Розкрийте зміст діяльності Радянського Союзу на міжнародних конференціях під час Другої світової війни.

Тегеранська конференція відбулась 28 листопада — 1 грудня 1943 р. в Тегерані. На ній вперше зібралась «Велика Трійка» — голова РНК СРСР Йосип Вісаріонович Сталін, президент США Франклін Делано Рузвельт та прем'єр міністр Великобританії Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. Це була перша конференція «Великої Трійки» (СРСР, США, Великобританія) за час Другої світової війни, її спадкоємицями були Ялтинська та Потсдамська конференції. Конференція мала на меті розробку кінцевої стратегії боротьби проти Німеччини та її союзників. Основним питанням було відкриття другого фронту в Західній Європі. В то й же час, обговорювались питання про надання незалежності Ірану («Декларація про Іран»), про початок СРСР війни з Японією після розгрому нацистської Німеччини й де було закріплено за Радянським Союзом право в якості контрибуції приєднати до себе після перемоги частину Східної Прусії. Основні результати:

Підписано угоду щодо підтримки Югославських партизанів зброєю та амуніцією, а також спецопераціями. Було досягнуто згоди у тому, що найбажанішим був би вступ Туреччини до війни на боці союзників до кінця року.

Якщо Туреччина вступила б у війну, Радянський Союз її мав підтримати.30 листопада було узгоджено, що операція Оверлорд розпочнеться у травні 1944 року разом з діями у південній Франції. Домовились, що військові штаби Великої Трійки тісно співпрацюватимуть. Великобританія та США пообіцяли Сталіну, що надішлють війська до Західної Європи протягом весни 1944 року. За наполяганням Сталіна, кордони післявоєнної Польщі визначались за річками Одер (Одра) та Нейсе (Ниса) та лінією Керзона. Попередньо узгоджено створення Організації Об'єднаних Націй. Радянський Союз погодився розпочати війну проти Японії після поразки Німеччини.

63.Проаналізуйте основні етапи становлення і діяльності радянського та націоналістичного партизанського та підпільного рухів опору в роки Великої Вітчизняної війни. Дайте оцінку явищам колабораціонізму в роки війни.

У відповідь на нацистський «новий порядок» ук­раїнський народ піднімався на боротьбу в тилу оку­пантів. Існували дві течії руху Опору: підпільні ко­муністичні організації, а також націоналістичне підпілля (ОУН—УПА).

Як і в інших частинах окупованої Європи, незабаром після приходу німців наУкраїні виник підпільний рух, що був головним чином реакцією на політику нацистів. Слабкість радянського руху опору на початковому етапі війни була зумовлена кількома причинами:

наприкінці 1930-х років у СРСР почала домінувати наступальна воєнна доктрина, згідно з якою ворога збиралися бити на його власній території, тому підготовку підпільних організацій було згорнуто; ліквідація на початку 1930-х років мережі матеріально-технічних баз; знищення репресивними мірами досвідчених кадрів.

Підготовку до ведення партизанських дій було відновлено із значним запізненням вже під час війни. Але поразка першого ешелону військ Червоної армії не призвела до розвалу всієї системи радянської оборони. Ця система одразу ж набула характеру партизанських дій. Наприкінці 1941 року створюються загони Федорова на Чернігівщині, С.Копака на Сумщині. Вже на початку 1942 року в Україні діяв 91 партизанський загін. В активний партизанський рух включалися, крім місцевого населення, воїни, які тікали з таборів військовополонених. На думку американського вченого Армстронга, на 1942 рік у партизанських загонах воювало до 60% представників збройних сил, а у загоні Сабурова було 90-95% колишніх військовослужбовців. Саме ці люди стали основою радянського партизанського руху. Саме командири та військові спеціалісти сприяли підвищенню боєздатності загонів та зміцненню в них дисципліни.

Колабораціоні́ зм («співробітництво») — термін сучасного політичного лексикону з такими значеннями:

• у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У рокиДругої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.

• у вузькому змісті — співробітництво французів із німецькою владою у період окупації Франції у ході Другої світової війни; проте загальновідома не лише добровільна співпраця французів, — але і данців, норвежців, татар, білорусів, українців, росіян та інших народів — із німцями за умов окупації останніми їхніх країн.

• іноді розрізняють колабораціонізм і кооперування (вимушений колабораціонізм).• Марине Сироте с Екстра тв колабораціонізм і кооперування прочитала в книге Колабораціонізм — це традиційно царина таких істориків, як-от: В. Броккдорфф, І. С. Кісельгоф, А. Даллін, М. І. Семіряга; проте останнім часом інтерес до теми виявляють і політичні психологи. Дослідження колабораціонізму донедавна не практикувалося в Україні, адже тема колабораціонізму довгий час відносилася до заборонених сюжетів радянської історіографії.

Дарма що вперше використано термін «коллабораціонізм» генералом Анрі Петеном, який очолював так званий режим Віші та закликав французів до співпраці з нацистською Німеччиною, термін швидко увійшов і до інших мов — та активно використовувався радянською пропагандою із виразно негативним забарвленням для опису співробітництва народів СРСР (або окремих його частин) із гітлерівською Німеччиною.

Вужчим терміном «український колабораціонізм» користувалася в період Другої світової війни радянська влада на західноукраїнських землях, коли йшлося про співдію українців із нацистами та німецькою окупаційною владою. Гідне замітки те, що співпраця різного рівня з нацистською Німеччиною мала місце майже в усіх окупованих нацистами країнах Європи: від Франції, до Югославії і до СРСР тощо. Проте в усіх країнах, яким закидається «колабораціонізм» безперечно існували потужні рухи опору, які одночасно зіграли провідну роль у перемозі над нацизмом. При характеристиці даного явища в українському середовищі враховується кілька факторів, що видозмінює його від західноєвропейського — та в основному змінює його трактування по суті на відміну від прийнятого радянською історіографією.

