписання контракту контрагентами, що приймають в ньому участь.
В міжнародній практиці контрактом називають договір купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі. Контракт - це документ, який свідчить про те, що одна сторона угоди (продавець) зобов'язується доставити товар у власність іншій стороні (покупцю), яка, в свою чергу, зобов'язується прийняти його і заплатити ціну за товар. Контракт - основний комерційний документ, що визначає права й обов'язки сторін. По суті в ньому викладений комплекс дій по здійсненню зовнішньоторгового обміну.
Беззаперечною умовою контракту купівлі-продажу являється перехід права власності на товар від продавця до покупця. Цей контракт купівлі-продажу відрізняється від усіх інших контрактів, наприклад, орендного, ліцензійного і т.д.
Форма контракту може бути письмовою чи усною. Віденська конвенція (1980р.) не вимагає, щоб договір купівлі-продажу обов'язково оформлявся в письмовій формі. Проте законодавства ряду країн, в тому числі й України, вимагають обов'язкової письмової форми договору купівлі-продажу. В письмовій формі повинні вноситися і всі зміни в контракт, направляться офорти, акцепти, запити й інші пропозиції та відповіді. Недотримання форми таких угод стає причиною їх недійсності.
Суб'єкти, що являються сторонами зовнішньоторгового договору (контракту) купівлі-продажу повинні мати повноваження на підписання договору у відповідності з законами України і з урахуванням її міжнародних договорів. У випадку, якщо зовнішньоекономічний договір підписується фізичною особою, потрібен тільки його підпис. Від імені інших суб'єктів ЗЕД зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, що має таке право відповідно до посади і згідно з документами заснування фірми, та особи, вповноваженої дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта ЗЕД одноосібно, якщо документи заснування не передбачають іншого.
Права й обов'язки сторін зовнішньоторгового контракту визначаються правом місця його підписання якщо сторони не узгодили іншого, і відображаються в умовах контракту.
Підписання зовнішньоекономічного контракту являє собою цілий ряд дій сторін (контрагентів) під час узгодження його умов.
Початковим етапом являються попередні переговори, які деколи називаються " трактацією угоди". Це серйозний і складний процес. Тим, хто починає безпосередню роботу по узгодженню всіх конкретних умов (статей) майбутнього контракту можна порекомендувати наступне:
1 Дуже важливо чітко уявити мету угоди, що ви хочете зробити і що одержати. Щоб успішно вирішити цю проблему, постарайтесь створити ідеальну модель майбутньої операції, накресліть схему, поділіть її на етапи, стадії, визначте строки, вирахуйте ризик. Подумайте, що повинні зробити ви і що повинен зробити ваш партнер. І тільки після цього можна приступати до формулювання умов договору, звертатися за консультаціями до спеціалістів, готувати всі необхідні документи.
2. Проект майбутнього договору краще готувати самим, а не доручати контрагенту. Таким чином, ви зможете реалізувати свої інтереси.
3. Ніколи не підписуйте договір, поки його не переглянув і не завізував ваш юрист чи юрист іншої незалежної фірми. В Донецькій торгово-промисловій палаті, наприклад, є спеціальний відділ, який може надати кваліфіковану допомогу в перевірці і виправленні формулювань проекту договору.
4. Формуючи умови договору, не допускайте двоякості висловлювань, розпливчастих фраз, нечіткості. В договорі має значення кожна буква, кожна кома.
Даючи загальну характеристику контракту купівлі-продажу, треба відзначити джерела правового регулювання зовнішньоторгових контрактів. Звичайно, вони мають певну специфіку. До основних джерел відносяться:
1) міжнародні договори;
2) національне законодавство;
3) звичаї.
В практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу:
- Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.);
- Конвенція 00Н про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);
- Конвенція про право, що використовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.), та ін.
Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Вона являє собою міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією 00Н про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.
Учасниками Віденської конвенції являються більше 30 країн. До них відносяться Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, США, Ірак, Франція та ін. На території України Конвенція вступила в дію з 1 лютого 1991 року.
Віденська конвенція складається з чотирьох частин і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі-продажу (частина ІІ) і його основні умови (частина III). Треба мати на увазі, що Віденська конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу.
Значення даної Конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей в національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не розповсюджується її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у випадку порушення договору продавцем чи покупцем та ін.
Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть в договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дії. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього повинні використовуватись норми Віденської конвенції 1980 р.
Що стосується національного законодавства, треба сказати, що практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, які регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси (Франція, Німеччина, США, Швейцарія і т.д.), в інших - спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж (Великобританія та ін.). В Україні відносини міжнародної купівлі-продажу регулюються Законом України " Про зовнішньоекономічну діяльність". Декретом Кабінету Міністрів України " Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України " Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Значний вплив на зміст зобов'язань сторін за контрактом купівлі-продажу здійснюють прийняті в міжнародній практиці звичаї й звичайності. Вони відіграють вирішальну роль при вирішенні суперечок в арбітражі.

20. Класифікація умов зовнішньоторговельного контракту (ЗТК).

В останні роки значно активізувалася діяльність російських компаній як самостійних суб'єктів ЗЕД. З кожним роком збільшується кількість організацій, безпосередньо провідних бізнес із закордонними партнерами. Наростаючий взаємний інтерес зарубіжних і російських компаній визначається взаимовыгодностью такого співробітництва. Розширення взаємних контактів призводить до домовленостей про укладення зовнішньоторговельних угод, обретающим форму зовнішньоторговельних договорів - контрактів.

