![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Гнучке автоматизоване виробництво;
інтеграція великої кількості різноманітних операцій та часткових трудових процесів у високоефективні малоопераційні технологічні системи; ресурсозбереження (зниження енерго- та матеріалоємності продукції); впровадження технологій, що не забруднюють природу. Прискоренню розвитку вітчизняних підприємств та національної економіки сприятиме удосконалення систем управління інноваційними процесами у сфері виробництва. Інновації групуються за певними ознаками: технічними ( продукти з новими або поліпшеними властивостями); технологічними (прогресивні способи виготовлення продукції); організаційно-управлінськими (новітні форми та методи організації виробництва, транспорту, збуту і постачання); інформаційними (вирішення проблем організації раціональних інформаційних потоків у сфері науково-технічної й інноваційної діяльності, підвищення вірогідності й оперативності одержання релевантної інформації); соціальними (заходи щодо поліпшення умов праці, вирішення проблем охорони здоров’я, підвищення рівня організаційної культури). Інноваційний процес – це сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються в процесі реалізації нововведень. Головна його риса – обов’язкове завершення інновацій, тобто одержання результату, придатного для практичної реалізації. Для опису внутрішньої структури інноваційного процесу найбільш широко застосовується специфічна модель – " інноваційний ланцюг", сутність якої полягає у логічному розчленовуванні цього процесу на функціональні та структурні етапи: розробка концепції товару – науково дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) – підготовка виробництва (конструкторська, технологічна, економічна, організаційна, соціально-психологічна) – виробництво – збут. Інноваційна діяльність – це соціально-технічний і економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів і технологій. Необхідність підвищення результативності інноваційної діяльності господарської організації у сфері міжнародного бізнесу вимагає безперервного підвищення якості відповідного інноваційного менеджменту – управління інноваційною діяльністю за принципами міжнародного маркетингу та на основі світових досягнень НТП. Управління інноваційним процесом розглядається як функція соціально-технологічної системи (господарської організації), що орієнтована на збереження її основної якості в умовах зміни середовища або на виконання нової програми, метою якої є забезпечення стійкості функціонування та розвитку цієї системи. Поширення результатів інноваційного процесу відбувається шляхом трансферу технологій, що здійснюється в одній із двох форм: комерціалізація технологій, дифузія знань. Трансфертом технологій називається процес передачі (продажу, обміну) належним чином структурованих, достатньо повних знань, що має на меті організацію виробництва конкурентоспроможної продукції, яка відповідає ринковим потребам. Комерціалізація технологій – це елемент трансферту, при якому споживач (покупець) виплачує винагороду власникові (який може бути, а може і не бути автором) технології в тій або іншій формі і розмірах, обумовлених договорами. Об’єктами комерційного трансферту технологій є: об’єкти промислової власності (патенти на винаходи, свідчення на промислові зразки); ноу-хау і технічний досвід у формі техніко-економічних обґрунтувань, моделей, зразків, інструкцій, креслень, сертифікації, технологічного оснащення й інструмента, консультаційних послуг, підготовки кадрів; технічні й технологічні знання. Основними видами передачі об’єктів інноваційної діяльності є: передача ліцензій, інжиніринг, промислова кооперація, технічна допомога. Дифузія науково-технічних знань, на відміну від комерціалізації технологій, є некомерційним елементом трансферту науково-технічних досягнень. Цей спосіб реалізується або в тих випадках, коли власник науково-технічного знання не усвідомлює, не має можливості або не зацікавлений в його комерціалізації, або у випадках, коли саме знання є фундаментальним, базовим засобом п оширення результатів інноваційного процесу, не підлягає комерціалізації. Процес дифузії знань має двоїсту природу. З одного боку, він виступає як елемент промислового шпигунства, з іншого, — це невід’ємний елемент міжнародного наукового обміну, що сприяє взаємозбагаченню різних наукових шкіл і, в остаточному підсумку, удосконаленню технологій. Некомерційний трансферт технологій звичайно супроводжується невеликими витратами (особливо валютними) і може підтримуватися на основі державних програм, контактів особистих та між фірмами. Об’єктами некомерційного трансферу технологій є: вільна науково-технічна інформація (науково-технічна і навчальна література, довідники, огляди, описи патентів, каталоги, проспекти і т.