Чогось в наших корів погане молоко. Якийсь такий негарний дух од його. Навіть масло з їх чимсь одгониться. Чи не нараяли б ви мені, мадам Шмідтова, де-небудь купити корову?

Може, ваші корови пасут на гіркий траві: є такий гіркий трава, дуже смердить, і як той смердячий трава ззіст корову, то й молоко буде смердит, - казала директорша.

Після кофію гості трошки посиділи й попрощались. Вони просили до себе в гості Балабух. Гості сіли в фаетон й ще раз попрощались. Балабушиха стояла на ганку й ще раз гукнула:

Не забувайте ж нас! Приїжджайте до нас як можна частіше!

Вернувшись у залу, Балабушиха й Настя зараз кинулись до букетів.

Мені привіз букет Густав. Ось і підпис є. Чи ви бачите, мамо?

А мені привіз Герман. Чи ти ба! Ось і мій підпис, - сказала Балабушиха, забувши, що їй швидко буде п'ятдесят років.

Ой мамочко! Та й гарний же Густав! - крикнула Настя. - В чорному убранні він ще кращий од Гануша.

О, ні! Гануш кращий. В Гануша темні карі очі й постать повніша й поставніша, - сказала Балабушиха.

А в Густава сині очі, наче небо. Я люблю сині очі, - сказала Настя, нюхаючи букет.

Буде, буде твій Густав! Треба, доню, справляти бал.

Треба, мамо, та ще як можна швидше. Ой як мені хочеться потанцювати!

Балабушиха вхопила Настю долонями за щоки й почала її цмокати.

Золото моє дороге! Як я буду жити без тебе, як завезе тебе Густав десь далеко? Ти моя подруга, моя товаришка, моя мазуха, моя єдиничка! - говорила Балабушиха, обнімаючи та цілуючи Настю.

В Насті на очах виступили сльози, неначе вона вже збиралась виїжджати з Густавом в далекий край, за границю.

Які-то сукні ми справимо собі на бал, - почала вже клопотатись Балабушиха. - В якого кольору сукню я тебе приберу, моя доню?

Мабуть, в рожеву, легеньку барежову, - сказала Настя.

О, ні! Треба тебе вбрати в якусь дорожчу. Я думаю зробити тобі атласну білу: білий кольор пристає найкраще тобі до лиця, бо ти чорнява; в рожевому ти будеш бліда.

То нехай буде біле атласне, а до грудей й до плечей пришпилимо рожі в зеленому листі. Ой як буде гарно!

А я думаю пошити собі зелену сукню, як не атласну, то принаймні пополовині з шовком. Правда, мені зелений кольор пристає до лиця? - сказала Балабушиха.

Вам, мамо, найкраще в чорному або в сірому.

Ще що вигадай! Хіба ж пак я така вже стара, щоб убиратись в чорне? Мій кольор зелений, і я пошию собі шовкову зелену сукню.

Але чи дасть папа грошей? На такі сукні грошей треба дуже багато.

Ми папи не звикли питати. Треба, то й настачай! А нам треба показати тебе Густавові в усій красі. Може, він повезе тебе й за границю.

Ой мамочко моя! - крикнула Настя й кинулась цілувати матір. Довго ходили вони по залі, побравшись попід руки й махаючи розкішними букетами, доки не прийшов Балабуха і Килина подала обід.

Балабушиха думала справити бал восени, як спаде жара, щоб не було важко танцювати. Щоб не брала нудьга, доки настане те свято, Балабушиха з Настею задумали для розваги вишивати. Настя розпочала вишивати собі покрівчик на стільчик до фортеп'яна, а Балабушиха третю подушку на канапу, таку саму, яку вона вишила Ганушеві. За вишиванням вони придумували собі костюми на бал і вилічували, що будуть коштувати рожі, атласні білі черевички, гірлянди та сукні. Вони налічили більше сотні карбованців і постановили причепитись до Балабухи.

Марку Павловичу! А ми оце з дочкою задумали справити бал. Густав, здається, залицяється до нашої Насті. Партія була б дуже гарна. Я думаю попросити на бал наших фабрицьких знайомих.