Вибігла горбата Килина, вибіг Прокіп і кинулись переносити горшки на горище.

Моссаковські йдуть на мир, - сказав Балабуха.

Добре роблять, що йдуть - нам горшків треба; Килина товче їх так, що не настачиш од ярмарку до ярмарку.

Що ж, старосто, казав благочинний? - питав отець Харитін та Онисія.

Дякували й просили, щоб приїхали до його в гості, - сказав староста.

А благочинну бачив? - спитала Онисія Степанівна.

Бачив: вибачайте, волоссям світить, - простоволоса ходить, неначе дівка.

В той час Балабуха з жінкою, надивившись на горшки, пішли в кімнату й полягали спати. Виспавшись добре, Балабуха достав якогось " святого отця" й почав, лежачи, вважливо читати. Олеся сиділа й слухала.

Господи, яка нудьга! От і ніякий гость не приїде, - промовила Олеся, позіхаючи.

Вона достала гітару й почала грати. Балабуха так закопався в книжку, що навіть не чув музики.

Кидай книжку та слухай, як я граю, - сказала Олеся.

Грай, грай! Я слухаю, - обізвався Балабуха, не одводячи очей од книжки.

Як же то ти разом і слухаєш і читаєш? Може, тобі заспівати?

Співай, співай, серце, - я слухаю.

Олеся переспівала однієї пісні, а Балабуха все читав і не чув з тієї пісні ні одного словечка.

Чи ти мене слухаєш? - спитала Олеся, дивлячись на чоловікові насуплені брови.

Слухаю; співай далі!

Ну, заспівай ще ти, - я буду пригравати.

Грай, грай! Я слухаю.

Та ти навіть не чув, що я сказала.

Ти краще послухай, а я тобі прочитаю " Краткий Летописец" за Україну та гетьмана Богдана Хмельницького.

Що ж то таке Україна? Чи посесія яка, чи що? Хто ж то Богдан Хмельницький?

Україна - це ввесь край, де тільки живе наш народ. Богдан одвоював Україну од Польщі й оддав цареві Олексієві. Ти, бачу, нічого цього не тямиш.

На, краще, прочитай мені оцю " Волшебницю Рагі-Муїну й принца Ібрагіма", - сказала Олеся, тикаючи Балабусі в руки давній роман в шкуратяних палятурках.

Дай вже, дай, - я тобі прочитаю й твою " Волшебницю".

Балабуха почав читати, як волшебниця повела Ібрагіма в глибоку печеру, викликала якогось страшного духа й почала високим стилем верзти нісенітницю. Він читав, читав та й плюнув.

Одчепись, Олесю, з своїми волшебницями!

Балабуха знов взяв в руки товстий " Феатрон, или Позор исторический". В цього " спудея" старої Києво-Могилянської академії було багато книжок, більше, ніж в деяких теперішніх наших сільських батюшок на Україні: він був ліпший чоловік не тільки для свого часу, хоч і не падкував коло хазяйства. Олеся видерла з його рук книжку й закинула на шафу.

Потривай же, я ось швиргону туди й твою Рагі-Муїну з царевичем Ібрагімом!

І він справді швиргонув книжку на грубу, аж листки на повітрі зашелестіли й палятурки захурчали.