На відміну від загального трактування поняття колабораціонізму комуністичні режими Східної Європи були схильні розглядати також у якості військових чи кримінальних злочинців тих людей, які:

• пасивно виконували свої громадянські обов'язки без скоєння злочинів (але громадянський лад повинен забезпечити агресор згідно з міжнародною Гаазькою конвенцією 1907 року),

• були до цього примушеними (але це порушення своїх обов'язків агресором, а не окупованим населенням)

• були військовополоненими (також не є злочином; офіційний статус та захист надано Женевською конвенцією 1929 року),

• вели національно-визвольну боротьбу проти колоніального режиму чи боролись як партизани проти окупантів, це не є злочином — за Женевською конвенцією 1949 року вони були визнані комбатантами, та на них поширені права військовополонених,

• були громадянами інших держав,

• перейшли на бік ворога в штучно створених цією державою умовах, які становлять загрозу для життя людини чи навіть існування національної, етнічної чи релігійної групи (напр., депортація, репресії, голодомори, геноцид та ін.).

64.Розкрийте становище радянського тилу в умовах Великої Вітчизняної війни.

Перебудова роботи на воєнний лад.В організації радянської військової економіки вирішальна роль належала Радянському державі, керованому Комуністичною партією. Спираючись на переваги планової соціалістичної економіки, Радянська держава радикально перебудувало всю економіку для успішного ведення боротьби з німецько-фашистськими загарбниками.У роки Великої Вітчизняної війни все суспільне виробництво підпорядковувалося великим визвольним цілям, заради яких зі зброєю в руках боровся наш народ.

Головна закономірність радянського військового господарства- планомірний і швидкий розвиток військового виробництва і забезпечують його сировинних галузей важкої промисловості та машинобудування.До характерних закономірностей воєнної економіки СРСР відноситься безперервне зростання продуктивності праці робітників воєнної промисловості.Широко використовувалися позаекономічні способи мобілізації трудових ресурсів та організації праці (мобілізація на трудовий фронт, заборона самовільного відходу з підприємств), залучення сировинних, продовольчих і фінансових ресурсів у формі оподаткування населення і підприємств податками, організація розподілу за картками. Радянський тил в 1944-1945 рр. Всенародна допомога фронту. СРСР не існувало детально розробленого плану евакуації населення на випадок вторгнення ворогів на територію країни, і механізм перекидання в тил виробництва і людських ресурсів формувався вже в ході війни (Рада з евакуації був утворений 24 червня 1941, тобто на третій день війни). Але в цілому евакуація носила організований характер.В 1930-і рр. відбулися масові переміщення людей на будівництво уральських гігантів соціндустріі.На Уралі в 1941-1943 рр.. жили і працювали представники 60 націй і народностей з 52 областей і республік країни. Плідно і взаємозбагачуючись працювала творча інтелігенція. Професорсько-викладацький склад навчальних закладів Уралу поповнився евакуйованими фахівцями і став більш висококваліфікованим.За прибуття на нове місце проживання у литовців, латишів і естонців виникали труднощі через погане знання російської мови і недостатнє розуміння радянської системи управління. Внаслідок цього були випадки відторгнення ними деяких заходів Радянської влади, відмови від навчання дітей у місцевих школах. Положення ускладнювалося відсутністю у багатьох прибалтійських громадян радянських паспортів, які їм не встигли видати.Окупація ворогом західних, центральних та південних областей країни поставила радянську економіку у вкрай тяжке становище.Більшість заводів розміщувалася в готових вільних цехах підприємств Уралу, Західного Сибіру, Поволжя. Продовжуючи нарощувати виробництво для потреб фронту, країна вже в 1943 році приступила до відбудови, до відновлення народного господарства в областях, які були звільнені від окупації. Радянський народ звершив в роки війни великий трудовий подвиг, рівного якому не знало людство. Тил Радянської Армії виявився міцним і витримав усі випробування військового лихоліття.

65. Простежте хід заключних операцій Червоної армії в Європі (1944-1945 рр.). Капітуляція Німеччини.

Протягом 1944-1945 рр.. на заключному етапі Великої Вітчизняної війни Червона Армія звільнила народи Південно-Східної і Центральної Європи від тоталітарних режимів власних володарів і німецьких окупаційних військ. Червоною Армією була надана допомога у звільненні Румунії, Болгарії, Югославії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Австрії і Норвегії (провінція Фінмарк). Звільнення Румунії відбулося внаслідок Яссько-Кишинівської операції.Була звільненаМолдова і виведена з німецько-фашистського блоку королівська Румунія.Всього при звільненні Румунії Червона Армія втратила близько 70 000 чоловік убитими.

5 вересня 1944 Червона армія вступила на територію Болгарії. 6 вересня Болгарія звернулася до Радянського Союзу з проханням про перемир'я. 7 вересня Болгарія прийняла рішення про розрив своїх відносин з Німеччиною, а 8 вересня 1944 оголосила Німеччині війну. У Софії в результаті, вересневого повстання народу прийшло до влади уряд Вітчизняного фронту. Червона Армія у зв'язку з цим припинила 9-го вересня військові дії в Болгарії.

В Югославії з 28 вересня по 20 жовтня 1944 р. Червона Армія була проведена Бєлградська стратегічна наступальна операція. Загальна чисельність військ Червоної Армії у Белградській операції - 300 000 чоловік. Німці втратили 19 дивізій, було знищено і захоплено в полон більше 100 000 ворожих солдатів і офіцерів. 20 жовтня 1944 був звільнений Белград. З другої половини 1944 по квітень 1945 рр.. була повністю очищенатериторія Польщі від німецьких військ. Червона Армія розгромила більшу частину військ групи армій " Центр", групу армій " Північна Україна" і групу армій " Вісла". Звільнення Чехословаччини було в результаті Східно-Карпатської, Західно-Карпатської і Празькій стратегічних наступальних операцій. У результаті Західно-Карпатської операції була звільнена велика частина Словаччини і південні райони Польщі.

Звільнення Угорщини було досягнуто, головним чином, в ході Будапештської та Віденської стратегічних наступальних операцій.Будапештська операція проводилася з 29 жовтня 1944 р. по 13 лютого 1945.Угорщина була виведена з війни на боці Німеччини. Із закінченням Будапештської операції вивільнилися значні сили і створилися сприятливі умови для розвитку наступу в Чехословаччині та Австрії. Звільнення Австрії відбулося в ході Віденської стратегічної наступальної операції, яка проводилася з 16 березня по 15 квітня 1945 року війська 3-го Українського фронту, частиною сил 2-го Українського фронту і Дунайської військової флотилії. Звільнення північних районів Норвегії було досягнуто в результаті Петсамо-Кіркенесской стратегічної наступальної операції, що проходила з 7 по 29 жовтня 1944 року. Операція проводилася військами Карельського фронту і силами Північного флоту, загальною чисельністю 133 500 чоловік.

