Як вам сподобався наш вечір, наше товариство? Мабуть, будете навпісля сміятись з нас, - спитала Олеся тихо в Казанцева.

Ох, борони боже! З кого, з кого, а вже з вас не доведеться мені сміятись, - сказав Казанцев, скоса поглядаючи на тонку Олесину шию.

От вже й зараз таки смієтесь з мене! Хіба ж пак тут нема кращих од мене? - попросту спитала Олеся.

Од вас, мадам, трудно знайти кращих і деінде, - зашепотів Казанцев трохи не над самим Олесиним вухом.

Він ледве вдержався, щоб не вхопити її за талію й поцілувати в маленьке вухо.

В вас чудове маленьке вушко, - ще тихіше промовив Казанцев, - якби не при людях, то я б вас поцілував у вушко.

Олеся зареготалась од радості на всю світлицю.

Я не знала, що ви такий… - тихо сказала Олеся.

В вас гарненька кругленька талія, - ще тихіше промовив Казанцев.

Ви очевидячки смієтесь з мене; бачили ж ви кращі талії та вуха в Петербурзі, - ще тихіше обізвалась Олеся.

Я вам скажу, і в Петербурзі таких мало, - сказав Казанцев.

Олеся прийшла до одчиненого вікна й поклала руку на одвірок. Маленька повненька рука забіліла на темному одвіркові, як мрамор; золоті персні блищали м'яким світом. Казанцев став поруч з Олесею й з жадобою пантрував на білу ручку.

Яка в вас чудова ручка! Я вас поцілую в ручку, - сказав Казанцев, заступивши вікно й поклавши свою долоню на її руку.

Олеся ледве примітно повела очима назад.

Під вікнами, серед чорної ночі, блищала сливе фантастична картина. Сяли блискучі труби, - оркестр грав якусь арію.

Олеся ледве чула музику; вона тільки почувала гарячу долоню на своїй руці й скоса роздивлялась на гладенький матовий лоб Казанцева, обрамований збитими чорними кучерями, та на чудові чорні брови, під котрими горіли дві іскри в темних очах. Гаряча рука, дужий гук музики страшенно дратували її напружені нерви, хвилями збурювали кров, - вона ледве вдержалась, щоб не кинутись на шию Казанцеву, не вп'ястись п'явкою устами в його чудові брови.

Розкажіть мені за Петербург, - які там люди, звичаї, які там доми та бали, - спитала Олеся.

О, в нас, в Петербурзі, такі дива, за які в казках розказують: в нас зали всі в золоті, дзеркала од помосту до стелі і навіта на стелі; в нас на балах заразом танцює не сто пар, а грає по п'ять оркестрів на хорах.

Хіба ж у ваших залах і хори є, неначе в церквах?

Аякже! Хори кругом усієї зали, а над хорами ще другі хори, такі заввишки сливе, як лаврська дзвіниця. Звідтіля дивиться та публіка, що не танцює, баби, діди та всяка нечисть. Наші дами просто при людях обнімаються й цілуються з кавалерами при фантах, в іграшках.

Невже! - крикнула Олеся, обернувши до його лице.

Їй 6огу, правду кажу, - цілуються: є такий французький танець - як скомандує один, то всі дами кидаються на шию своїм кавалерам та цмок їх у губи! - сказав Казанцев.