д.); міжнародні конференції, симпозіуми, виставки і т.д.; навчання і стажування вчених і фахівців на безоплатній основі або на умовах паритетного відшкодування витрат. Науково-технічна політика промислової фірми є засобом реалізації її загальної політики та має вирішувати такі основні завдання: адаптація виробництва до умов зовнішніх та внутрішніх ринків, що швидко змінюються; внесення відповідних коректив у довгострокові, середньострокові та поточні плани фірми; мінімізація витрат, пов’язаних з такими змінами. Розробка науково-технічної політики передбачає обґрунтоване вирішення комплексу питань: 1) випуск принципово нової продукції, яка не має на ринку аналогів; 2) випуск нових для даної фірми видів продукції, яка має аналоги та комерційний успіх на ринку; 3) орієнтація виробництва на технічне оновлення продукції, що випускається; 4) орієнтація виробництва на випуск традиційних товарів, які є застарілими, але користуються попитом на окремих ринках. Найважливішою складовою науково-технічної політики фірми є асортиментна політика, основне завдання якої – оптимізація номенклатури продукції та визначення структури виробництва. Необхідною умовою підвищення ефективності інноваційної діяльності є застосування прогресивних форм та методів управління цією діяльністю. Сучасним методом здійснення науково-технічної політики фірми є інноваційний менеджмент – система управління інноваційною діяльністю господарської організації за концепцією маркетингу. Основними функціями інноваційного менеджменту у сфері міжнародної економічної діяльності є: планування, організація, мотивація, контроль інноваційної діяльності міжнародної фірми.
8.2. Організація розробки та просування інноваційних бізнес-проектів
Інноваційний бізнес-проект (ІП) – це документ, в якому суб’єкт підприємництва чітко формулює свою інноваційну бізнес-ідею та місію, наводить результати аналізу ситуації на міжнародному ринку та обґрунтовує свою здатність діяти в інтересах клієнтів більш ефективно, ніж його конкуренти, визначає стратегію (цілі та засоби) розвитку свого підприємства, тактику управління його функціонуванням та оперативні заходи для досягнення бажаних результатів. Інноваційний бізнес-проект є одним з ключових елементів та завершальним етапом стратегічного планування в системі міжнародного менеджменту. Найважливішою умовою підвищення якості ІП є створення його індивідуальності, дотримання принципів тотального управління якістю (TQM) в процесі його розробки та реалізації. ІП будується на основі концепцій маркетингу з орієнтацією на стратегії міжнародної фірми та охоплює достатньо довгий період, 3-5 років, іноді більше. Він має забезпечити гнучкість системи управління фірмою, сприяти розвитку її адаптивних властивостей. Головна мета інноваційного бізнес-проекту – підвищення ринкової ціни бізнесу та рівня його прибутковості. Основні завдання ІП: 1) привернути увагу потрібних людей та організацій до нової підприємницької ідеї, одержати гарантії щодо сприяння її здійсненню, залучити необхідні інвестиції, отримати кредити; 2) довести програму виробничої та комерційної діяльності у вибраній сфері бізнесу до власників фірми, керівників усіх його підрозділів та виконавців. Необхідною умовою для успішного просування ІП на ринок інтелектуальної власності та його реалізації є урахування інтересів потенційних споживачів до запропонованої продукції (послуг), власників (засновників) фірми, її менеджерів, спеціалістів, робітників та інших працівників, партнерів, інвесторів чи кредиторів, розробників інноваційного бізнес-проекту, органів влади. Стадії процесу інноваційного бізнес-проектування: підготовка до розробки ІП, його складання та просування на ринок інтелектуальної власності, контроль та коректування ІП в процесі його реалізації. Першоосновою проектування є формулювання підприємцем своєї бізнес-ідеї – концепції (загального замислу) вибраного бізнесу. Основні джерела бізнес-ідей: знання, вміння, навички, амбіції підприємця, потреби споживачів, дії конкурентів на ринку та особливості їх продукції, думка працівників торгівлі, рекомендації спеціалістів з маркетингу, результати наукових