Білет№19

1. Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений «Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ словъ просто». Це перекладний словник, бо в ньому церковнослов'янські слова вже мають відповідники з тодішньої літературної мови. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов'янсько-український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників.

Протягом ІІ половини XVII та у XVIII ст. в Україні з'являються нові словники, в яких «проста мова» вже виступає першою, тобто реєстр цих лексикографічних праць складається зі слів живої і книжної української мови, а до них наводяться відповідники чи тлумачення мовою «словянською». У кін. 40-х pp. 17 ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали «Лексиконъ словено-латинскій».У реєстрі «Лексикона...» Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського засвідчується чимало укр. лексики. Це — одне з найбільш зібрань церковнослов’янських лексики 17 ст. З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників.У другій половині ХІХ ст. починають виходити в світ вже окремі зібрання українського лексичного матеріалу, серед яких варті на увагу «Словарь малороссійскаго наречія» О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), «Словниця української мови» Ф.Піскунова (1873). Важливою подією був вихід у Львові «Словаря росийсько-українського» М. Уманця (Комарова) та А. Спілки….У словнику біля 37 000 рос. Слів. Словник був у широкому вжитку тривалий час. Одночасно з цим словником з’явився й «Русско-малороссійскій словарь» Є. Тимченка

Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907—1909)- Найважливіша й найкраще впорядкована збірка українського літературного і народного лексичного матеріалу, що відограла вирішальну ролю в стабілізації лексики української літературної мови і досі не втратила свого значення.. У 1909 вийшов «Українсько-російський словник» В. Дубровського.. З 2-ї пол. 19 ст. в Україні, крім загальномовних словників, з’являються ін. лексикографічної праці. Розгортається збір та систематизація природничої нар. номенклатури, виходять друком «Початок до уложеня термінології ботанічної руської» І. Гавришкевича (1852), «Початки до уложення номенклятури и терминологиі природописної, народної» І. Укр. словники класичних мов у цей період виходили тільки в Галичині, де не лише в початкових, а й у серед. школах викладання здійснювалося рідною мовою. Це, напр., «Словар до Гомерової Одиссеї і Іліяди» І. Огоновського (1900)..Серед лексикографічних праць 19 ст. певне місце займають словники церковнослов’янської мови. Арготичну лексику подають праці «Невли» В. Іванова (1883), «ДЂдовска (жебрацка) мова» Костя Вікторина, «Лірники» В. Гнатюка (1896). «Дитяча мова» представлена в словничках «О детском языке» Л. Ященка, «Еще о детских словах» І. Новицького, «Дітські слова в українській мові» І. Франка.

Першими укр. діал.словниками були збірки слів гуцульських та бойківських говірок, які І. Вагилевич помістив у своїх етнографічних нарисах. Розвиток Л. у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 — поч. 30-х pp. характеризується, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю, зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом укр. мови на державний рівень. Проте словники, що з’являються в цей час, неоднакові за наук. рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, — перекладні рос.-укр. і рідше укр.-рос., здебільшого спрямовані на задоволення практичних потреб соціального і виробництво життя); прагненням відшукати і максимально повно подати народну, питомо укр. лексику або, в разі потреби, створювати слова з морфем укр. мови, а не запозичати з ін. мов. Другий етап охоплює період з 1933 до серед. 50-х pp. і характеризується: по-перше, помітним звуженням словникар. роботи; по-друге, значним уніфікуванням укр. лексики в словниках. Третій етап розвитку Л. (кін. 50-х — кін. 80-х pp.) характеризується: по-перше, значним розширенням словникар, роботи і появою ряду як традиційних для укр. Л., так і нових типів словників; по-друге, певним послабленням ідеологічні тиску на неї.Найважливіші словники цього часу: перекладні загальномовні: «Українсько-російський словник» за ред. І. Кириченка. Четвертий етап (від поч. 90-х pp.) характеризується: по-перше, активізацією словникової роботи у зв’язку зі становленням України як самостійних держави; по-друге, помітною відсутністю єдиних методологічних засад і навіть орфографічних принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 — 33).

2)дорога, шлях, путь, битий шлях, путівець, тракт, шосе, автострада
йти, ходити, ступати, простувати, прямувати, крокувати, ф. тупати, чимчикувати
старий, старовинний, правічний, предковічний, вікодавній, старожитній, древній,
обкидати, обтрушувати, посипати; (цвітсям) укривати, устеляти; (листя) завалювати; (питаннями)засипати;

негайно, без затримки, умить; неодмінно, конче,
будинок -хата дім, будинок, житло, квартира, оселя

3) минулий тиждень, все навпаки, до цього часу, зайвий раз, ухвалити рішення, обмежити свої запити, давати правильну відповідь, запитувати,
домашня адреса, стосунки в соціумі, під цим розуміють.