Оволодіння частинами Червоної Армії і Північного флоту Петсамо і Кіркенеса різко обмежило дії німецького флоту на північних морських комунікаціях і позбавило Німеччину поставок стратегічно важливою нікелевої руди. У Берліні підписано остаточний Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини та її збройних сил 8 травня 1945 року в передмісті Берліна Карсхорсте о 22 годині 43 хвилини за центрально-європейським часом (9 травня в 0: 43 за московським часом) був підписаний остаточний Акт про беззастережну капітуляцію фашистської Німеччини та її збройних сил. Але історично берлінський акт про капітуляцію не був першим.

Коли радянські війська оточили Берлін, перед військовим керівництвом Третього рейху постало питання про збереження залишків Німеччини. Це було можливим, лише уникнувши беззастережної капітуляції. Тоді було прийнято рішення капітулювати тільки перед англо-американськими військами, але продовжувати бойові дії проти Червоної Армії. Німці послали представників до союзників для офіційного підтвердження капітуляції. У ніч на 7 травня у французькому місті Реймсі був укладений акт про капітуляцію Німеччини, згідно з яким з 23 години 8 травня бойові дії припинялися на всіх фронтах. У протоколі обумовлювалося, що він не є всеосяжним договором про капітуляцію Німеччини і її збройних сил.

Проте Радянський Союз висував вимогу беззастережної капітуляції як єдиного умови закінчення війни. Сталін вважав підписання акту в Реймсі лише попередніми протоколом і був незадоволений, що акт про капітуляцію Німеччини був підписаний у Франції, а не в столиці держави-агресора.

За наполяганням керівництва СРСР, представники союзників повторно зібралися вже в Берліні і спільно з радянською стороною 8 травня 1945 підписали ще один акт про капітуляцію Німеччини. Сторони домовилися, що перший акт буде іменуватися попередніми, а другий — остаточним.
Остаточний Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини і її збройних сил від імені німецького вермахту підписали генерал-фельдмаршал В. Кейтель, головнокомандувач ВМС адмірал Фон Фрідебург, генерал-полковник авіації Г.Штумпф. СРСР представляв заступник Верховного головнокомандувача маршал Радянського Союзу Г.Жуков, союзників — головний маршал авіації Великобританії А.Теддер. В якості свідків були присутні генерал армії США Спаатс і головнокомандувач французькою армією генерал Тассіньї.

Після беззастережної капітуляції Німеччини уряд вермахту було розпущено, а німецькі війська на радянсько-німецькому фронті почали складати зброю. Всього в період з 9 по 17 травня Червона Армія взяла в полон на основі акта про капітуляцію близько 1, 5 млн. солдатів і офіцерів противника і 101 генерала. Так закінчилася Велика Вітчизняна війна радянського народу. В СРСР про капітуляцію Німеччини було оголошено в ніч на 9 травня 1945 року, і за наказом Й.Сталіна в цей день у Москві був даний грандіозний салют з тисячі знарядь. Указом Президії Верховної Ради СРСР в ознаменування переможного завершення Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників і здобутих історичних перемог Червоної армії 9 травня було оголошено Днем Перемоги.

66.Вкажіть на економічні, політичні та ідеологічні наслідки Великої Вітчизняної війни радянського народу.

Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Точної кількості людських втрат у СРСР так і не опубліковано. Одні дослідники називають 7 млн. осіб, інші - понад 40 млн., у тому числі 15- 20 млн загиблих на полі бою, померлих від ран, у концтаборах. Втрати мирного населення, втому числі й демографічні, становлять більше 40 млн. осіб. До 65 річниці Великої Перемоги Російська федерація озвучила цифру втрат СРСР у війні з фашизмом, вони становить близько 26, 5 млн. осіб. З чотирьох років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях три роки і чотири місяці. Весь цей час ворог здійснював політику нещадної економічної експлуатації та гноблення населення республіки. Друга світова війна, що закінчилася в 1945 році, забрала життя більше 55 млн осіб, втрати світової економіки склали більше 4 трлн доларів. Було зруйновано більше 10 000 міст та сіл.Сільське господарство і промисловість в Європі були паралізовані нестачею особового складу та обладнання..Незважаючи на поразку країн Осі, які були оплотом фашизму у світі, посилювалися розбіжності між союзниками (СРСР і країнами Заходу). Почалася Холодна війна — один з наслідків Другої світової війни, в якій соціалістичний табір зазнав поразки. На територіях, звільнених від фашистського панування за допомогою Червоної Армії, був створений пояс країн-сателітів СРСР, таких як Польща, НДР, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія. Ці країни були «санітарним кордоном» проти Заходу. Пізніше всі ці країни увійшли до Організації Варшавського Договору.У свою чергу, Франція, Велика Британія (втратили міжнародну вагу після Другої світової війни), а також США сформували військовий блок НАТО, до якого пізніше приєднався ряд інших держав. Таким чином, після закінчення Другої світової війни були закладені основи біполярності світу. Світ розділився на два табори - комуністичний (переважно, сателіти СРСР), а також ті держави, що підтримували капіталізм і ліберально-демократичний шлях розвитку (найчастіше сателіти країн НАТО). Відповідно, Радянський Союз і США стали наддержавами. Ці країни не могли вести відкрите військове протистояння, тому здійснювали це у вигляді втручання в локальні конфлікти. Навіть ООН, створене після закінчення Другої світової війни і покликане вирішувати всі конфлікти мирним шляхом, ніяк не могло розрядити міжнародну напруженість.

67. Проаналізуйте успіхи та прорахунки в розвитку народного господарства СРСР 1946-1950 рр. Військові дії на країни завдали величезних збитків народному господарству: країна втратила близько тридцяти% національного богатства.Наприкінці травня 1945 р. Державний Комітет Оборони ухвалив перевести частину оборонних підприємств на випуск товарів населенню. Кілька пізніше було ухвалено Закон про демобілізації тринадцяти вікових груп особистого складу армії. Ці постанови ознаменували розпочатий перехід Радянського Союзу до мирному будівництва. Усі функції управлінню країною зосереджені руках Ради Народних Комісарів (у березні 1946 р. перетворений на Рада міністрів СССР).Перебудова народного господарства і життя з урахуванням умов мирного часу завершили ще основному 1946 г.У тому 1946 р. у Верховну раду СРСР затвердив план поновлення і розвитку народного господарства на 1946-1950 рр. Основне завдання п'ятирічного плану в тому, щоб відновити райони країни, котрі піддавалися окупації, досягти рівня розвитку в промисловості й сільського господарства, та був перевершити їх. План передбачав першочергове розвиток галузей важку й окремих підприємств. Сюди направлялися значні кошти, матеріальні і працю. Намічалися часом з'являтимуться нові вугільних районів, розширення металургійної бази Сході країни. Однією з умов виконання планових завдань висувалось максимальне використання науково-технічного прогресса.

1946 рік став найбільш важким в повоєнному розвитку промисловості. Для перемикання підприємств на випуск цивільної продукції для змінювалися технологія виробництва, створювалося нове обладнання, велася перепідготовка кадрів. Відповідно до п'ятирічним планом розгорнулися відновні роботи в Україні, у Білорусі, Молдавії. Підприємства оснащували новою технологією. Збільшилася механізація трудомістких процесів у чорній металургії й вугільної промисловості. Продовжилася електрифікація виробництва.

А роботи з відновленню промисловості були переважно завершено 1948 р. На окремих підприємствах металургії вони тривали й у початку 1950-х років. Відновлення в промисловості й транспорту, нове індустріальне будівництво призвели й до зростання чисельності робочого класса.

Труднощі розвитку сільського господарства. Війна важко відбилася на стані сільського господарства. Скоротилися посівні площі, погіршилася обробка полів. На майже третину зменшилася кількість працездатного населення.

Вже у лютому 1947 р. Пленум ЦК ВКП(б) розглянув питання «Про заходи підйому сільського господарства за післявоєнний період». Головними шляхами її підйому було визначено: забезпечення села тракторами, сільськогосподарськими автомобілями і добривами, підвищення культури землеробства. Зверталася увагу вимушені поліпшення керівництва агросферой економікиНа межі 40-х – 50-х років провели укрупнення дрібних колгоспів.

68.Назвіть причини та розкрийте зміст, масштаби і наслідки післявоєнного (1946-1947 рр.) голоду в СРСР.

Післявоєнний голод був наслідком поєднання ряду факторів: розвалу с)г країни, через наслідки війни; посухи 1946 року, яка привела до істотного, але не катастрофічного зниження врожаю; політики радянських властей: експорту зерна за кордон в тому числі для досягнення політичних цілей; створення стратегічного зернового резерву на випадок нової війни, незважаючи на вкрай незадовільне забезпечення громадян СРСР продовольством; збільшення податкового навантаження на населення паралельно зі зниженням оплати праці та зростанням цін. Післявоєнна криза радянської економіки призвела до зниження і без того невисокого рівня життя людей і поставила їх на межу голоду. Заробітна плата робітників знизилася майже вдвічіДефіцит продовольства в 1946 р. привів до того, що держава зняла з продовольчого пайка практично все сільське населення.Грошова оплата праці в 30% господарств не здійснювалась, тому придбати продовольство за гроші люди там також не могли. При цьому в вересні 1946 р. ціни на хліб в державних магазинах були підвищені вдвічі.Крім усього іншого, на самому піку голоду в лютому-травні 1947 р. проводилися фактично примусове розміщення чергового облігаційного держпозики серед населення. До весни 1947 р. у одній тільки Воронезької області число хворих з діагнозом «дистрофія» становило 250 тис. осіб, всього по РРФСР - 600 тис., на Україні - понад 800 тис., у Молдові - більше 300 тис. Таким чином, не менше 1, 7 млн ​ ​ осіб в СРСР вважалися «офіційно голодуючими», смертність від дистрофії досягала 10% від загального числа людей. Приблизний підрахунок числа жертв голоду 1946-1947 рр.. є скрутним через відсутність достовірної демографічної статистики по цьому періоду.За оцінкою М. Еллман всього від голоду в 1946-1947 рр.. в СРСР загинуло від 1 до 1, 5 млн осіб.

Соціальні наслідки. На відміну від голоду 1932-33, такі заходи як тотальне вилучення продовольства у колгоспів, які не виконали план, на практиці не застосовувалися. У той же час було засуджено понад 10 тис. керівників колгоспів, звинувачених в недостатній жорсткості з реалізації плану заготівель.Страх голодної смерті призвела до небувалого зростання злочинності В умовах ослаблення контролю над обліком і міграціями населення, багато голодуючі зуміли виїхати з сільської місцевості в міста і більш благополучні райони країни.За цей час з радянської сільській місцевості так чи інакше виїхало понад 10 млн чоловік. Засуха 1946 послужила причиною розробки комплексної програми, спрямованої на запобігання засух, піщаних і пилових бур шляхом облаштування водойм, посадки лісозахисних насаджень і впровадження травопільних сівозмін в південних районах СРСР.

69.Порушення соціалістичної законності: " Ленінградська справа", " Мігрельська справа", боротьба з космополітизмом. " Справа лікарів". " Боротьба з космополітизмом " - ідеологічна кампанія, що проводилася в СРСР в 1948-1953 роках, і спрямована проти окремої прошарку радянськоїінтелігенції, що розглядалася в якості носії скептичних і прозахідних тенденцій.Дослідники, що описують цю кампанію, вважають її антисемітської за характером. Дійсно, кампанія супроводжувалася звинуваченнями радянських євреїв в " безрідного космополітизму" і ворожості до патріотичних почуттів радянських громадян, а також їх звільненнями з багатьох постів і посад та арештами. Супроводжувалася також боротьбою за російські та радянські пріоритети в галузі науки і винаходів, критикою ряду наукових напрямків, адміністративними заходами проти осіб, запідозрених у космополітизмі і " низькопоклонстві перед Заходом".

«Ленінградська справа» - серія судових процесів у кінці 1940 -х на початку 1950 -х років проти партійних і державних керівників РРФСР в СРСР. Жертвами репресій стали всі керівники Ленінградських обласних, міських і районних організацій ВКП (б), а також майже всі радянські та державні діячі, які після Великої Вітчизняної війни були висунуті з Ленінграда на керівну роботу в Москву і в інші обласні партійні організації. Арешти проводилися як в Ленінграді, так і по всій країні: у Москві, Горькому, Мурманську, Сімферополі, Новгороді, Рязані, Пскові, Петрозаводську, Талліні.Приводом для Ленінградського справи послужило проведення в Ленінграді з 10 по 20 січня 1949 Всеросійської оптової ярмарки. Керівників Ленінградської партійної організації звинуватили в підтасовуванні в ході виборів нового керівництва на конференції в грудні 1948 року. Всього було засуджено 214 осіб, з них 69 осіб основних обвинувачених і 145 осіб з числа близьких і далеких родичів. Крім того, 2 людини померли у в'язниці до суду. 23 людини засуджені військової колегією до вищої міри покарання (розстрілу) ". З жовтня 1950 почалися арешти і допити членів сімей обвинувачених. При перегляді справи надійшла пропозиція про реабілітацію родичів осіб, засуджених по «Ленінградському справі». У 1949-1952 рр.. тільки в Ленінграді та області було звільнено від роботи, виключені з партії понад 2 тисяч осіб.

Справа лікарів (Справа лікарів-отруйників) — кримінальна справа проти групи високопоставлених радянських лікарів, звинувачених у змові і вбивстві ряду радянських лідерів. Витоки кампанії відносяться до 1948 року, коли лікар Лідія Тимашук звернула увагу компетентних органів на відхилення в лікуванні Жданова, що призвели до смерті пацієнта. Кампанія закінчилася одночасно зі смертю Сталіна від інсульту в 1953, після чого з обвинувачених було знято звинувачення, та звільнено від переслідувань. Багато в чому дана справа продовжувало кампанію по боротьбі з космополітизмом (часто використовувався вираз «безрідний космополітизм»), яка велася радянським керівництвом починаючи з 1948 року часто набувала відверто антисемітської форми, справа Єврейського антифашистського комітету (серед жертв якого був головний лікар лікарні ім. Боткіна Б. А. Шімеліовіч, втім, не звинувачувався у злочинах з «медичної лінії»). Що стосується медичної сторони звинувачень, то важливим прецедентом тут був Третій московський процес (1938), де серед підсудних були троє лікарів (Казаков, Левін і Плетньов), що звинувачувалися у вбивствах Горького та інших. Починаючи з 1952 року «Справа лікарів» розроблялась органами МДБ під керівництвом підполковника М. Д. Рюміна, який написав в 1951 році донос Сталіну про «сіоністську змову» в органах держбезпеки.Сталін щодня читав протоколи допитів. Він вимагав від МДБ максимальної розробки версії до сіоністського характер змови і про зв'язки змовників з англійською та американською розвідкою через «Джойнт». У повідомленні 13 січня йшлося про 9 змовників: професор Вовсі М. С., лікар-терапевт; професор Виноградов В. Н., лікар-терапевт; професор М. Б. Коган, лікар-терапевт; професор Коган Б. Б., лікар-терапевт; професор, член-кор. АМН, провідний лікар Сталіна, Єгоров П. І., який пізніше був репресований зі своєю дружиною Єгоровою Євгенією Яківною (-1994 р..) (Єгоров Петро Іванович 1899—1966 р.р.) — обидва поховані на Новодівичому цвинтарі, лікар — терапевт; професор Фельдман А. І., лікар-отоларинголог; професор Етінгер Я. Г., лікар-терапевт; професор Грінштейн А. М., лікар-невропатолог; Майоров Г. І., лікар-терапевт. Вони були арештовані в період з липня 1951 по листопад 1952. Крім них у «справі лікарів» було заарештовано ще багато людей, в тому числі творець і хранитель забальзамованого тіла Леніна професор Б. І. Збарский (грудень 1952), письменник Лев Шейнін (лютий 1953).Більшість обвинувачених були євреями.

70.Розкрийте зміст терміну " жданівщина" та її прояви в дискусіях з питань філософії, літератури, фізики, генетики, театрального мистецтва. Одночасно з «обмеженнями» неросійських народів в 1946 р. була розго­рнута кампанія по відновленню контролю за інтелектуальним життям країни. Літом 1946 р. влади роз­горнули широкий наступ проти будь-якого вияву інтелектуальної творчості, де виявлялися так звані «закордонний вплив», «західне занепадництво», «метафізичні тенденції», «антиросійський партикуляризм», «дрібнобуржуазний індивідуалізм» і «мистецтво для мистецтва». Ідеологічне керівництво цією кампанією здійснювалося особисто Ждановим з таким завзяттям, що вона була охрещена її жертвами «жданівщиною».

14 серпня ЦК партії обрушився на журнали «Зірка» та «Ленінград» (пе­рший отримав догану, а другий був закритий) за те, що вони стали провідни­ками «ідеології, чужої духу партії», особливо за публікації творів поетеси А.Ахматової та сатирика М.Зощенко. 4 вересня нова постанова ЦК піддала критиці «безідейні», тобто без ідеологічних лозунгів, фільми. У ньому були названі три фільми: «Велике життя», оповідання про життя донецьких шахтарів, звинувачене в тому, що в ньому «фальшиво зо­бражені партійні працівники», відсутній показ «сучасного Донбасу з його передовою технікою і культурою, створеною за роки сталінських п'ятирічок»; «Адмірал Нахімов» Пудовкіна і друга серія «Івана Грозного» С.Ейзенштейна. Славнозвісний режисер зазнав критики передусім за те, що створив помил­ковий образ царя, який фігу­рував відтепер серед великих будівників російської держави поруч з Петром Великим і... Сталіним.Ще через кілька місяців жданівщипа добралася до музики - сфери, якої вона до нього не торкалася. 10 лютого 1948 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про декадентсь­кі тенденції в радянській музиці», що засуджувала оперу Мураделі. Не менш гострої критики зазнали композитори, «що дотримувалися формалістського, антинародного напрямів»: Прокоф'єв, Шостакович, Хачатурян, М'ясковський. Наслідком постанови стала чистка Союзу композиторів, «Антиформалістська» кампанія велася протягом усього 1948 р.Ідеологічний контроль був поширений па всі сфери духовного життя. Так же упевнено, як в історії і філософії, партія виступала як законодавець і в мовознавстві, біології та математиці, засуджуючи деякі науки як «буржуаз­ні». Гірка доля спіткала хвильову механіку, кібернетику та психоаналіз.

