Світів.

АНТИЧНА Греції

І. Культура Стародавньої Греції: логос, чуттєвість, гармонія.

2. Культурний феномен еллінізму: космополітизм та індивідуалізм,
(остання третина IV ст. до н.е. - І ст. до н.е.).

3. Традиції та спадкоємність культури Стародавнього Риму.

4. Українська культура на перехресті скіфо-сарматського та античного

СВІТІВ.

5. Світове значення античної культури.

1. Культура Стародавньої Греції " Людина - мірило всіх речей: існуючих, які існують, і неіснуючих, які не існують ", (Протагор- близько 480 - 410 pp. до н, е.).

Антична доба — період якісних змін в історії людства, період народження нових форм суспільного й культурного життя, що найперше виявились у таких факторах: створенні держав-полісів з розвиненою формою демократичних засад громадської спільноти, переході до приватної власності, зміні способу життя людини, її відносній мобільності.

Ідеалом суспільства стає вільна і політичне активна людина. Саме вона виступала об'єктом і змістом культури. " Людина - мірило всіх речей: існуючих, які існують, і неіснуючих, які не існують", - навчав грецький софіст Протагор

Античну культуру К. Ясперс (слайд 1) відніс до " осьових культур", тобто тих, які здійснили прорив від міфу до логосу, від словесно-художньої творчості до поезії, риторики та витонченого мистецтва. Античність запропонувала в якості нових засад освоєння дійсності принципи раціоналізму, науковості, гуманізму. Культкраси, пропорції, гармонії ставали символами не лише мистецтва, а й метою та методом виховання нової особистості.

Термін " античний" (від лат. antiguus - давній) ввели італійські діячі епохи Відродження для позначення давньої греко-римської культури. Антична культура почала формуватися в стародавніх суспільствах, які існували в ареалі Середземномор'я та Причорномор'я в період з III тис. до н. е. до середини V ст. н. е. (слайд 2)

(слайд 1) Всю історію древньої Греції прийнято поділяти на дві великі епохи:

1) епоху микенскої, чи крито-микенскої, палацевої цивілізації і

2) епоху античної полісної цивілізації.

Епохи поділяються на періоди: (слайд 3)

· Раннєеладський - ХХХ-ХХІІ ст. до н.е. (крито-мікенська культура)

· Середнєеладський - ХХІ-ХVII ст. до н.е.

· Пізднєеладський - XVI-XIІ ст. до н.е.

· Гомерівський - XI- IX ст. до н.е.

· Архаїчний – VIІІ - VI ст. до н.е.

· Класичний - V- IV ст. до н.е.

· Елліністичний – IІІ-I ст. до н.е.

І. КУЛЬТУРА ЕЛЛАДИ В XXX-XІІ ВВ.

Визначальною у формуванні грецької культури стала межа III і II тися­чоліть до н.е. Саме тоді на островах та узбережжі Егейського моря відбувається розвиток егейської, або крито-мінойської, цивілізації, яку в XIX ст. відкрив англійській археолог А. Еванс. (слайд 4) Її центрами спочатку були о. Крит, а пізніше стало місто Мікени в північно-східній частині Пелопоннесу. Кліматичні та ландшафтні умови сприяли землеробству, скотарству (звідси його особлива роль у міфології), морській справі й торгівлі. Критська культура уславилась (слайд 5) вазовоюкерамікою.

Інша унікальна її ознака - палаци, які являли собою комплекси будівель, що об'єднувались навколо великого внутрішнього двору. Розташовані на різних рівнях, вони сполучалися між собою сходами, коридорами, деякі з них йшли під землю. Палаци мали світлові колодязі та каналізацію. Загальна площа такої споруди, зокрема в Кноссі, (слайд 6, 7) становила близько 24 тис. кв. км. Згадка про нього залишилася в грецькому міфі про Мінотавра - кровожерливе чудовисько з головою бика і тілом людини, яке мешкало в " палаці" - лабіринті . (слайд 8)

" Палацова цивілізація", що свідчила про виникнення перших держав, була зруйнована близько 1700 р. катастрофою, яка суттєво затримала суспільний розвиток.

З часом палаци перебудовуються, вражаючи неповторністю (слайд 9, 10, 11) фрескового мистецтва, монументальністю.

Саме на Криті раніше всього склалася писемність – ієрогліфіка. (слайд 12, 13,) Найстаріші її пам'ятники, виявлені А. Евансом в 1900 р. і датуються XXI в. до н.е. Критська иероглифика відноситься до нерозшифрованим типам писемності.

Критська культура доби свого розквіту - це культура бронзи. Але ця цивілізація так і не перейшла до заліза, загинувши наприкінці XV ст. до н. е. внаслідок завоювання ахейців, що прийшли з материкової Греції.

