Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Встановлення радянського панування в країнах Східної Європи






Поділитися…

 

В результаті перемоги над фашизмом у Другій світовій війні в країнах Східної і Південно-Східної Європи склалася нова політична ситуація. Визволення цих країн супроводжувалось відновленням незалежності або зміною політичного режиму, де вона зберігалась. У всіх визволених країнах утвердилось загальне виборче право і багатопартійність, були проведені аграрні реформи, ліквідовано велике землеволодіння, націоналізована власність колабораціоністів і фашистів. Лад, який утвердився в країнах Східної Європи, отримав назву народної демократії. Народна демократія вважалась перехідним станом суспільства, яке відкидає тоталітаризм і прагне демократичного ідеалу. До влади в цих країнах прийшли антифашистські сили – комуністичні, соціал-демократичні, радикальні партії, у більшості країн об’єднані в народні фронти. Значну роль у народних фронтах відігравали комуністичні партії.
Пориваючи з фашизмом і авторитарними режимами, населення Східної Європи пов’язувало своє життя з демократією, пропонуючі різні модифікації цієї генеральної ідеї суспільного розвитку. В цих умовах комуністи, які займали крайні ліві позиції на політичній арені, зробили спробу з’єднати основні положення марксизму з новими політичними реаліями.
У міру того, як вирішувались загальнонаціональні завдання, між членами коаліцій Народного фронту наростали протиріччя. Такий розвиток подій був закладений природою народної демократії, яка була не представницькою, а “демократією за згодою”.
В процес утворення представницької демократії втрутився Радянський Союз. Радянська армія, що знаходилась на території Східної Європи, істотно впливала на політичну ситуацію, забезпечуючи могутню підтримку прокомуністичним силам у цих країнах. Навіть там, де комуністи спочатку не мали переваги в парламенті (Польща, Угорщина), завдяки радянському тиску вони контролювали важливі посади міністрів внутрішніх справ, державної безпеки, збройних сил.
У той час, як комуністи користувались підтримкою СРСР, а праві сили були дискредитовані в роки війни співробітництвом з фашизмом, центристські сили опинились в скрутному становищі. Західні демократії відмовились їх підтримувати і вони були розколоті й підкорені комуністами. Коли почалась “холодна війна”, спираючись вже на завойовані позиції і прямий тиск з Москви, комуністи легко і без кровопролиття встановили свою владу протягом 1947-1948 pp.
Прийшовши до влади, компартії приступили до побудови соціалізму. Відбувалась прискорена націоналізація великої та середньої промисловості, здійснювались репресії проти союзників комуністів по Народному фронту. У 1947 р. на нараді комуністичних і робітничих партій радянське керівництво в особі Жданова і Маленкова зажадало від “братніх партій” здійснення повної націоналізації, ліквідації коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Новий орган, утворений на нараді – Ко-мінформбюро – вимагав визнати радянський зразок побудови соціалізму єдино можливим. В Угорщині, Румунії, Югославії, Албанії було ліквідовано багатопартійність. У Чехословаччині, НДР, Польщі, Болгарії різні політичні партії стають частинами керованих комуністами коаліцій. Вся повнота влади була сконцентрована в руках виконавчого апарату, який практично злився з апаратом компартійним. З’явились місцеві “Сталіни”. Тим самим з демократією було покінчено, хоча при цьому формально зберігались конституція, загальне виборче право, регулярно проводились вибори. В галузі економіки почалось проведення індустріалізації й колективізації. Ринкова економіка була замінена плановою. Відбулась кардинальна зміна соціальної структури суспільства. Зникли клас підприємців і значною мірою самостійність селян. Більша частина працездатного населення була зайнята в державному секторі.
Індустріалізація в цих країнах, як і в СРСР, набрала форми переважного розвитку важкої промисловості. Кошти на неї були отримані виключно завдяки націоналізації. Крім того, особливо на початковій стадії індустріалізації, штучно стримувалось споживання. Так держава отримала можливість акумулювати значні кошти і направляти їх на промислові інвестиції. СРСР взяв на себе постачання обладнанням, сировиною і енергоресурсами, підготовку спеціалістів. Індустріалізації сприяло аграрне перенаселення, безробіття і можливість використовувати жіночу працю. Прагнення у багатьох соціалістичних країнах створити багатогалузеву важку промисловість перевищувало реальні можливості. Форсування індустріалізації породжувало обмеження споживання і падіння життєвого рівня. Це послужило однією з причин невдоволення і призвело до політичної кризи 60-х років.
У 1949 р. для ще тіснішого прив’язування східноєвропейських країн до СРСР і прискореного проведення індустріалізації було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ).
А в 1955 р. був оформлений воєнно-політичний союз соціалістичних держав – Організація Варшавського Договору (ОВД). Так було завершено формування табору соціалізму. Кардинальні зміни відбулись у зовнішній політиці країн Східної Європи. Із санітарного кордону проти СРСР вони перетворились в його сателітів. Всілякі прояви непокори СРСР викликали жорстоку реакцію. Прикладом цього є конфлікт Тіто-Сталін.
Такі кардинальні зміни означали, що в країнах Східної Європи відбулись революції, які були за своєю суттю соціалістичними, антидемократичними. Позбувшись правого тоталітаризму, країни Східної Європи опинились під контролем лівого тоталітаризму.

++++++


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал