Айвенго Стислий переказ

Герої роману чітко розмежовані на позивних та негативних. Позитивно висвітлені автором образи англосаксів (Гурт, Вамба, Локслі, отець Тук) та їхніх вождів (Ательстан, леді Ровена, Седрік, Айвенго). їм протиставлені загарбники-нормани: принц Джон, Бріан де Буагільбер, де Брасі, Фрон де Беф. Винятком є лише образ Річарда Левине Серце. З симпатією, автор змальовує також лихваря-єврея Ісаака та його дочку Ревекку.

Головний герой твору — син саксонського тана Седріка Ротервудського Уїлфред Айвенго. Цей юнак супроводжував Річарда І у Третьому Хрестовому поході. Через те, що Айвенго виступив у похід разом із королем-норманом, Седрік вважав його зрадником, зрікся сина і позбавив його спадку. Пройшли роки, але Седрік не пробачив сина і не відмовився від своїх планів: королівський престол передати саксонцю. Англосаксів королівської крові, що по праву можуть успадкувати звільнений від загарбників трон, залишилося лише двоє: Ательстан, людина далека від політичних задумів Седріка, і леді Ровена, його вихованка. В юні роки леді Ровену і лицаря Айвенго пов'язували ніжні почуття, проте батько й чути не хотів, щоб його син одружився з особою королівської крові. Такий шлюб переривав династичну гілку королівського роду, якому Седрік хотів повернути престол. Автор вважає це головною причиною його гніву на Айвенго. Заради своєї високої мрії Седрік-Саксонець міг принести у жертву не тільки щастя сина, а й власне життя. Шкода, що Ательстан (а тільки його Седрік вважай гідним і для престолу і для одруження з леді Ровеною) був байдужим і до першого, і до другого. Принадами його життя було смачно поїсти і випити, досхочу виспатися. Тому Ательстан Конінгсбурський, нащадок останнього короля саксонської династії, виглядав завжди сонним, рухи його були повільні і ліниві, і звали його Ательстаном Неповоротким.

Переодягенений пілігрімом Айвенго повертається додому. У маєтку його батька по дорозі на турнір у Ашбі зупинилися на ночівлю непрошені гості-нормани: лицар Ордену Храму Бріан де Буагільбер, абат Еймер зі зброєносцями та єврей Ісаак. Мужній воїн Айвенго не зізнається рідному батькові, хто він. Він знайшов собі скромне і віддалене від столу місце, за яким старий Седрік приймає гостей. Тільки одного разу Айвенго втручається в розмову, коли храмовник Бріан де Буагільбер почав вихваляти себе та лицарів Ордену Храму, принижуючи Річарда Левине Серце та його сподвижників. Айвенго нагадує Бріану про турнір, який влаштовував Річард після здобуття фортеці Сен-Жан-д'Акр. У турнірі король Річард і п'ятеро його лицарів тричі виїздили на арену і тричі залишали її переможцями, а серед переможених був і Бріан де Буагільбер. Його вибив із сідла зовсім молодий лицар, ім'я якою паломник начебто «забув». З тривогою та душевним неспокоєм леді Ровена чує довгождану звістку про коханого Айвенго - Бріан сам називає його ім'я. Храмовник рішуче заявляє, що він готовий битися з Айвенго і перемогти його в наступному турнірі або будь-коли. «Паломник» обіцяє, що виклик він обов'язково передасть Айвенго, і на підтвердження того, що виклик прийнято, залишає у заклад єдину свою цінну річ — ковчег з частинкою справжнього хреста Господнього. «Не виявивши-ніякої поваги до святої речі, храмовник відстебнув з шиї золотий ланцюг, жбурнув його на стіл», як свій заклад. Вже з самого початку роману автор протиставляє цих двох лицарів. Змальовуючи храмовника, письменник підкреслює його любов до розкошів та владність, хоча чернечий орден проповідує бідність та смирення.

На світанку молодий лицар будить єврея Ісаака. Айвенго виводить лихваря з замку, тому що Буагільбер пообіцяв єврея вбити. Таємно вийти з їм допоміг свинопас Гурт. У нагороду Ісаак допомагає Айвенго здобути лицарські обладунки на турнір

Турнір у Ашбі влаштував сам принц Джон. На турнір їде і Седрік з Ровеною, і Ісаак з Ревеккою Ательстан також має намір прийняти участь у турнірі.

У кожного лицаря був власний герб. Зображення на їхніх щитах були найрізноманітнішими: у барона Фрон де Бефа — чорна бича голова. Бріан де Буагільбер мав навіть 2 герби на 2-х різних щитах — один із них був гербом рицарів Ордену Храму, до якого належав де Буагільбер — два рицарі, які їхали на одному коні й символізували бідність і покору, а на іншому щиті — ворон, що тримає в кігтях череп.