Мікенська культура

Поблизу Егейського моря з'явився новий гегемон - ахейське місто Мікени. Запанувавши в Егейському світі, Мікени, що зазнавали впливу критської культури, створили власну своєрідну культуру, яка досягла розквіту в XVI — XIII ст. до н.е.

Символами мікенської культури також стали палаци (слайд 14), але іншої мистецької форми. Насамперед це - потужні асиметричні цитаделі, які знаменували собою силу народу, його войовничість та водночас свідчили про нестабільність і небезпечність того часу. В XIX в. до н.е. ахейці заснували Міккени, перший грецький акрополь, протополіс, спорудили акрополь Доріон з подвійним рядом стін, забезпечених підпорами, з високими вежами, відкритими всередину

(слайд 15) Ахейці, опанували мистецтво виготовлення кераміки

Від фінікійців ахейці сприйняли традиції високо розвинутої книжкової і саме слово «библос» для позначення книг. Від них же вони успадковували способи приготування червоної фарби і червоного чорнила – «пурпур», що виходила з залоз морського молюска. Під впливом фінікійців у ахейців склалося лінійнеписьмо Б (слайд 16), в якому уперше зустрічаються знаки для позначення окремих звуків – голосних. Лінійне письмо Б дешифрував М.Вентріс в 1952 р. і довів, що мова цього листа була вже грецькою.

Мікенська бронзова цивілізація закінчила своє існування наприкінці XII ст._. до н.е. внаслідок навали північних племен, озброєних залізом, - дорійців (слайд 17); Разом з нею скінчилася й крито-мікенська культура.

Гомерівський період - XI- IX ст. до н.е.

Падіння крито-мікенської цивілізації спричинило глибоку депресію, що охопила головні райони материкової та острівної Греції в період так званих " темних віків" (XI — IX ст. до н.е.). Цей період називають гомерівським, оскільки про нього дізнаємося як з археологічних джерел, так і з епічних поем " Іліада" та " Одіссея" Гомера. (слайд 18) Гомеру невідомі досягнення колишніх високорозвинених культур Крита і Мікен. Гомер нічого не знав про водопровід, каналізацію, палаци, акрополі; він не згадував про фрески, мозаїки, вишукану кераміку (слайд 19); він досить смутні уявлення про країни, що межували з Елладою. Гомер засуджував освічених людей, всі його герої суцільно неписьменні.

Надбанням гомерівської доби стало володіння технікою оброблення заліза та створення хоч і примітивних, але заснованих на демократичних засадах держав-полісів.

Архаїчний період– VIІІ - VI ст. до н.е.

У цей період відбуваються зміни, що виявляються у виробленні етнічної самосвідомості та відчутті культурної ідентичності. З безлічі досі розрізнених племен почала виникати одна грецька народність зі своїм особливим психологічним складом, з однією, хоч і поділеною на кілька діалектів, мовою з хоч іще примітивною, але вже досить своєрідною культурою. Греція перейшла від варварства до цивілізації.

Етнічна самосвідомість знаходила свій вияв у різних формах суспільного життя. Культурними настановленнями, які пов'язували різні міста в одне ціле і об'єднували грецьку народність, були олімпійські ігри. Вони проходили в Олімпії на Пелопоннесі на честь Зевса Олімпійського. Тут стояв його храм з величезною статуєю батька (слайд 20) богів. Олімпійські ігри проводились раз на чотири роки. Перша олімпіада відбулася в 776 р. до н.е. На час ігор, які тривали п'ять днів, війни припинялися, щоб дороги до Олімпії були безпечними. Олімпійські ігри ставали провісницями миру.

Крім загальногрецьких свят і олімпійських Ігор, важливу роль в об'єднанні греків відігравали оракули, під якими слід розуміти не окремих осіб, а цілі храми, що займались віщуванням майбутнього. Особливо прославився Дельфійський оракул. Головним святилищем оракула в Дельфах (слайд 21) був храм Аполлона, збудований у VI ст. до н.е. За часів архаїки склалися основи давньогрецької етики та моралі. В їх основу було покладено дві протилежні тенденції: колективізм та агон (змагальність, боротьба) чуттєвого (діонісійського) і розумового (аполлонійського) начал.

Створення культурних цінностей було неможливим поза полісом, а агонічний характер став рушійною силою культурного процесу.

