Суть компетентнісного підходу в освіті

Таке поняття, як компетентнісний підхід в освіті, з’явилося на початку двадцять першого століття. Причиною тому стало виникнення великої кількості дискусій з тематики проблем і шляхів модернізації освіти в Росії.

Компетентнісний підхід у професійній освіті передбачає оволодіння студентами знань і умінь в одному загальному комплексі, а не окремо, як було прийнято раніше. Через це абсолютно по-іншому стала визначатися система методів для навчання. Основою їх відбору та створення вважається структура, що включає компетенції в освіті і їх функціонування. Трапляється так, що навчальні заклади не можуть правильно сформувати планку компетентності студентів, яка потрібна для ефективного пошуку вирішення проблем у всіх областях діяльності і в окремих ситуаціях, в сучасних умовах швидкої зміни поглядів суспільства, в якому постійно утворюються нові області для діяльності, а також нові ситуації. Мета освіти полягає у формуванні основних компетентностей.

Компетентнісний підхід в освіті в сучасному світі користується великою популярністю і в системах середньої освіти, і при завершенні вищої, і при проходженні підвищення кваліфікаційного рівня.

Привабливість такого підходу до навчання полягає в тому, що він володіє великої практичної та філософської спрямованістю. При його використанні остаточна мета навчання полягає в тому, щоб людина зуміла освоїти форми правильної поведінки, крім того, отримав набір знань, умінь і характеристик власної особистості, які в майбутньому допомогли б йому займатися успішним здійсненням планованої діяльності.

Іншими словами, студенти повинні в момент закінчення інституту мати масив знань і відпрацьованих умінь, а також навичок з вивченої спеціальності.

Виходить, що компетенції – це не звичайні знання та вміння, а оволодіння такими формами поведінки і особистісними характеристиками, які потрібні для ведення тієї чи іншої успішної діяльності. Велика увага при навчанні приділяється і особистісним рисам, переконанням, емоціям, самооцінці, і здатності налагоджувати контакти з оточуючими людьми.

Таким чином, компетентнісний підхід в освіті та навчанні вважається комплексним. Студентам викладаються тільки ті знання, які знадобляться їм для розвитку у себе необхідних компетенцій. Проводиться і психологічна підготовка з формуванням необхідних установок, розвиваються незамінні якості для особистісного зростання, напрацьовуються навички та чіткі алгоритми для майбутньої успішної діяльності.

За своєю природою компетентнісний підхід в освіті представляється дуже цілеспрямовано. Відбувається навчання людини, який зможе чудово виконувати певну діяльність, а не стане звичайним працівником широкого профілю. Корпоративне навчання найбільш часто використовує такий підхід, так як ніхто з роботодавців не захоче брати на посаду працівника, який знає багато різної теорії, але не вміє втілювати її в реальність. А при обліку того, що підвищення кваліфікації та навчання персоналу в організаціях проводиться з чітко виявленими цілями подальшого розвитку бізнесу, то і освіта повинна стати структурованим. З цієї причини велика кількість компаній вважає, що моделі компетенцій є наріжним каменем у сфері управління персоналом і системи навчання співробітників.

У багатьох європейських країнах сьогодні переглянуто та внесено зміни до навча# льних програм, що спрямовані на створення підґрунтя для того, щоб основні результати навчання базувались на досягненні учнями необхідних компетентностей. Більшість на# уковців говорять про необхідність визначити, відібрати та ґрунтовно ідентифікувати обмежений набір компетентностей, які є найважливішими, інтегрованими, ключовими. Такий підхід дав підстави зарубіжним науковцям зробити висновок про те, що ключові (найвагоміші та найбільш інтегровані) компетентності ƒ

· сприяють досягненню успіхів у житті; ƒ

· сприяють підвищенню якості суспільних інститутів; ƒ

· відповідають багатоманітним сферам життя.

На думку експертів, створення умов для набуття необхідних компетентностей протягом всього життя сприятиме: ƒ

· продуктивності та конкурентності людини на ринку праці; ƒ

· скороченню безробіття завдяки розвиткові гнучкої (адаптивної) та кваліфіко# ваної робочої сили; ƒ

· розвиткові середовища для інноваційних перетворень у умовах глобальної конкуренції.

Впровадження ключових компетентностей у зміст освіти та запровадження їх ви# мірників у систему моніторингу якості освіти в європейських країнах відбувається по# ступово, супроводжується широким обговоренням та ґрунтовним науково# дидактичним інструментарієм. Оскільки поняття ключових компетентностей досить багатогранне, його визначення й трактування постійно є предметом дискусій.

Міжнародна комісія Ради Європи в своїх документах розглядає поняття компетент# ності як загальні, або ключові, вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації, кроснавчальні вміння або навички, ключові уявлення, опори, або опорні знання.3

На думку експертів Ради Європи, компетентності передбачають: ƒ

спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні й соціа# льні потреби; ƒ комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок.

Експерти країн Європейського Союзу визначають поняття компетентностей як “зда# тність застосовувати знання й уміння” (Eurydice, 2002), що забезпечує активне застосу# вання навчальних досягнень у нових ситуаціях. В останніх публікаціях ЮНЕСКО по# няття компетентності трактується як поєднання знань, умінь, цінностей і ставлень, за# стосовних у повсякденні (Rychen & Tiana, 2004). На останній конференції міжнародно# го рівня, що відбулась завдяки участі ЮНЕСКО, Міністерства освіти Норвегії (Депар# таменту технічної освіти та професійної підготовки) у 2004 р., дійшли згоди в тракту# ванні поняття компетентності як: здатність застосовувати знання та вміння ефективно й творчо в міжособистісних відносинах – ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях. Компетентність – поняття, що логічно походить від ставлень до цінностей, та від умінь до знань.