Вбирайсь мерщій та їдь. Забирай гроші швидше! - гукнула вона на свого панотця.

Та ще й які гроші! За два минувші роки заразом, - обізвавсь паламар.

От тепер зачиняйте скриню, згорніть руки та хоч насіннячко лузайте, - сказав отець Харитін. - В бомазі написано, що я буду брати на рік 120 карбованців! Теперечки ми кинемо лихом об землю! Тепер ми забагатіємо! Не будемо дивитись панам в руки та благати в їх ласки!

Онися обернулась до образів і перехрестилась.

Тепер, паніматко, скидайте плахту та юбку та вбирайтесь по-модньому, в сукню, - заберу гроші, привезу вам з Богуслава гостинчика, чогось моднього на сукню. Не будемо вже на луб'яних возах та в мотузяних шлеях їздити! - сказав отець Харитін.

Побачимо, чого-то ти привезеш, - сказала Онися, все стоячи з дива на стільці.

Та хоч злізьте з стільця, а то ви тепер схожі на Симеона Стовпника або на віху над шляхом, - сказав отець Харитін.

Отець Харитін любив трошки пожартувати, як був веселенький. Але з своєю Онисією Степанівною він жартував дуже обачно та обережно. Другим часом за ту віху над шляхом отцю Харитонові досталось би од Онисі на бублики, але тепер вона була в добрих норовах.

Пообідавши хапком, нашвидку, отець Харитін звелів запрягти коні в візок і поїхав в Богуслав.

До благочинного вже налинули батюшки, диякони, дяки, паламарі з цілої благочинії, - з 18 парафій. Двір, заставлений простими повозками, був схожий на ярмарок. Од благочинного усі пішли до церкви й одправили молебень в подяку за жалування і юрбою вернулись в світлицю до Балабухи.

Жалування дали червінцями, карбованцями та мідними п'ятаками. Всі панотці були веселі, балакали та реготались, аж по хатах йшли одляски. Благочинна була скупенька на могорич. Батюшки склалися й стругнули могорич на славу в " Галилеї", цебто в винарні в одного жида в містечку.

От тепер ми забагатіємо! - крикнув отец Мельхиседек, торкаючи рукою по своїй кишені. - Заживемо по-панській, накупимо добрих коней, будемо їздити в ресорних екіпажах, заведемо самовари, оддамо дочок в пансіони, повбираємо своїх матушок по-панській в шовкові сукні.

А що, панотці! Коли багатіти, то багатіти по-людській, щоб рук не паскудити, - обізвався Балабуха. - В нас плата за треби така, що можна й з голоду вмерти. Чи не накинути б нам оце ціни на треби?..

Після гусарської зими в отця Балабухи в кишенях аж свистіло, - жиди перлись в його хату за грішми й день і ніч.

Батюшки замовкли й думали.

Чом би і справді не накинути, - обізвався отець Мельхиседек, - тільки коли накидати, то треба накидати потрошку, по шагу, потім по гривні, щоб часом парафіяни не спротивились.

А ви як думаєте, отець Харитін? - спитав благочинний.