Зовсім інше значення носила дискусія про біологію. Вона була пов'язана з економічними, насамперед сільськогосподарськими, труднощами країни і торжеством псевдонаучної теорії про спадковість шарлатана Т. Лисенко, який обіцяв Центральному Комітету «і особисто товаришеві Сталіну» в мінімаль­ні терміни забезпечити достаток сільськогосподарських продуктів. Сесія сільськогосподарської ака­демії, скликана в серпні 1948 р., послужила сигналом для переслідування всіх генетиків та біологів-«менделістів» У країні була заборонена генетика Менделя, а також всі галузі знання, які розглядали ту або іншу форму невизначеності: квантова фізика, теорія ймовірності, статистичний аналіз в соціології.

71.Розкрийте зміст духовного, культурного і суспільно-політичного життя країни в післявоєнні роки (1946-березень 1953 р.)

Якщо в економічній області війна привела до обмеження волюнтаристської практики, то в ідейно-політичній сфері вона спричинила ослаблення нагляду, збільшила число неконтрольованих ідейних рухів, особливо серед тих, хто протягом кількох років знаходився за межами системи (в окупованих районах або в полоні), в національному середовищі та інтелігенції.З поверненням до мирного життя власті спробували, діючи частіше за все жорстко, відновити контроль над розумами. Поводження з військовополоненими, репатрійованими в СРСР, вже з літа 1945 р. свідчило про посилення режиму.

Політика репресій проти деяких національностей і відмови від задоволення їх національних сподівань у відомому значенні була продовжена в «промові Перемоги», вимовленій Сталіним 24 травня 1945 р. Піднімаючи тост не за радянський, а за російський народ, Сталій пояснив, що останній - «провідна сила Радянського Союзу» - зіграв вирішальну роль у війні. Своїм «ясним розумом», «стійким характером» і «терпінням» він заслужив право бути визнаним вождем «найбільш видатною нацією з усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу».

Промова Сталіна означала відмову від колишньої концепції російського народу як першого серед рівних на користь його дореволюційного бачення як народу-просвітителя і заступника. Разом з тим, Сталін, по суті, лише повернувся до ідей, які він відстоював всупереч Леніну в 1922 р. у своєму проекті автономізації, де Росія грала роль центру системи. Ця концепція була «історично обґрунтована» у другій половині 40-х рр. прославлянням минулого російського народу і ревізією історії його відносин з іншими народами СРСР. Як і в 30-х рр., до створення нової історії країни партія підключилася неповоротко і грубо. У 1946 р. був закритий «Історичний журнал», визнаний нездатним розробити новий підхід до історії. Створені замість нього «Питання історії» в свою чергу в 1949 р. зазнали жорстокої чистки. Історикам було настійно рекомендовано «уникати недооцінки впливу Київської Русі на Західну Європу» і «показувати дійсно прогресивний аспект історичного внеску російського народу в розвиток людства».

До роботи були залучені і представники природознавства. Сесія Академії наук СРСР, що відбулася 5-10 січня 1949 р. в Ленінграді і була присвячена 225-й річниці заснування Російської Імператорської Академії Наук, «остаточно» довела історичну перевагу російської науки. їй був приписаний пріоритет наступних відкриттів: радіо, лампа розжарювання, трансформатор, ліга к, парашут, передача електроенергії. Таким же чином Ломоносов став першовідкривачем закону збереження енергії. Якщо російське минуле звеличувалося у всіх своїх аспектах (стародавність заселення, рівень цивілізації, досягнення в області мистецтва й науки, військові перемоги, просвітницька діяльність), то політичні і культурні звершення, які відносилися до далекого минулого неросійських народів, повинні були затушовуватися на фоні возвеличень наданого росіянами благодіяння.

Одночасно з «обмеженнями» неросійських народів в 1946 р. була розгорнута кампанія по відновленню дещо ослабленого під час війни контролю за інтелектуальним життям країни, Інтелігенція сподівалася, що тенденції, які намітилися в роки війни, отримають подальший розвиток у мирний час. Однак надії ліберальних сил були швидко розвіяні. Літом 1946 р. влади розгорнули широкий наступ проти будь-якого вияву інтелектуальної творчості, де виявлялися так звані «закордонний вплив», «західне занепадництво», «метафізичні тенденції», «антиросійський партикуляризм», «дрібнобуржуазний індивідуалізм» і «мистецтво для мистецтва». Ідеологічне керівництво цією кампанією здійснювалося особисто Ждановим з таким завзяттям, що вона була охрещена її жертвами «жданівщиною».

Ідеологічний контроль був поширений на всі сфери духовного життя. Так же упевнено, як в історії і філософії, партія виступала як законодавець і в мовознавстві, біології та математиці, засуджуючи деякі науки як «буржуазні». Гака доля спіткала хвильову механіку, кібернетику та психоаналіз.

У 1950 р. Сталін взяв особисту участь в дискусії про мовознавство, виступивши зі статтею «Марксизм і проблеми мовознавства» проти теорій М. Марра. Сталін намагався довести, що мова є сукупністю словесних подразників, які дозволяють направлено викликати у людини відповідні психічні реакції та дії.Війни та переслідування генетиків та біологів, розпочаті напередодні, були з подвоєною енергією відновлені в 1947-1948 рр. Під впливом Лисенко ЦК нав'язав таку інтерпретацію розуміння мінливості, яка з'єднувала марксистський детермінізм із визнанням можливості впливати на людську природу. Сесія сільськогосподарської академії, скликана в серпні 1948 р., послужила сигналом/для переслідування всіх генетиків та біологів-«менделістів» (серед яких було багато євреїв). Академіки А.Жебрак, П. Жуковський, Л. Орбелі, О. Сперанський, І. Шмальгаузен та їх учні - загалом кілька сотень дослідників - були звільнені з Академії та зі своїх факультетів. У країні була заборонена генетика Менделя, а також всі галузі знання, які розглядали ту або іншу форму невизначеності: квантова фізика, теорія ймовірності, статистичний аналіз в соціології і т.д.