досліджень, запатентовані ідеї, закони та нормативно-законодавчі акти країни базування та приймаючої країни. Для прийняття обґрунтованого рішення щодо доцільності розпочинати розробку конкретного ІП підприємці та міжнародні менеджери мусять насамперед провести аналіз бізнес-ідеї та оцінити її розумність, реалістичність та перспективність. Вимоги до змісту та форми бізнес-плану: привабливість, визначеність стверджень, стислість, ємність та чіткість інформації, об’єктивна оцінка труднощів та розкриття ризиків при реалізації ІП, точність фінансових розрахунків, урахування вимог і стандартів організацій та осіб, яким пропонується ІП, простота його викладання. Рекомендується широко застосовувати економіко-математичні методи та комп’ютерні програми в процесі складання ІП. Найбільш відомими програмними продуктами, які використовуються при підготовці ІП є пакети COMFAP і PRORSPIN, що створено при UNIDO (Організація об’єднаних націй з промислового розвитку). Вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду бізнес-проектування та безпосередня участь в цьому процесі на практиці дали змогу запропонувати узагальнену структуру ІП, що наведено нижче за текстом. На титульному аркуші ІП рекомендується розмістити меморандум про конфіденційність документа. Резюме є основною рекламою та найбільш скороченою версією ІП. Цей розділ складається на заключному етапі розробки ІП та містить викладання його сутності, наміри задовольняти певні потреби споживачів, очікуваний попит на запропоновані товари (послуги), основні положення, показники та вартість проекту, обґрунтування необхідності у залученні певних додаткових фінансових коштів для розвитку свого бізнесу. Завдання цього розділу полягає в тому, щоб підкреслити високий імідж фірми, довести його спроможність досягти конкурентних переваг, зацікавити кредиторів та інвесторів (в тому числі іноземних), взяти участь у здійсненні бізнес-ідеї. Опис підприємства включає основні дані про підприємство: етапи розвитку, місцезнаходження, основні правові аспекти, розрахунковий рахунок у визначеному банку, зв’язки із зовнішнім середовищем, провідних менеджерів та спеціалістів, загальну та за категоріями чисельність персоналу, основну характеристику технології, показники діяльності фірми, які не є комерційною таємницею, ключові фактори успіху. Характеристика галузі має відбивати такі її риси: поточну ситуацію, масштаби та тенденцію розвитку галузі в своїй країні та за кордоном, стадію її життєвого циклу, місце та роль фірми в галузі. У розділі " Характеристика продукції та послуг " дається опис продукції (послуг) фірми, її комплексна оцінка з позицій споживача, наводяться такі дані: обґрунтування спроможності продукції задовольняти потреби цільового ринку, її конкурентні переваги, показники якості, наявність сертифікатів, в тому числі за вимогами стандартів ISO, економічні показники, експлуатаційні характеристики, зовнішнє оформлення, патентна захищеність, ноу-хау, експортна здатність, авторські права на її виготовлення та продаж, поточний та прогнозований стан товару у відповідності зі стадією його життєвого циклу, стратегії оновлення продукції, рівень дослідницьких та проектно-конструкторських робіт, додаткові продукти та послуги, субститути. Є доцільним показати такі фактори привабливості товару: імідж, марка, можливість придбання, строк служби, екологічність. В розділі " Аналіз ринку збуту продукції (послуг)" необхідно навести певні дані про цільові ринки (внутрішні та зовнішні), результати їх комплексного дослідження: географічна зона розташування, ємність, структура, демографічні, кліматичні, та сезонні (циклічні) особливості, кон’юнктура, та тенденції розвитку ринку, кількість і характеристика потенційних споживачів продукції фірми та її конкурентів на цільовому ринку, можливості залучення нових клієнтів та утримання традиційних, визначення споживачів та засоби впливу на них в інтересах товаровиробника, прогнозована сума продажу товарів(послуг), дані його тестування (презентація нових продуктів та послуг, відповідна реакція потенційних споживачів та контракти, які з ними укладено). Метою розділу " Аналіз конкуренції та способи досягнення конкурентних переваг фірми на цільовому ринку" є обґрунтування вибору конкурентної стратегії і тактики фірми. Зміст розділу в значній мірі ґрунтується на дослідженні діяльності конкурентів та порівнянні її з діяльністю фірми – розробника ІП. Найважливішим напрямком дослідження діяльності