Реформа

Перша деномінація 1922 р. (обмін був зроблений у співвідношенні 1 «радзнак» емітований 1922 року прирівнювавсь до 10 000 емітованих раніше) впорядкувала грошову систему, але не зупинила інфляцію. На XI з'їзді РКП (б) було прийнято рішення про створення стійкої радянської валюти.

В основу реформи було покладено ідею співробітника Інституту економічних досліджень Наркомату фінансів РСФРР В.Тарновського про обіг кількох грошових одиниць. Одна забезпечувалась урядом золотом, інша - це «простий» інфляційний паперовий рубль («радзнак»). Тобто в країні, протягом деякого часу мало існувати кілька грошових систем.

«Радзнаки» випускалися для швидкого покриття бюджетного дефіциту шляхом емісії, а «золоті» гроші мали забезпечувати господарчий обіг.

Виникла дискусія про те, як назвати нові «золоті» гроші. Були пропозиції відмовитися від старих найменувань і ввести нові, «революційні», що тоді було дуже популярно. Наприклад, працівники Наркомфіну пропонували назвати нову валюту «федерал». Пропонувалися також і традиційні назви: «гривня», «рубль» і «червінець». Але у зв'язку з тим, що гривнями називалися банкноти, які були в обігу УНР, а «рубль» асоціювався зі старим срібним рублем, було прийнято рішення назвати нові гроші «червінцями».

25 червня 1922 р. заступник голови Уряду РСФРР О.Риков підписав декрет про надання Державному банку права випуску банківських білетів — червонців. Стійкість червінця забезпечувалася Державним банком на 25% дорогоцінними металами та іноземною валютою, а на 75% - ліквідними товарами, векселями та іншими зобов'язаннями.

Одночасно з випуском паперових червінців, було прийнято рішення про випуск золотих червінців у вигляді монет. Металеві червінці в основному використовувалися урядом для зовнішньо-торговельних операцій, а паперові для внутрішніх.

З листопада 1922 почалося надходження в обіг «золотих» паперових банкнот номіналом в 1, 3, 5, 10 і 25 червінців. Від купюр в 1/2, 2 і 50 червінців було вирішено відмовитися, хоча у 1928 р. купюра в 2 червінці все ж таки була введена в обіг. На банкнотах було зафіксовано, що 1 червінець містить 1 золотник 78, 24 долі (8, 6 г) чистого золота, та уточнення що початок обміну його на золото «встановлюється окремим урядовим актом».

Десятирублевий золотий червінець оцінювався на ринку в 12 500 руб. «радзнаків» зразка 1922 р., але Держбанк, керуючись кон'юнктурою, оцінив його в 11 400 рублів «радзнаків», тобто трохи нижче реального курсу.

Населення прийняло червінці з довірою, але вони розглядалися швидше не як засіб повсякденного обігу, а як цінні папери. Багато хто розраховував, що відбудеться обмін паперових червінців на золото, що викликало додатковий попит, проте ніякого урядового акту про вільний обмін червінців на золото так і не вийшло. Але населення охоче обмінювало паперові червінці на царські золоті монети і навпаки, іноді навіть з невеликою переплатою за паперові гроші (зважаючи на більшу їх ліквідність та зручність зберігання). Завдяки цьому курс червінця залишався стабільно високим.

Протягом 1923 року питома вага червінців в грошовій масі зросла з 3% до 80%.

Всередині країни діяли дві валютні системи: забезпечені червінці та незабезпечені рублі «радзнаки» емітовані в різний час. Державний банк щодня оголошував новий курс червінця по відношенню до рубля, що породжувало спекуляцію і створювало труднощі для розвитку торгівельної та господарської діяльності. Червінець став переважно міської валютою. На селі його придбати могли дозволити собі тільки заможні селяни, в той час як для основної маси селян він був занадто дорогим.

Популярність «радзнаків», порівнянно з червінцем була нульовою, вважалось що продавати свій товар за рублі невигідно, це викликало зростання цін на сільськогосподарські продукти, що послужило причиною для проведення другої деномінації (1 радянський знак 1923 року прирівнювавсь до 100 емітованих в 1922 р. чи до 1 000 000 емітованих раніше). Це була друга деномінація за час реформи.

У міру відновлення промисловості і сільського господарства зростав товарообіг, зменшувалася дефіцитність бюджету. Так були підготовлені умови для проведення другого, завершального етапу грошової реформи. На цьому етапі, в лютому 1924 р., були випущені в обіг казначейські квитки в 1, 3 і 5 рублів золотом. Крім того, за посередництвом повноважного представника СРСР у Великій Британії Х.Раковського Державний банк розмістив замовлення на карбування срібних монет на британських підприємствах. Емісія старих грошових знаків - «радзнаків» - було припинена. Складовою частиною реформи було проведення обов'язкового обміну «радзнаків» на нові гроші. Для обміну встановлювавсь курс: 1 рубль 1924 року дорівнював 50 тис. руб. «радзнаків» 1923 року і 50 млрд. руб. емітованих до 1923 року. Обмін закінчився до червня 1924. В Україні викуп «радзнаків» розпочався 10 травня 1924 року.