Ой отче Харитоне, рятуйте! Заробите великого гостинця! - крикнув Бонковський, вступаючи в хату.

Що там таке? Може, обламались? Може, згорів тік? - спитав отець Харитін.

Та де там тік, - я сам згорю до останку! Граф от-от наскочить в Вільшаницю!

То що ж! Як наскочить, то й проскочить.

Не проскочить, бо зачепиться за мої хури з пшеницею. Он бачите, стоять за вашим двором. Чи нема де в вас прихистити та переховати крадену пшеницю на якийсь там час? - і Бонковський щиро признавсь і оповістив за свою крадіжку та шахрування. Отець Харитін догадався, до чого воно йдеться, - треба було допомогти знайомому в пригоді. Йому стало жаль панка.

Скидайте хутчій мішки в дзвіницю. Там їх не посміє зачепити й сам граф, - промовив отець Харитін.

Ой мерщій і батечку й голубчику, бо от-от наскочить граф, - благав Бонковський.

Отець Харитін вхопив ключі, одімкнув дзвіницю. Двері в дзвіницю були з улиці. Мужики в одну мить повносили мішки й повернули вози назад на греблю. Отець Харитін замкнув двері й вкинув ключі в кишеню. Бонковський тричі цмокнув його в губи, скочив на коня й покатав через греблю.

Онисіє Степанівно! Бонковського крадена пшениця в дзвіниці. Ось і ключі од дзвіниці, - гукнув отець Харитін до Онисі.

От і добре. Помстимось над ним за карету. Я не оддам йому тієї пшениці. А що, попавсь, паничу! - сказала, аж підскочивши, Онися. - Візьми зараз спродай пшеницю, а гроші роздай старцям, абощо.

А добре ти кажеш! - сказав о. Харитін і покликав жида; частку продав, а частку так оддав зерном бідним. На другий день приїздить Бонковський з порожніми возами по пшеницю.

Спасибі вам, мій дорогий приятелю, за схованку. Граф вернувся додому. Тепер мені можна забрати мою пшеницю.

Не заберете, бо вже її нема: я роздав частку бідним, а половину продав Янкелеві та роздав гроші старцям, - сказав о. Харитін. - От розпитайте в людей, вони вам скажуть, що я кажу правду.

Та не жартуйте-бо, отче! Беріть ключі та одмикайте дзвіницю, бо вже нерано.

З кімнати вискочила Онисія Степанівна й заторохтіла до пана:

Їй-богу, не знаю, за яку ви пшеницю оце кажете. Ви хотіли, може, сказати за карету? Карета стоїть, переламлена пополовині. Про мене, нехай мужики складуть її на хури та й одвезуть, коли ви нас піддурили.

Коли так, то до побачення, отче! Я цього од вас не сподівався, - промовив Бонковський, у котрого лице й очі аж налились кров'ю.

Бувайте здорові. Скажіть же мужикам, нехай складають на хури карету! - гукнув отець Харитін вслід Бонковському.

Онися аж в долоні плескала.

Настала зима. Отець Харитін поїхав з жінкою в Київ на ярмарок і купив нову наточанку.

Довго кріпився отець Харитін і не накидав на людей плати за треби. Але од страху перед благочинним він зважився й передніше попросив поради у своєї жінки.