Лисенківщина була вираженням політики партії по відношенню до всього наукового знання, тріумфом тієї волюнтаристської псевдонауки, яка дозволяла керівництву країни, що знаходиться на грані голоду, стверджувати, що радянське сільське господарство в найближчому майбутньому чекає вражаючий підйом. Лисенківщина надихала абсурдні «сталінські плани перетворення природи», а також «плани перетворення людини», під якими «фахівці з психології» типу академіка К.Викова розуміли систематичне застосування теорій Павлова для створення «нової людини».

72.Розкрийте зміст політичного режиму в СРСР в останні роки життя Й.Сталіна.

У післявоєнні роки Сталін постарався зміцнити підмурівок своєї влади за допомогою ультранаціоналістичної ідеології, відмови від традиційних, встановлених Леніним, принципів функціонування партійних органів і без­межного розвитку культу Верховного Вождя, який став маршалом, генералі­симусом і Головою Ради Міністрів. Саме тоді «культ особи» досяг апогею. У кожному селищі споруджував­ся свій пам'ятник Сталіну. Святкування в грудні 1949 р. сімдесятиріччя вож­дя дозволило культу особи перейти всі мислимі кордони. Протягом тижнів газети перелічували тисячі подарунків, надісланих Сталіну у знак вдячності з усіх кінців світу.

Післявоєнна піраміда влади: В роки війни вибори в Ради не проводилися. Після її закінчення в лютому 1946 р. були проведені вибори в Верховну Раду СРСР, а через рік в Верховних Рад союзних і автономних республік. При цьому до 23 років був підвищений віковий ценз для депутатів Верховної Ради СРСР. Депутатами Верховних Рад союзних і автономних республік могли обиратися громадяни, що досягли 21 року. У грудні 1947 р., в січні лютому 1948 р. пройшли вибори в місцеві Ради у всіх союзних республіках. Було обрано майже півтора мільйона депутатів Рад.Верховна Рада СРСР в перші післявоєнні роки збиралася частіше, ніж під час війни, але все ж рідше, ніж це було передбачене Конституцією (2 рази в рік). За період з 1946 по 1954 р. Верховна Рада СРСР скликалася лише 9 разів. Обмежене було коло питань, що розглядаються Верховною Радою СРСР. По суті воно зводилось до внесення змін в Конституцію, затвердження народногосподарських планів, державного бюджету, указів Президії Верховної Ради. За час з 1946 по 1954 р. ними було обговорено 37 питань, причому на 5 сесіях розглядалися тільки державні бюджети за відповідний, рік і укази Президії Верховної Ради СРСР.
У 1946 р. сталися подальші зміни у вищих органах управління СРСР, союзних і автономних республік. У березні цього року Верховна Порада Союзу ухвалила закон про перетворення Ради Народних Комісарів СРСР, раднаркомів союзних і автономних республік у відповідні Ради Міністрів, а наркомати в міністерства..
Пошуки більш удосконаленої організації управління народним господарством породили тенденцію до розукрупнення відомств, створення нових галузевих органів. У лютому 1947 р. в країні вже було 36 загальносоюзних і 22 союзно-республіканських міністерства. Однак незабаром процес диференціації відомств міняється на зворотний. У 1948- 1949 рр. відбувається тепер вже об'єднання ряду міністерств. У результаті до березня 1949 р. їх кількість зменшилась до 28 загальносоюзних і 20 союзно-республіканських. У подальші роки процес створення і скасування відомств йшов по суті безперервно, часто без видимих основ. Спроби вдосконалення системи органів державного управління проводилися не тільки за рахунок кількісних змін, але і шляхом перерозподілу компетенції між органами

Вищий орган влади – Верховна Рада СРСР існувала всього лише номінально. Всі законодавчі акти. Різні укази і постанови, перед тим як бути проголосовані і одноголосно затверджені в Верховній Раді, пророблялись і санкціонувались в ЦК партії Порядок роботи Верховної Ради, час скликання сесії, процедура підготовки і ходу виборів, на кінець кандидатури майбутніх депутатів затверджувались в секретаріаті ЦК. Тут же приймались рішення по всім представникам на посади працівників міських рад, навіть до голів райвиконкомів і їх заступників, а також розглядалися кандидатури нових депутатів Верховної Ради замість вибувших по різним причинам.

В перші два-три роки після війни, робота Сталіна як секретаря ЦК була достатньо визначеною. Про це можна судити хоча б по тому, що питання всіх кадрових номенклатурних переміщень, аж до самих голів райвиконкомів, директорів заводів і командирів дивізії вирішував він. Ним розглядались і затверджувались на протязі року сотні голів секретаріату разом з супровідними матеріалами. Очолювані Ждановим комісії по підготовці нових Програм і Уставу партії працював по вказівці і під контролем Сталіна.

Предбачаючи близькість смерті Сталін міг розуміти, що одразу після неї почнеться жорстока боротьба за владу в Політбюро. Непередбачені наслідки цієї боротьби могли стати згубними для всієї справи, якій він присвятив своє життя. Збільшений же в декілька разів склад органів вищого партійного керівництва зміг би взяти ситуацію під контроль. Але Президіум ЦК в повному складі так і не зібрався. Безспірно одне: до кінця правління Сталіна назрівала криза політичного керівництва суспільством, криза всієї командно-бюрократичної системи.
Причиною цього був пагубний вплив культової системи на моральний вигляд партійних функціонерів, рядових комуністів. Система культу особи формувала розум людей. Формувала образ мислення партійних керівників і членів партії. Одні вірили і були впевнені, що єдиним безпомилковим інтерпретатором марксистської науки і єдиною людиною, яка її правильно розвиває і збагачує, вказує єдиновірний шлях до соціалізму, є Сталін.

73.Розкрийте зміст післявоєнних міжнародних стосунків СРСР (1945-1952 рр).

