А що, Марку Павловичу, гарний образ? - спитав отець Степан.

Хто його зна… Диякон дуже малий, неначе дівчина, а Андрей чогось неначе дуже лютий, неначе хоче битись, - сказав несміливо Балабуха. От вигадали! Тим вченим скрізь недогода! Такі образи хіба в Лаврі знайдете, - сказав гордо отець Степан. - От подивіться ж ще на цей образ!

На образі Ілія тікав на небо на страшних баских конях з огнястими червоними гривами. Іскри сипались з рота в коней, а з ніздер та з вух летів клубками дим. Червона одежа падала на землю просто на Єлисея, котрий перекинувся на спину, задравши догори руки й ноги.

Щось тут багато вже вогню, неначе в казках розказують про якихсь коней, що дишуть вогнем, - сказав Балабуха.

Ет, Марку Павловичу! Я думав, ви нас похвалите, а ви ні се ні те говорите, - сказав отець Степан з досадою, махнувши рукою, й побіг хутчій з церкви. За ним вийшла матушка й Балабуха.

Хотів вам показати " Неопалиму купину" в олтарі, та вже не покажу. Ви нас осмієте, - сказав отець Степан, прямуючи через цвинтар в садок.

Тим часом як старий Прокопович показував Балабусі образи, Онися встругнула й справді Балабусі штуку. Вона посадила погонича в пекарні полуднувати й послала дівчат на город вирвати два гарбузи. Дівчата, ладні на такі штуки, побігли на город і принесли два здорові гарбузи, ще й кілька маленьких.

Підіть, дівчата, та вкиньте цьому паничеві в віз оці гарбузи, та добре замостіть в сіно, в задок, на самісіньке дно, - сказала Онися.

Ми, Онисю, вкинемо в віз одного гарбуза паничеві, а другого для погонича почепимо під возом, під передком, - сказали наймички.

Про мене, й почепіть, та тільки добре прив'яжіть, щоб додому довезли, - сказала Онися, сміючись.

Дівчата достали мотузка, оперезали кругом білого гарбуза й понесли до воза. Одна наймичка помостила гарбуза в задку, на самому дні під сіном, ще й маленьких гарбузів накидала, а друга полізла під віз і причепила гарбуза до підтоків. З реготом вони побігли до хати, нагинаючись попід тином, ще й принесли два маленьких гарбузці, як двоє яблучок. Онися побігла в сіни й поклала ті гарбузці в кишеню Балабушиної хламиди.

Після такої штуки Онися накрила в світлиці стіл і поставила полудень. Сінешні двері од задвірку рипнули. В сіни ввійшли Прокоповичі з гостем. Проти їх з світлиці вийшла в сіни Онися, червона, як маківка, з веселими, блискучими, насмішкуватими очима.

А я, мамо, вже полудень зготувала, - сказала Онися до матері.

Добре зробила, моя доню! Бо вже час полуднати, - сказала Прокоповичка.

О, з вас добра господиня буде, - сказав поважним тоном Балабуха, поглядаючи на Онисю як на свою будущу господиню. - Мабуть, ви через те господарювання й не вийшли до нас у пасіку.