Перший день турніру. На виклик п'ятьох лицарів, серед яких були Бріан де Буагільбер і Фрон де Беф, з'явилося п'ять лицарів-англосаксів. Вони вдарили тупими кінцями списів у щити суперників. Без особливих зусиль нормани один за одним перемагали. Та ось н а арену виїхав лицар, на щиті якого був зображений дуб, вирваний з корінням, і напис іспанською мовою «Дездішадо», що значило «Позбавлений спадку». Гострим кінцем свого списа він вдарив у щит Бріана де Буагільбера, викликаючи тим самим лицаря на смертний бій. Лицар Позбавлений Спадку одержав перемогу над Бріаном (він не вбив Буагільбера, двобій був зупинений). Після цього Дездішадо викликав на бій решту лицарів-норманів і переміг їх. Тепер мужній лицар мав назвати Королеву кохання і краси. Він обрав леді Ровену.

Ввечері до шатра Лицаря Позбавленого Спадку (Айвенго) прийшли зброєносці переможених ним лицарів і привели коней, на яких лежали обладунки їх господарів. За лицарськими правилами вони належали йому. З усіма лицарями Айвенго повівся великодушно: він не взяв трофеїв, а дозволив їх викупити за незначну суму. Зброєносцю ж Бріана де Буагільбера він сказав: «Від вашою господаря я не прийму ні обладунків, ні викупу». Він поясний тим, що їх бій ще не закінчено, оскільки вважає Бріана своїм смертельним ворогом. А викуп молодий лицар використав, щоб чесно розрахуватися з Ісааком.

Правила другого дня турніру: загін з п'ятдесяти лицарів виступить проти другої півсотні. Очолять ці загони двоє найкращих лицарів попереднього дня турніру: Дездішадо та Бріан де Буагільбер. П еревага під час бою була не на боці загону Дездішадо. У цей час на допомогу Дездішадо кинувся лицар з його загону у чорному обладунку - Чорний Лицар. Після турніру постало питання про визначення кращого бійця другого дня турніру. Всупереч загальній думці принц наполягав на кандидатурі Чорного Лицаря, без якого партія Дездішадо, без сумніву, потерпіла б поразку. Але, на подив всіх присутніх, Чорний Лицар щез. Принцу Джону знову довелося визнати кращим лицарем Дездішадо, який так і не відкрив своє справжнє ім'я. Він підійшов до почесного трону, де сиділа леді Ровена, хитаючись та втрачаючи сили. Маршали турніру поставили його на коліно перед троном, і, скориставшись його слабкості, зняли з нього шолом. Леді Ровена побачила бліде і закривавлене обличчя коханого Айвенго. Вона поклала на схилену перед нею голову вінець переможця і сказала тремтячим голосом: «Ніколи ще вінець лицарства не належав більш достойному переможцю». Лицар вклонився, поцілував їй руку і несподівано впав до її ніг. Маршали поспішили розстібнути його панцир і побачили небезпечну рану, що була нанесена ударом списа. Ревекка забирає лицаря та лікує його рани.

Третій день турніру. Турнір закінчився змаганням стрільців з лука, де отримав блискучу перемогу і показав неперевершену майстерність нікому не відомий йомен Локслі.

Після турніру Седрік, Ровена, Ательстан повертаються додому через ліс. З ними — Ісак та Ревекка. За євреєм несуть ноші, де лежить поранений лицар. А це ї є Айвенго, але ні Седрік, ні Ровена про це не знають. В лісі всіх узяли в полон розбійники. Залишився тільки один слуга, блазень Вамба, який розповів Гурту, зброєносцю Айвенго, що сталося. Полонених повезли до замку Фрон де Бефа. Гурт знайшов у лісі " лісових" людей Локслі та Чорного Лицаря, який приєднався до них.

Леді Ровену розлучили з лордом та почтом. Не розбійники полонили їх, а Фрон де Беф, де Брасі та ворог Айвенго — Бріан. До кімнати Ровени заходить де Брасі. Він пропонує Ровені руку та серце. Вона відмовляється. Де Брасі каже, що від неї залежить доля Седріка та його сина Уілфріда. Це Айвенго несли в лісі на ношах. Зараз він у замку. Якщо Ровена не вийде заміж за де Брасі, вб’ють і сина, і батька.

Ревекку теж зачинили в окремій кімнаті у вежі. Єврейка, вона не може сподіватися на чемне відношення. Ульріка - стара саксонка, що мешкала в тій кімнаті, каже, що вона колись була хазяйкою цього замку, але стала жертвою насильства. На Ревекку, певне, чекає те саме. Бріан приходить до Ревекки. Він вимагає, щоб вона стала його коханкою. Але Ревекка погрожує самогубством — вона викинеться з вікна вежі та розіб’ється об камені.

