Олігополія її суть та основні ознаки

Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно від панівного типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки олігополістичного ринку.

1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає " панування небагатьох", тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. їх може бути від - трьох до двадцяти, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва. Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких такі:

—частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми)
у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримки конкурентного
середовища у багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої
концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатах Америки вважається, що
для нормального розвитку галузі має бути не менше ніж 10 конкуруючих фірм.
При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31%
усіх галузевих продаж, двох фірм — не більше ніж 44 %, трьох — не більше
ніж 54 %, чотирьох — не більше ніж 64 %;

— індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж
покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він
розраховується за формулою

IXX=Ed², (9.1)

де d, —- частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж, %.

Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією (100² = 10000). Тому, чим менший індекс Херфіндаля-Хіршмана, тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1200 до 5000.

2. Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і
диференційованим Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та
автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у
другому він досить диференційований. Однак вид продукту (стандартний чи
диференційований) суттєво не впливає на функціонування олігополістичного
ринку, тому надалі ми не приділятимемо йому уваги.

3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку
відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну
цінову політику. Чи то зниження цін окремим виробником та збільшення
обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.

4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої монополії, але ті бар’єри для вступу в галузь, які ми розглядали у темі 9, можуть бути застосовані також для характеристики олігополістичного ринку.

9.2. Модель дуополії Курно. Модель олігополії

Дуополія – це ринкова структура, при якій продавці є єдиними виробниками стандартизованого товару, який не має близьких замінників. Класична модель дуополії – це модель, сформульована в 1838 р. французьким економістом Огюстенем Курно. Вона передбачає, що кожний з двох продавців вважає випуск продукції свого конкурента незмінним.

Випуск кожної фірми – дуополіста, що максимізує прибуток, завжди становитиме половину різниці між конкурентним обсягом виробництва і тим обсягом, який, за передбаченням даної фірми, буде мати її конкурент. Кінцевий рівноважний випуск кожної фірми складе 1/3 конкурентного випуску при даному попиті на товар, а загальний ринковий обсяг продажу становитиме 2/3 рівноважного конкурентного випуску. Це є рівновагою Курно для дуополії.

Крім моделі дуополії курно, існують і інші моделі, характерні для олігополістичних ринків.

У моделі Стакелберга фірми обирають свої обсяги продукції послідовно. Після того, як вибір зробить лідер, наступна фірма розглядатиме цей вибір, а потім сама прийме рішення щодо обсягу виробництва. Лідер має стратегічну перевагу. Він може зобов’язатись випускати свій обсяг продукції, випередивши свого конкурента і водночас змушуючи його поводитись так само.

Рівновага за Нешем при виробництві стандартизованої продукції є конкурентною рівновагою – ціна дорівнює граничним витратам (Р=МС). При виробництві диференційованих товарів ціни перевищують граничні витрати, проте менший від тих, які фірми призначали б, будучи монополістами.