Ми вас вивчимо, - сказав Казанцев. - Попросимо других городянських дам, дамо свої коні та будемо проїжджатись юрбою верхи.

Наші богуславські дами зроду не їздили верхом і зроду не сядуть на коней; наші богуславські дами засміяли б мене, якби я поїхала верхи, - сказала Олеся.

Як ви дасте привід, то й інші сядуть на коней. А ви вивчитесь їздити верхи? - спитав Казанцев.

Атож! Я знаю, що тутешнє товариство підніме на сміх, але я на це не дуже вважатиму, - сказала Олеся, закинувши ногу на ногу по-кавалерському.

І Олеся вже марила, як то вона буде їздити на баскому гусарському коні, а Казанцев її вчитиме. Вона скочила з місця й почала походжати по світлиці. Казанцев встав і собі, за ним другий молодий офіцер, і обидва пристали до Олесі з обох боків.

О, ми розворушимо ваш Богуслав! - гукнув Казанцев, крутячи вуса. - Ми заведемо клуб, заведемо бали, стягнемо всіх докупи.

Хто ж піде в твій клуб? - обізвався полковник з-за стола. - Хіба Мошки з жінками та дочками.

Ми попросимо отця благочинного, отця протоєрея, ісправника, станового, докторів, - марив Казанцев.

Схаменись! Духовні особи не підуть в твій клуб, бо їм не дозволено, - знов обізвався полковник.

Ні Олеся, ні благочинний навіть не розуміли, що то за клуб.

Чи так, чи інак, а ми не дамо вам пропадати з нудьги; ми витягнемо ваших дам з затвору на світ, заведемо танці, раути, пікніки, - говорив другий молодий офіцер Погожаєв.

Quot; Ой коли б, господи, вони витягли мене з затвору, та ще й швидше! " - думала Олеся, уп'явшись очима в чудові малинові пухкі губи Казанцева.

Я люблю вечори з танцями, та шкода, що в нас нема гарного оркестру, - наші жидки як заграють, то ви не схочете й танцювати, - сказала Олеся.

Наш полковий оркестр ладен вам, пані, служити хоч і щодня, - обізвався полковник.

От і добре! Дуже дякуємо! Нам тільки цього бракувало. В такому разі сподіваюсь незабаром і до себе на вечір! - сказала Олеся, навіть не глянувши на свого чоловіка.

Балабуха здригнувся, - Олеся дуже вже швидко просила гостей на вечір.

Я попрошу на вечір наших дам, - подивитесь, яке наше богуславське товариство, - сказала Олеся, підморгнувши легенько на Казанцева.

Як воно хоч трохи схоже на вас, то ми зовсім щасливі, - сказав Казанцев, брязнувши шпарко підковами.

Олеся спустила вії на щоки й спалахнула на виду. Полковник встав; за ним встали другі офіцери й почали прощатись.

Не забувайте зайти на наш вечір! - просила Олеся.

Гусари подякували й розпрощались.

Олеся почувала, що її нерви неначе заграли. В світлиці стало порожньо, тільки хмарами висів густий дим от дорогих сигар. Вона неначе бачила в тому диму сині та червоні блискучі постаті, бачила чудове лице Казанцева; його пишні очі наче світились і тепер, малинові уста сміялись, а м'який низовий баритон лащився до її душі і все ще лунав глибоко-глибоко в серці. Цілий день Олесі хотілось співати, грати, слухати музику; мрії роєм вилися в голові, як бджоли в маї; якесь дивне, глибоке щастя обхопило її душу… Скільки вона любила до цього часу, - не варто було однієї хвилини того нового щастя, яким тепер налилась вщерть її душа. Олеся таки впрохала мужа, щоб попросити на вечір гостей та гусарів в неділю.

Настала бажана неділя. Олеся звеліла зарізати три останні гуски й два індики, що зостались на господарстві, убралась в нову білу сукню з шовку, якого можна було дістати в Богуславі, й ждала гостей. Приїхали надвечір усі богуславські панки з синами, приїхали Олесині сестри. Після всіх наостанку прийшли офіцери. Надворі зашумів оркестр; він був такий здоровий, що його не можна було вмістити ні в сінях, ні навіть в цілій світлиці. Вечір був тихий та теплий, сливе літній. Поодчиняли вікна в світлиці й поставили оркестр під вікнами. Ніч була темна та чорна. Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі. Широкі мідні труби заблищали на чорному фоні ночі фантастичним сяєвом. Оркестр загримів, аж тахлі в вікнах задзвеніли. Олеся глянула в вікно на небачену картину й стояла, неначе причарована; обернулась вона назад, - світлиця аж сяла, аж пишалась гусарськими синіми куценькими мундирами, еполетами, шнурками та орденами. Коло Олесі вився Казанцев, пригладжений, причесаний, в дорогій блискучій одежі, - чудовий чорнявчик, як гвоздик. Старіші офіцери сіли грати в карти, молоді пішли в танець. Олеся забула вже Ломачевського. Бонковський сидів в кутку, скорчився в три погибелі й довго не смів перед гусарами виступати в танець; його кучерява здорова голова, кругле, повне та загоріле лице здалося теперечки Олесі схожим на здорового рудого гарбуза в картоплі.

Казанцев заряджував танцями: після кадрилі завів рондо, правував по-французькій, хоч його, само по собі, ніхто не розумів, і причарував усіх богуславських паній та паннів. Офіцери поводились делікатно, обходились з товариством просто, не вдавались в столичну пиху, жартували, говорили дамам компліменти з легким насміхом, котрі вони приймали за щиру правду. Матері повбирали своїх дочок, як ляльок, - кожна сподівалась залучити женихів для дочок. Але молоді офіцери найбільше увивались коло Олесі: вона була сміливіша й веселіша од усіх і танцювала краще од усіх.