Зовнішньоторговельна діяльність може бути визначена як " діяльність по здійсненню угод у сфері зовнішньої торгівлі товарами, послугами, інформацією, інтелектуальною власністю".

Зовнішньоторговельний контракт - основний комерційний документ, що визначає взаємини учасників зовнішньоторговельної операції, їх права та обов'язки.

Термін " контракт" широко поширений у вітчизняній і світовій комерційній практиці. Цим фіксується комерційний (платний) характер відносин між сторонами. Однак цей термін відсутній у ЦК РФ і в перекладах на російську мову ряду комерційних документів. Замість контракту вживається " договір", як прийнято в внутрішньогосподарської практиці нашої країни. Договором можуть оформлятися відносини сторін як комерційного, так і некомерційного характеру, включаючи домовленості на міждержавному рівні з торгово-економічних, науково-технічних, зовнішньополітичних та інших питань. Договори - правова форма, у яку наділяються відносини сторін, що містять права та обов'язки при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Тим не менше російські учасники зовнішньоторговельної діяльності часто використовують інші назви цього документа: договір, угода, угода, в деяких випадках протокол (для оформлення особливих договірних відносин, наприклад, попередньої домовленості про укладення контракту). Найчастіше замість терміну " контракт" вживається " договір". Англійською мовою, найбільш поширеному у світовій торгівлі, договір комерційного характеру позначається саме як " контракт". Різні найменування ніякої юридичної ролі не грають, всі ці угоди є договорами, спрямованими на створення взаємних прав і обов'язків.

Сучасні правові системи, в тому числі правова система Росії, надають учасникам зовнішньоекономічної діяльності широкі можливості за визначенням своїх прав і обязанностей2. Сторони самі визначають структуру договору, його зміст і т. д. Саме до договору (контракту), а правовим документом, насамперед звертаються арбітражні органи при виникненні спору між сторонами. Тому в укладені контракти необхідно включати докладні умови для встановлення взаємних прав і обов'язків, що визначають можливі дії і наслідки таких дій. Якщо цього не відбувається, арбітражні органи змушені звертатися до законодавчих актів.

Незважаючи на встановлену в цивільному законодавстві Росії та міжнародних правових актах свободу договору, при складанні договору необхідно враховувати документи, що регулюють відносини, пов'язані з його здійсненням (табл. 13.1).

Основними ознаками зовнішньоторговельного контракту є:

o різна державна приналежність договірних сторін;

o встановлення взаємних прав і обов'язків сторін;

o спрямованість на організацію міжнародної торгівлі товарами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної діяльності;

o оформлення встановленим законом (міжнародним договором, звичаєм або угодою сторін);

o здійснення розрахунків в іноземній валюті;

o застосування міжнародного права або права будь-якого, обраного сторонами держави;

o розгляд можливих суперечок у міжнародному суді (арбітражі), обраному сторонами.

Таблиця 13.1. Документи, що регулюють міжнародні торгові контракти

Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 р.) застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах. Конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для особистого, сімейного або домашнього використання.

Договори на поставку товарів, що підлягають виготовленню або виробництву, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо тільки сторона, яка замовляє товари, не бере на себе зобов'язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів. Конвенція не застосовується до договорів, у яких зобов'язання сторони, яка поставляє товари, полягають переважно у виконанні роботи або в наданні інших послуг. Віденська конвенція регулює такі питання:

o укладення договору;

o зобов'язання продавця (поставка товару, передача документів, відповідність товару та права третіх осіб, засоби правового захисту у випадку порушення договору продавцем);

o зобов'язання покупця сплати ціни, прийняття поставки, засоби правового захисту у випадку порушення договору покупцем);

o перехід ризику;

o загальні зобов'язання продавця і покупця (договори на поставку товарів окремими партіями, збитки, відсотки, звільнення від відповідальності, наслідки розірвання договору, збереження товару).

Віденська конвенція ООН не містить вимоги, щоб договір купівлі-продажу укладався чи підтверджувався в письмовій формі. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення.

Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) в 1994 р. Принципи носять рекомендаційний характер. У документі запропоновано правила, призначені для використання в усьому світі, незалежно від державного устрою, економічної системи і правових традицій у відповідності з принципом розумності, добросовісності і чесною діловою практикою.

Як правило, в процесі роботи над контрактом сторони підписують кілька документів в залежності від ступеня пропрацьованності питань, що відображаються в контракті. Протокол про наміри - документ, що підтверджує наміри сторін займатися певним проектом і прийняття ними деяких зобов'язань. Протокол - бажання сторін зберегти свободу у відношенні деяких зобов'язань або зафіксувати свої зобов'язання з певних питань

Рамкова угода - документ, що визначає принципову домовленість сторін про форми та умови співпраці, які після уточнень і доповнень знаходять своє відображення в контракті. Класифікація зовнішньоторговельних контрактів представлена на рис. 13.1.

Рис. 13.1. Класифікація зовнішньоторговельних контрактів

Залежно від характеру поставки розрізняють:

o контракт з разовою поставкою товару, після виконання якого юридичні відносини між сторонами угоди припиняються;

o контракт з періодичною регулярної поставкою товару від продавця до покупця протягом певного строку;