Буча, 2015р.

Відділ освіти Бучанської міської ради

Міський методичний кабінет

Методичний бюлетень

«Інноваційні технології навчання на уроках словесності як засіб реалізації творчого потенціалу учнів»

Підготувала

Резніченко Ріта Сергіївна,

Методист за галузями знань державного компоненту

Міського методичного кабінету

Відділу освіти Бучанської міської ради

Буча, 2015р.

Зібратися разом – це початок,

Триматися разом – це прогрес,

Працювати разом – це успіх.

Генрі Форд

Духовне оновлення нашої держави, процес демократизації суспільства передбачають створення сприятливих умов для утвердження атмосфери творчості, багатогранного розвитку особистості, її обдарованості. Завдання щодо виховання людей із високим творчим потенціалом постає не лише як актуальна проблема сучасної педагогічної науки та практики, але і як соціальна необхідність. Життя доводить, що в складних умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей, задумів, нових підходів та рішень). Це людина, яка володіє певним переліком якостей, а саме: рішучістю, вмінням не зупинятися на досягнутому, сміливістю мислення, вмінням бачити за межі того, що бачать сучасники і бачили попередники.

Величезні зміни, що відбуваються в суспільстві сьогодні, кидають виклик нам, вчителям, чиє завдання - підготувати дітей до життя в XXI столітті. Перед школою стоїть складне питання: як краще підготувати дітей до успішного й продуманого життя в майбутньому, яке ще не піддається передбаченню?

Для подолання кризи школа має перейти до навчання принципово нового типу, побудованого не на парадигмі засвоєння нових знань, умінь та навичок, а на парадигмі розвитку, що забезпечує становлення людини як суб'єкта життя, тобто особистості. Безперечно, урок, як і раніше, залишається основною і найважливішою формою навчального процесу. І від того, як він побудований, чим насичений, наскільки активний, цікавий, динамічний, залежить ККД учительської праці. Урок повинен породжувати у дітей бажання пізнати щось нове, здобути нові знання самостійно, отримати задоволення від уміння рухатися вперед. Сучасне життя розвивається бурхливими темпами, тому відбулися вагомі зміни у системі освіти. Учитель уже не може бути єдиним джерелом інформації. Традиційне навчання з його авторитаризмом, орієнтацією на середнього учня, перевагою репродуктивної діяльності над пошуковою не відповідає вимогам часу. Тому настала необхідність переходу від «передачі знань» до «навчання вчитися», «навчати жити». Сучасному учневі не так треба подати тему, як навчити осмислювати її, а він вже потім шукатиме інформацію, яка допоможе реалізувати проблему. Отож повернути учням інтерес до шкільних предметів, зробити навчання цікавим, посилити бажання учитися – головні завдання сучасної школи. На мою думку, сприяти вирішенню поставлених перед освітою завдань мають інноваційні технології навчання.

У сучасних умовах гуманізації й демократизації навчального процесу як ніколи актуальні дидактичні заповіді В.Сухомлинського. У книзі „ Сто порад учителю ” він писав: „ Немає абстрактного учня. Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці...” Вважаю, що завдання вчителя – допомогти учневі знайти себе в житті; пробудити чи розвинути в дитині те творче зернятко, яке є в кожному, бо закладене там природою.

Розвивати творчі здібності можна по-різному. Обдаровані учні переважно самостійно тренують свої задатки, щоб розвинути їх у здібності, і удосконалюють свої здібності, щоб вони стали творчими. Але для розвитку творчих здібностей більшості школярів важливою є саме роль учителя. Завдання педагога - управляти процесами творчого пошуку, йдучи від простого до складного: створювати ситуації, що сприяють творчій активності та спрямованості школяра, розвивати його уяву, асоціативне мислення, здатність розуміти закономірності, прагнення постійно вдосконалюватися, розв'язувати дедалі складніші творчі завдання.

Створення інновацій – творчий процес, що відповідає умовам пошуку нового, оригінального, оптимального. У результаті здійснення пошуку не завжди виникає і не завжди повинно виникати нове, тому цей процес некоректно називати інновацією. Скоріше інновація є продуктом процесу творчого пошуку, результатом остаточної розробки нової ідеї. Процес можна назвати інноваційним тоді, коли йдеться про опанування, поширення інновації в педагогічній практиці. Таким чином, педагогічна інновація це не тільки сама ідея, а й певне її оформлення. Використання інтерактивних технологій – не самоціль. Це лише спосіб створення атмосфери в класі, котра найліпшим чином сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості, дає змогу по-справжньому реалізувати особистісно-орієнтоване навчання.

Педагогічні інновації - це результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем.

Прямим продуктом інновацій є: нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні.

Побічним продуктом інновацій є: зростання педагогічної майстерності вчителя і керівника, рівня його культури, мислення, світогляду.

Інновації в освіті прийнято ділити на такі групи:

- інновації в змісті освіти (навчальні програми, підручники, посібники тощо);

- інновації в технології процесу навчання і виховання;

- інновації в організації навчально-виховного процесу;

- інновації в системі управління освітою;

У залежності від способу реалізації інновацій, їх ділять на дві основні групи:

- систематичні;

- випадкові або спонтанні.