конкурентів є бенчмаркетинг, який можна визначити як вивчення технологій, методів організації виробництва та збуту продукції в кращих компаніях, як вітчизняних, так і зарубіжних, з метою підвищення ефективності власної фірми. Структура розділу може бути такою: рівень конкуренції на ринку, аналіз сильних і слабких сторін фірми та його конкурентів, їх можливостей та ризиків з урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища у міжнародному бізнесі, оцінка конкурентоспроможності фірми, її продукції та послуг, фактори конкурентних переваг фірми. При розробці розділу " План маркетингу" необхідно забезпечити максимальне пристосування видів діяльності до потреб внутрішніх та зовнішніх ринків, активний вплив фірми на ринок і споживачів за допомогою усіх доступних засобів (висока якість товару, обґрунтований рівень цін, культура обслуговування, дотримання принципу " just in time" та інше). Структура цього розділу може бути такою: стратегія маркетингу, товарна, сервісна та цінова політика, політика розподілу та просування товару, бюджет маркетингу, функція та завдання відділу маркетингу. Головне завдання розділу " План виробництва (діяльності)" полягає в тому, щоб показати, що фірма спроможна виробляти необхідну кількість продукції (надавати послуги) у визначені строки та потрібної якості, має реальні шанси на повернення позики. Структура цього розділу може бути такою: стратегія розвитку господарської діяльності та її показники, кооперація, потреба у довгострокових активах та в обігових коштах, прогноз витрат, контроль за ходом виробничого процесу та за використанням ресурсів, система охорони навколишнього середовища. В розділі " Організаційний план " розглядаються такі питання: календарний план розробки та реалізації проекту, кадрова політика, організаційно-технологічна структура фірми, функції її підрозділів, склад дочірніх фірм та філій, кооперація з партнерами, організаційна структура управління та її відповідність стратегіям фірми, наукова організація праці, система стимулювання працівників та підвищення їх кваліфікації, застосування прогресивних технологій управління. Фінансовий план є найважливішим інструментом управління фінансами фірми. В цьому розділі ІП узагальнюють усі попередні матеріали ІП та подають їх у вигляді фінансових формулювань і вартісних показників. У фінансовій політиці фірми та в процесі ІП важливе місце займає розподіл використання одержаного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб фірми та задоволення економічних інтересів її власників. Перед менеджерами виникає фінансова проблема оптимального розподілу прибутку на виплату дивідендів та на інвестування. Розділ " План зниження ризику " призначений для того, щоб об’єктивно оцінити ризик можливого невиконання показників ІП, своєчасно розробити варіанти стратегій та заходи щодо їх реалізації на випадок виникнення небезпечних ситуацій у зовнішньому чи внутрішньому середовищі фірми. Даний розділ вміщує такі складові частини: класифікація, аналіз, оцінка ризиків підприємства, виявлення його сильних та слабких сторін; визначення можливих втрат від найбільш значущих ризиків; розробка заходів щодо профілактики та нейтралізації ризиків з використанням методів: диверсифікації, страхування та самострахування, лімітування, розподілу ризиків; оптимізація асортименту виробів з метою зниження ризику падіння попиту на продукцію фірми. В цьому розділі вказуються організаційні заходи щодо профілактики та нейтралізації ризиків. Для найбільш значимих ризиків проекту детально розглядаються методи компенсації та зниження ризику (диверсифікація, страхування, лімітування, самострахування, розподіл ризику). Для досягнення бажаних результатів підприємці та міжнародні менеджери мусять не тільки розробити гарний ІП, але й уміти його вдало просувати на ринках інтелектуальної власності. При цьому треба враховувати, що практика просування підприємницьких проектів на зовнішні ринки інтелектуальних продуктів вимагає дотримання принципів та правил, прийнятих у сфері міжнародного бізнесу. Основні форми просування ІП: презентація ІП; участь у конкурсах та виставках, які проводяться спеціалізованими біржами; переговори з потенційними партнерами; реклама ІП.
8.3. Маркетинговий та технологічний підходи до розробки конкурентоспроможних товарів
З метою забезпечення успіху на ринку підприємство має створити конкурентоспроможний товар. Основні підходи до управління розробками товарів такі: 1) ставка на технологію;
|