Зміни торкнулися релігійної сфери, що знайшло відображення у міфології - продукті колективної творчості багатьох поколінь. Релігійна свідомість греків, яка сформувалася в VIII-VII ст. до н.е., була не лише політеїстичною. Для неї характерний антропоморфізм, ( обожнення людини, уявлення про богів як про прекрасних людей - безсмертних і вічно молодих, одухотворення природи - надання природним явищам животворних рис.) На світ богів переносяться основні риси соціальної структури суспільства, внаслідок чого виникає ціла ієрархія богів, напівбогів і героїв. Образ благородної людини, що бореться зі злом і перемагає, втілював улюблений герой греків - Геракл (слайд 22), який здійснив 12 подвигів. Створення пантеону грецьких богів відображено в " Теогонії" Гесіода . (слайд 23),

У період архаїки відбувається перехід від релігійно-міфологічних уявлень про світ до його філософського осмислення. Філософія виросла із соціального досвіду громадян полісу, тобто із тієї моделі взаємостосунків, що слугувала філософам за аналогію світобудови. Виникає натурфілософія (філософія, що вивчала загальні закономірності) з раціоналістичним (заснованим на розумі і логіці), підходом до формулювання та вирішення наукових проблем. Здійснюється спроби створити систему позитивних знань про Всесвіт з ідеєю космічного порядку не від Бога, а на підставі закону.

Натурфілософи шукали першооснову Всесвіту. Для Фалеса з Міпету (слайд 24) це була вода; для його учня Анаксімена (слайд 25) - первинна повітря, для Анаксімандра- (слайд 26) " апейрон; для Геракліта (слайд 27) - вогонь. Геракліта, зокрема, називають одним з основоположників діалектики. Він учив, що на Землі немає речей, а є процеси: " Все тече, все змінюється", " Не можна двічі увійти в одну й ту саму річну".

Раціоналістичній філософії протистояла філософія ідеалістична, яка начала світу вбачала не в природі та її явищах, а в ідеях. Таким філософом-ідеалістом був Піфагор, (слайд 28) який жив у VI ст. до н.е. в Сицилії. Він став засновником релігійно-філософської громади, що пояснювала світ за допомогою числових співвідношень.

Стародавні греки зробили величезний крок у розвитку алфавітного фонетичного письма, яке виникло у IX - VIII ст. до н.е.

Виникнення грецької писемності сприяло розвитку літератури. Визначними майстрами слова цієї доби були Гесіод (слайд 23) (" Теогонія", " Роботи і дні "); творець пісенного розміру грецької лірики - ямбу Архілох (слайд 29); Тіртей (слайд 30) із Спарти, який оспівував героїку та воїнську доблесть, наповнюючи свої вірші почуттям патріотизму і громадянського обов'язку; байкар Езоп. (слайд 31). Свого довершення лірика набула у творчості поетеси Сапфо. (слайд 32)

В архаїчну добу відбувається становлення грецької архітектури. Переважаюча роль тут належала суспільному і сакральному будівництву. У VI ст. до н.е. виробився єдиний тип храму - прямокутної будови з одинарною" чи подвійною (слайд 33) колонадою з усіх боків та основним конструктивним і художнім витвором - ордером.

Ордер (слайд 33) (від франц. ordre - порядок), особлива система будови, що підкреслювала архітектоніку споруди. Вона мала східчасту основу, ланку ставився ряд вертикальних опор - колон для підтримки всієї споруди. Одним із стародавніх різновидів ордера була дорична колона, другою стала іонічна, третьою – коринфська.

Виконані з каменю, вапняку чи мармуру, барвисто розфарбовані, храмові будови були прикрашені розфарбованою скульптурою. За часів архаїки почали будуватися перші грецькі святилища: Аполлона в Дельфах, Гери - в Олімпії тощо.

Рання грецька скульптура склалася близько середини VII ст. до н.е. її типові зразки - зображення дівочої (кора ) (слайд 34) та юнацької (курос) (слайд 35) фігур: статично одноманітні, недосконалі пропорційно, типізовані зображення. Виділяючись із каменю, вони виходять у реальний простір.

Одним із найрозвиненіших видів мистецтва став вазопис. У першій половині VI ст. д, н. е. він процвітав у Коринфі, де користувались популярністю розписи в східному стилі. Але з другої половини VI ст. д. н. е. центр вазопису перемістився до Афін. Тут виник так званий чорнофігурний стиль (слайд 36, 37, 38) (чорні фігури розміщували на світлому фоні виробу). З часом такі розписи почали покривати лаком, що вироблювався в Аттиці в VI ст. до н.е. Праця гончара і вазописця високо цінувалася. На своєму виробі майстер ставив " клеймо" - підпис. Однак з 30-х pp. VI ст. д.н.е. в моду входить червонофігурнакераміка (слайд 39, 40) (від грец. Keramike гончарне мистецтво, keramos - глина). Тепер фігури стали світлими, а фон темним, що надавало гончарним виробам більшої виразності.