Сутність і структура політичної системи.

Розглядаючи це питання необхідно підкреслити, що політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв’язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.

Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, президентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо. Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні, посткапіталістичні, перехідні, постколоніальні та ін.

Вивчаючи політичну систему, доцільно, на наш погляд, визначити такі її компоненти:

1) політичні відносини;

2) політичну організацію, що охоплює сукупність політичних інститутів та організацій;

3) політичні, правові та моральні норми, що існують і діють у вигляді конституцій, статутів та програм партій, політичних традицій і процедур регуляції політичних процесів;

4) методи політичної діяльності, що становлять основу політичного режиму;

5) політичну культуру, що виявляється у політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичній свідомості та політичній поведінці.

Політичні відносини у суспільстві виникають через боротьбу, завоювання та здійснення політичної влади. Це, по-перше, міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні та міждержавні відносини. По-друге, це так звані вертикальні відносини, що складаються в процесі здійснення політичної влади між політичними організаціями (державою, партіями, суспільними організаціями тощо). По-третє, це відносини, які складаються між політичними і неполітичними організаціями та установами (адміністрація області й підприємство, інститут, установа культури, партія й трудовий колектив тощо).

До політичної організації (організаційного компонента політичної системи) належать держава, політичні партії, професійні спілки, кооперативні, молодіжні й інші організації та об’єднання. Всі ці організації створюються для того, щоб виражати, захищати в політичній системі багатоманітні соціальні інтереси: класові, групові, національні, молодіжні, жіночі, професійні тощо. Все більш активним і самостійним елементом політичної організації стають засоби масової інформації.

Взаємодія політичних інститутів відбувається на основі певних норм політичного життя. Найбільш важливими є правові норми: конституція, закони, які на ній базуються, та інші нормативні акти, за недотримання яких накладаються адміністративні санкції. Суттєву роль у здійсненні політичної діяльності відіграють також норми, котрі створюються суспільними організаціями для регулювання відносин всередині них — насамперед статутні норми цих організацій. Писані правові й статутні норми доповнюються в політичному житті неписаними звичаями й традиціями.

Політичне життя регулюється й етико-моральними нормами. Вважалося, що «політика — це брудна справа», і так було віками. Нині дедалі більше усвідомлюється необхідність моральної поведінки у сфері політики, відбувається повернення до таких моральних рис, як совість, честь, благородство. Для політичного діяча чесність — це насамперед єдність слова і діла, благородство — толерантність (терпимість) та повага до чужої думки (в тому числі до думки політичних опонентів), висока особиста відповідальність за свою діяльність.

Функціональним елементом політичної системи суспільства є політичний режим — способи й методи здійснення політичного владарювання, порядок взаємовідносин суспільства й політичної влади. У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичні, авторитарні та тоталітарні.

У політику люди (суб’єкти політики — особистості, соціальні групи, верстви, класи, народності, нації) завжди привносять частку свого внутрішнього світу, надій, сподівань, інтересів, уявлень про сенс життя та щастя. Це виявляється в політичній культурі (в політичних поглядах, ідеях, теоріях, у політичних платформах і програмах, у політичних рішеннях, у політичній поведінці). Політична культура — надзвичайно важливий компонент політичної системи, оскільки світ політики не існує без людини, яка наділена свідомістю. І від того, які політичні й моральні принципи (цілісні орієнтації) вибирає особистість у процесі політичної діяльності, залежить ефективність політики, а значить — і життя суспільства в цілому, його прогрес.