У залежності від глибини новаторських змін інновації прийнято ділити на:

- масові, великі, радикальні, фундаментальні;

- малі, часткові.

Під інноваційним розвитком освіти слід розуміти комплекс створених та запроваджених організаційних та змістових нововведень, розвиток низки факторів та умов, необхідних для нарощування інноваційного потенціалу освітньої системи. Такий складний психолого-педагогічний процес вимагає чітко спланованих системних дій з боку всіх освітянських структур, які в своїй сукупності складають основу інноваційної політики.

За своїм змістом, формами і методами освіта не є незмінним, закостенілим феноменом, адже вона весь час реагує на нові суспільні виклики, реалії, враховує тенденції, перспективи розвитку людства, національного буття народу. Однак оновлення навчально-виховної практики, в силу різних причин, часто відстає від темпів цивілізаційного розвитку, соціальних вимог до освіти. Тривалий час, особливо на ранніх етапах розвитку людства, ця проблема була не настільки гострою, як в індустріальну і постіндустріальну (інформаційну) епохи. Помітно актуалізувалася вона наприкінці другої половини XX століття, що зумовлено колосальним проривом у науково-технічному розвитку, радикальною зміною традиційних уявлень про світ, життя, його цінності, майбутнє цивілізації.

Професіоналізація педагога і входження його в інноваційний режим роботи неможливі без творчого самовизначення, в якому провідну роль відіграє його налаштованість на самовдосконалення, самоосвіту, саморозвиток, без чого неможливе забезпечення нової якості освіти. Якість освіти – рівень знань і вмінь, розумового, морального і фізичного розвитку тих, хто навчається, на певному етапі відповідно до поставлених цілей; рівень забезпечення навчальної діяльності і надання освітніх послуг учасникам освітнього процесу навчально-виховним закладом.

Про якість освіти свідчить насамперед її відповідність освітньому стандарту, проте одні педагоги вбачають показники «якості освіти» у кількості виставлених учням позитивних оцінок, інші – у розвитку особистості дитини. З точки зору інноваційної педагогіки новою якістю освіти є належна якість не лише навчання, а й виховання, ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її підготовленості до продовження навчання, самостійного життя.

Динаміка сучасного розвитку цивілізації, прогнозування його перспектив приводять до висновків, що освітня система, навчальний заклад, педагогічний колектив, педагог, які ігнорують у своїй діяльності інноваційний чинник, не лише відставатимуть від суспільних процесів, тенденцій, а й спричинятимуть формування особистості, покоління, заздалегідь запрограмованих на аутсайдерські (останні) інтелектуальні, духовні, соціальні позиції. Педагог із застарілими знаннями, байдужий до пізнання й використання у своїй діяльності нового, формуватиме подібні комплекси й у своїх вихованців, з яких мало хто зможе стати успішною особистістю. З розвитком цивілізації, тобто продукуванням нових знань, створенням нових технологій, систем комунікацій, ускладненням соціальних зв’язків, постійно оновлюються вимоги до якості освіти, одним із найважливіших засобів забезпечення якої є інноваційність освітнього пошуку.

Інноваційність необхідно розглядати не тільки як налаштованість на сприйняття, продукування і застосування нового, а насамперед як відкритість та демократичність освітньої системи. Стосовно особистісного чинника педагогічної діяльності це означає:

- відкритість учителя до діалогічної взаємодії з вихованцями, яка передбачає рівність психологічних позицій обох сторін;

- відкритість культурі й суспільству, яка виявляється у прагненні педагога змінити дійсність, дослідити проблеми та обрати оптимальні способи їх розв’язання;

- відкритість свого «Я», власного внутрішнього світу, тобто організація такого педагогічного середовища, яке сприяло б формуванню і розвитку образу «Я».

Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку та досягнення власної і суспільної мети.

Інноваційний розвиток посилює зв’язок педагогічної науки та освітньої практики, завдяки чому результат «чистої науки», отриманий вченими у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку, знаходить своє практичне застосування. У зв’язку з цим, особливу увагу привертає новий підхід, що відстоює багатомірність і багатоваріантність історичного розвитку, його альтернативність, з однієї сторони, і незворотність еволюційного руху – з іншої. В руслі цього підходу розробляються концепції нових наук – кібернетики, синергетики та інших, що досліджують загальні закономірності різнорідних системних утворень, – передусім динаміки соціальних систем. Саме синергетика визначила положення про природні шляхи розвитку складних соціальних систем, які стали одним з базових принципів системних досліджень педагогічного процесу.

Інноваційність передбачає утвердження відповідального способу життя людини в суспільстві та відповідального відношення суспільства до кожної особистості зокрема. Звідси зрозуміло, що, окрім науки, у забезпеченні інноваційного типу розвитку економіки і суспільства в цілому провідну роль відіграє освіта. Саме через систему навчання і виховання можна підготувати людину, здатну й охочу активно творити і сприймати зміни, нововведення.