Звук сурми скликає усіх мешканців замку. Їм надіслали листа, де вимагали відпустити всіх полонених, у противному разі погрожували взяти замок штурмом. Переодягнувшись монахом, у замок пробирається блазень Вамба — нібито для того щоб відпустити гріхи всім полоненим та помолитися за них. Він віддає Седрікові свій плащ, щоб той міг покинути замок. Седрік погоджується, бо сподівається врятувати друзів. В замку його перестріла Ульріка. Жінка впізнає Седріка і розказує йому, як уся її родина була винищена. Вона, грішна, залишилася живою та вдалася до помсти. Вона, тоді ще приваблива, зробила все, щоб посварити батька з сином. Син Фрон де Беф убив батька та одержав від жінки гріховну нагороду. Седрік нарешті йде до виходу.

Ревекка лікує пораненого Айвенго. Ніжні почуття бентежать серце єврейки. Але лицар думає тільки про леді Ровену.

Господарі замку дізналися, що замість Седріка у полоні знаходиться його блазень. Вони погрожують йому страшними тортурами, той за звичкою жартує — навіть перед смертю. Але стратити його не встигли.

" Лісові" люди Локслі, Чорний Лицар, Седрік пішли штурмувати замок і одержали перемогу. Допомогла їм Ульріка, що підпалила замок. Фрон де Беф загинув у полум’ї.

Бріан викрадає Ревекку. Ательстану здалося, що Бріан викрав леді Ровену. Він кинувся на допомогу, та від удару мечем упав на землю.

Де Брасі здався у полон Чорному Лицареві. Той прошепотів норману на вухо своє ім’я, і де Брасі вислухав його з величезною повагою.

Айвенго мало не загинув, але у цю критичну мить йому прийшов на допомогу Чорний Лицар, який підхопив його на руки, як дитину виніс із полум’я. Юнак був у захваті від того, як бився Чорний Лицар. На таку звитягу був спроможний тільки один воїн з усіх, яких він знав — король Річард Левине Серце. Уїлфред, маючи перед собою такий прекрасний приклад честі мужності і звитяги, роздумує про значення лицарства: Лицарський дух відрізняє уславленого воїна від мужлая і дикуна, він навчає нас цінувати життя нижче від честі і брати гору над втратами, збитками, трудом і стражданнями, не боятися нічого, крім ганьби... Лицарство!.. Воно є джерелом найчистіших і найшляхетніших почуттів, опорою для гноблених, захистом для скривджених, твердинею проти тиранства! Без нього дворянська честь була б пустопорожніми балачками. І сама воля знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!» Але для всіх і далі залишалося загадкою — хто ховається під іменем Чорний Лицар або Лицар Висячого Замка (за емблемою, що прикрашала його щит).

Після перемоги Седрік подарував волю свинопасові Гурту і попрощався з Чорним Лицарем, пообіцявши йому дружбу до кінця своїх днів і нагороду, яку той сам побажає.

Змучений та нещасний Ісаак з'ясував, що Бріан де Буагільбер переховує свою бранкуРевекку в монастирі ордена Святого Храму. Її звинувачують у чаклунстві. Це за те, що вона знається на лікарській справі і багатьох урятувала від смерті східним бальзамом. Ревекка відповідає дуже гідно, вона не клянеться та не плаче. Хтось сунув дівчині у долоню папірець: «Проси захисника!»

Був у ті часи такий закон: суперечку міг розв’язати двобій. Якщо знайдеться той, хто візьметься захищати Ревекку, та якщо він переможе, вважатиметься, що це сталося по волі Бога і вона невинна.

Ревекка посилає записку до Айвенго. Він ще нездужає, але поспішає на допомогу та одержує блискавичну перемогу над Бріаном. Той помирає від серцевого нападу, коли Айвенго вже підняв кинджал для рішучого удару. Так власні пристрасті звели Бріана у могилу. Ревекку відпустили. Річард Левине Серце збирає військо, щоб знову зайняти королівський трон. Війна та політика не заважають йому замовити перед Седріком слівце за Ровену та Уілфреда. Королю Седрік не може відмовити, але каже, що леді повинна носити жалобу по загиблому нареченому. У ту ж мить з’являється сам «загиблий наречений» — Ательстан. Він не загинув, а знепритомнів. Монахи намагалися затримати його, але він повернувся до друзів. Шляхетний Ательстан охоче поступається шлюбом з Ровеною, бо він знає, кому належить її серце. Айвенго одружився з Ровеною. Після цього до Ровени прийшла Ревекка, котра повідомила Ровені, що виїздить із Англії назавжди. Єврейка лишила своїй щасливій суперниці вправлену в срібло скриньку з надзвичайно дорогим діамантовим намистом та такими ж сережками. Ревекка розповіла, що хоче присвятити все своє життя людяним справам, лікуючи хворих, годуючи голодних та втішаючи нещасливих. Коли Ровена розповіла своєму чоловікові про ці відвідини та розмову з Ревеккою, Айвенго глибоко замислився. Видно, й на нього це справило неабияке враження. Він довго й щасливо жив із Ровеною, проте часто пригадував Ребеччину вроду та величну її душу, — може, частіше, ніж того хотілося Ровені. Айвенго багато років віддано служив своєму королю Річарду, поки той не помер.