Ой пожди на годиночку! Адже, мабуть, дівчата й досі не виносили кабанові їсти.

Онисія Степанівна знов зірвалась з стільця, як метіль, побігла в пекарню, крикнула на дівчат і знов опинилась на стільці.

Отець Харитін позіхнув і знов почав читати. Онисія вже зовсім не слухала, а свою думу думала.

А що пак твої наймити будуть завтра робити? - несподівано перебила Онися читця.

Отець Харитін витріщив на неї очі.

Але ви мені перебиваєте читати, - сказав він.

Та я, бач, тільки спитала, - так набігло на думку: чи наймити гній вивозитимуть, чи повезуть мливо до млина; в нас вже житнього борошна обмаль; вже на сході й пшеничне борошно.

Як ви скажете, так і буде. До вас треба йти розуму позичати, - говорив отець Харитін, держачи палець серед стрічки.

Нехай везуть до млина. Гній можна й навпісля вивезти.

Отець Харитін знов починав читати, але Онисія Степанівна вже давно погубила кінці й нічого не розуміла.

Та хто то був Діоскор? Варварин чоловік чи брат? - спитала вона.

Батько Варварин. Ви, Онисіє Степанівно, не дуже добре слухаєте. Еге?

Ну, ну, читай! Тепер вже все розумію.

Отець Харитін читав, але Онисія Степанівна так перемішала Діоскора й Ігемона з наймитами та ігуменами, а Варвару з наймичками, що вже нічогісінько не розуміла.

Знаєш що, отець Харитін, - знов перебила Онисія Степанівна, - ти береш до свого чоловічого діла моїх наймичок тоді, як і мені їх треба.

Я думав, що ви питаєте за святу Варвару.

В мене вже все повипадало з голови, що ти читав.

От і вчора забрав до току наймичок, а я хотіла плаття прати. Як тобі треба наймичок, то ти звечора в мене спитай. - Але ж, Онисіє Степанівно, і ви берете до своєї роботи моїх наймитів, коли мені їх треба, - несміливо обізвавсь отець Харитін.

Знаєш що, панотче: поділимось слугами! Ти верховодь над своїми наймитами, а я над наймичками; а як тобі треба буде наймичок, ти спитай в мене, а я тебе питатиму, як мені треба буде наймитів.

Добре, Онисіє Степанівно, добре! Що ви скажете, то все виходить гаразд. От слухайте ж, а я далі читатиму!

Отець Харитін знов прийняв нігтя й почав читати, але Онисія Степанівна вже зовсім не слухала. Отець Харитін примітив те й спитав:

Чи ви слухаєте?

Та слухаю, слухаю. Не питай мене та читай далі.

Коли ви щось думаєте, - сказав отець Харитін, придивляючись до розумного лиця своєї жінки.

Читай-бо, читай! Я думаю й слухаю заразом.

А як звали Варвариного батька?

А хіба ж ти читав про батька?

Авжеж читав, тільки ви не слухали.

А правда, правда! То був якийсь ігумен.

Який там ігумен! Діоскор - так звали Варвариного батька.

Та хто ж такий був ігумен? Чи який Варварин родич, чи що? - спитала вона.

Не ігумен-бо, а Ігемон! Це той, що мучив святу Варвару.