Зміни на міжнародній арені. Зовнішньополітична діяльність Радянської держави у другій половині 40 -х років відбувалася в обстановці глибоких змін на міжнародній арені. Перемога у Вітчизняній війні підвищила авторитет СРСР. У 1945 р. він мав дипломатичні відносини з 52 державами (проти 26 в передвоєнні роки). Радянський Союз брав активну участь у вирішенні найважливіших міжнародних питань, і насамперед у врегулюванні повоєнного становища в Європі.

У семи країнах Центральної та Східної Європи до влади прийшли ліві, демократичні сили. Створені в них нові уряди очолили представники комуністичних і робочих партій. Керівники Албанії, Болгарії, Угорщини, Румунії, Польщі, Югославії та Чехословаччини провели в своїх країнах аграрні реформи, націоналізацію великої промисловості, банків і транспорту. Сформована політична організація суспільства отримала назву народної демократії. Вона розглядалася як одна з форм пролетарської диктатури.

У 1947 р. на нараді представників дев'яти комуністичних партій країн Східної Європи було створено Комуністичне Інформаційне бюро (Коминформбюро). На нього покладалася координація дій компартій держав народної демократії, які стали називати себе соціалістичними. У документах наради було сформульовано тезу про поділ світу на два табори імперіалістичний і демократичний, антиімперіалістичний. Положення про два таборах, про протистояння на світовій арені двох соціальних систем лежало в основі зовнішньополітичних поглядів партійно -державного керівництва СРСР. Ці погляди знайшли відображення, зокрема, у роботі І.В. Сталіна " Економічні проблеми соціалізму в СРСР ". У роботі містився також висновок про неминучість воєн в світі доти, поки існує імперіалізм.

Між СРСР і країнами Східної Європи були укладені договори про дружбу і взаємну допомогу. Ідентичні договори зв'язали Радянський Союз з НДР, створеної на території Східної Німеччини, Корейської Народно- Демократичною Республікою (КНДР) і Китайською Народною Республікою (КНР). Угоди з Китаєм передбачало надання йому кредиту в розмірі 300 млн. доларів. Підтверджувалося право СРСР і Китаю на користування колишньої КВЖД. Країни досягли домовленості про спільні дії у випадку агресії з боку будь-якого з держав. Були встановлені дипломатичні відносини з державами, які отримали незалежність у результаті розгорнулася в них національно -визвольної боротьби (так звані країни, що розвиваються).

СРСР і країни Східної Європи. Одним з провідних напрямків зовнішньої політики в післявоєнні роки було встановлення дружніх взаємин з державами Східної Європи. Радянська дипломатія надавала допомогу Болгарії, Угорщини та Румунії при підготовці мирних договорів з ними (підписані в Парижі в 1947 р.). Відповідно з торговими угодами Радянський Союз поставляв східно- європейським державам на пільгових умовах зерно, сировину для промисловості, добрива для сільського господарства. У 1949 р. з метою розширення економічного співробітництва і торгівлі між країнами була створена міжурядова економічна організація Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). До його складу увійшли Албанія (до 1961 р.), Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина, а з 1949 р. НДР. Місцеперебуванням Секретаріату РЕВ була Москва. Однією з причин створення РЕВ був бойкот країнами Заходу торговельних відносин з СРСР і державами Східної Європи.

Основні напрямки взаємовідносин між СРСР і східноєвропейськими країнами були визначені двосторонніми договорами між ними. Передбачалася військова та інші види допомоги у випадку, якщо одна зі сторін виявиться залученою у військові дії. Намічалося розвиток економічних і культурних зв'язків, проведення конференцій з міжнародних питань, що зачіпають інтереси договірних сторін.

Вже на початковому етапі співробітництва СРСР з державами Східної Європи у їхніх взаєминах проявлялися протиріччя і конфлікти. Вони були пов'язані в основному з пошуками і вибором шляху побудови соціалізму в цих державах. На думку керівників деяких країн, зокрема, В. Гомулки (Польща) та К. Готвальда (Чехословаччина), радянський шлях розвитку не був єдиним для побудови соціалізму. Прагнення керівництва СРСР до утвердження радянської моделі будівництва соціалізму, до уніфікації ідеологічних і політичних концепцій призвело до радянсько- югославському конфлікту. Приводом до нього стала відмова Югославії від участі в рекомендованій радянськими керівниками федерації з Болгарією. Крім того, югославська сторона відмовилася виконувати умови договору про обов'язкові консультаціях з СРСР з питань національної зовнішньої політики. Югославські лідери були звинувачені у відході від спільних з соціалістичними країнами дій. У серпні 1949 р. СРСР розірвав дипломатичні відносини з Югославією.

Підсумки зовнішньополітичної діяльності СРСР у другій половині 40 -х початку 50 -х років були суперечливі. Зміцніли її позиції на міжнародній арені. Водночас політика конфронтації Сходу і Заходу значною мірою сприяла зростанню напруженості в світі.Труднощі в економічній сфері, ідеологізація суспільно -політичного життя, посилення міжнародної напруженості такими були результати розвитку суспільства в перші повоєнні роки. У цей період ще більш зміцнів режим особистої влади І.В. Сталіна, загострилася командно -адміністративна система. У ці ж роки в суспільній свідомості все чіткіше формувалась думка про необхідність змін в суспільстві. Смерть І.В. Сталіна (березень 1953 р.) полегшила пошуки виходу з протиріч, які обплутали всі сфери суспільного життя.

74.Поясніть причини „холодної війни" та визначіть її найважливіші етапи.

Основне завдання СРСР після другої світової війни, в якій СРСР був переможцем і це дало Сталіну сформулювати ідею розширення впливу СРСР, а потім розширення соціалізму. Всі країни, окрім США були дуже серйозно трансформовані в економічному сенсі Другою світовою війною. Протистояння йшло саме по цій вісі – СРСР – США. В лютому 46 року з’являється “довга телеграма” Кеннана (тимчасово повірений США у радянському союзі), який сформулював основні реалії і перспективи зовнішньої політики СРСР. Багато вчених вважають, що цей документ був концептуальний, щоб створити першу післявоєнну доктрину – доктрину стримування комунізму.