Коли бджіл боюсь, - сказала Онися, ледве здержуючи сміх.

Вас і бджоли не покусали б: подумали б, що ви квітка, - сказав комплімент Балабуха.

Увійшли в світлицю й сіли за полудень. Знов пішла кругом чарка. Печена курка й пироги пощезали з тарілок. Після полудня Онися винесла на тарілці пляшку наливки. Прокоповичі частували гостя дуже привітно, як свого зятя, й просили частіше навідуватись до їх. Матушка розвела розмову про своє господарство, перелічила воли, корови, вівці, навіть свині, перелічила улики в пасіці й навіть натякнула на сотню карбованців, заховану в спряту - в скрині. Балабуха слухав, розправляючи високі коміри, й скоса водив очима за тонким станом Онисі, котра бігала то з кімнати в світлицю, то з світлиці в кімнату.

Перед вечором Балабуха почав прощатись. Прокоповичі випровадили його в ганок. Матушка винесла на ганок на тарілці пляшку з наливкою. Ще випили по чарці на ганку, й Балабуха розпрощався. Візок загойдався й залушав під ногами академіста. Коники рушили з двору. Балабуха з-за двору ще раз зняв картуза й низенько поклонився просто до Онисі. Онися закрила губи рукавом і насилу здержала сміх, а наймички виглядали в вікна з пекарні й реготались так, що на їх очах повиступали сльози.

Надворі було тихо. Жара спадала. Од садків, од верб лягли тіні й наче повівали на шлях холодком. Балабуха їхав улицями, попід високим гіллям садків, котрі виглядали з-за тинів.

" Музо моя, богине моя! - думав Балабуха, пригадуючи собі Онисю. - Яка ж ти гарна! Які поетичні думи ти навіваєш на мене! "

Балабуха почутив, ідо під ним лежить щось тверде й таки добре муляє.

Але як же оце ти погано вимостив! Я чогось усе з'їжджаю на один бік, - сказав Балабуха до погонича, пересовуючись з ями на другий бік.

Quot; Діана, щира Діана! Висока, рівна, стан тоненький, ніжки маленькі, пальці класичні, тонкі, довгі. Ой муляє ж, бий його сила божа! " - І Балабуха знов підсунувся вище й почав вгнізджуватись, як квочка в гнізді.

А що, паничу, мені здається, що ми тут не оженимось, - сказав понуро погонич.

Чому ж так? Певно, ти не оженишся, але я оженюсь.

Ба й ви не оженитесь! - сказав сумно погонич. Та чому ж так? - сказав Балабуха, осміхнувшись.

Бо мене чорт зна як нагодували, - і чарки горілки не дали. Я зовсім голодний.

Ну, це ще невелика біда. Зате мене нагодували й напоїли, аж у голові гуде.

Край села стояла корчма. Візок котився до корчми.

Паничу, купіть оселедця та чарку горілки, бо, їй-богу, їсти хочу! - сказав погонич.

Добре! Спиняй коні! Я й сам ладен випити чарку, - сказав Балабуха.

Погонич спинив коні. Балабуха гукнув на жидівку і звелів їй винести оселедця, паляницю та горілки.