Слід зазначити, що в сучасній школі та в реальній практичній освітній діяльності часто панує спрощене, прагматичне розуміння сутності інноваційних процесів. Разом з тим, сучасне сьогодення підтверджує, що інноваційний етап розвитку світового суспільства не тотожний процесам модернізації функціонуючих систем, а інновації не можна сприймати лише як засіб їх вдосконалення. Це, передусім, поява якісно іншої моделі світу і нового покоління з іншою філософією життя, для яких характерні динамічність, гнучкість у розв’язанні різноманітних проблем, прагнення до збільшення взаємозв’язків не лише із спорідненими об’єктами і структурами, але й побудови принципово нових інформаційних та енергетичних рухів. Системно утворюючим, інтегруючим фактором стає інноваційність, що забезпечує перехід соціуму та особистості в нові стани, замість оптимізації як гарантії рівноваги.

Визначальні ознаки інноваційного супроводу навчально-виховного процесу:

• демократичність – можливість урахування різних підходів, точок зору, колегіальність у прийнятті певного рішення;

• ситуація вибору – створення декількох варіантів програм, моделей діяльності, технологій, які забезпечують передумови для свідомого вибору;

• самореалізація – розкриття особистісного потенціалу кожного учасника педагогічного процесу;

• співтворчість – спільна діяльність суб’єктів, які прагнуть досягти нових кількісних і якісних результатів;

• синергетичність – нелінійність, нестабільність як процесуальні характеристики та самоорганізація системи науково-методичного супроводження.

Вибір має бути узгодженим із створеним інноваційним середовищем в школі, його мають підтримати по вертикалі (районо, облвно, міністерство освіти) і горизонталі – вчителі, батьки, учні;

• юридичне забезпечення інноваційного процесу. Саме від цього фактору залежить клімат в колективі, де запроваджується інновація і мотивація до інноваційної діяльності всіх учасників;

• варто усвідомити, що інновація ні в якому разі не може бути ідеєю на показ, черговим педагогічним прожектом або фарсом. Ефект можуть створити і прості педагогічні рішення або навіть і навчальні трюки. Ефективність досягають тільки через комплексну, планомірну, фундаментальну роботу, яка опирається на психолого-педагогічну науку.

На сучасному етапі все очевиднішим стає те, що традиційна школа, орієнтована на передавання знань, умінь і навичок від покоління до покоління, від учителя до учня, не встигає за темпами їх нарощування. Значна частина знань, які освоюють учні, була здобута людством 200-400 років тому. Сучасна школа недостатньо розвиває здібності, необхідні її випускникам для того, щоб самостійно самовизначитися у глобалізованому та надзвичайно динамічно змінному світі, приймати обґрунтовані рішення щодо свого майбутнього, бути активними, конкурентноспроможними і мобільними суб’єктами на ринку праці. Головними недоліками традиційної системи освіти є породжені нею невміння і небажання дітей активно вчитися, несформованість ціннісного ставлення до власного розвитку, освіти та соціуму в цілому.

Реалізація інноваційного підходу до навчання учнів дозволяє підняти на якісно новий рівень педагогічний процес, підвищити рівень навчальних досягнень, забезпечує психолого - емоційну комфортність і подальшу соціальну адаптованість школярів, готовність реалізувати особисті якості в індивідуальній чи колективній діяльності (в системі «учитель - учень», «учень - учень»).

У процес застосування сучасних інноваційних технологій навчання включаються всі суспільно-обумовлені і індивідуальні фактори, які характеризують кожного учня – його особистий фонд знань, індивідуальні властивості, а головне педагогічне завдання спрямовано на формування в учнів уміння проникнути в сутність історичних процесів, вміння знайти об’єктивні причини соціальних явищ, вміння використовувати всю ту різноманітну інформацію, яка закладена в процесі навчання. Необхідно, щоб предмет вивчення зацікавив дітей і разом з тим не ставив перед ними дуже важких на даному етапі завдань, тому що це може відвернути увагу від основного змісту заняття.

На першому етапі вчитель сам повинен проводити цікаві бесіди, які активізують пошукову діяльність учня. Наступні етапи роботи набувають більш творчого характеру. Учням вже пропонується вирішити проблему самостійно. Це виховує звичку вдумливого, уважного відношення до джерел, а також активізує творчу діяльність учня, розширює його кругозір, сприяє набуттю ним свободи при роботі над виконанням завдань, крім того, виховується уміння грамотно і логічно висловлювати свої думки. Під час використання таких форм роботи відбувається розвиток гнучкості мислення, зростання навичок, якими повинен оволодіти учень. Послідовний і всебічний аналіз і застосування інноваційних технологій навчання в процесі їх підготовки загалом сприяють формуванню як загальних критеріїв оцінки так і сприяють творчому розвитку особистості.

Нові форми суспільних відносин вимагають від системи загальної середньої освіти корінного поліпшення якості підготовки учнів. У пошуках оптимальних стратегій організації роботи зі школярами сучасна педагогіка повинна спиратися на науково-обгрунтований підхід, що звертає увагу на особистість учня, його духовний розвиток, ініціативність, самодіяльність, засвоєння моральних норм.Залучаючи до процесу навчання усіх учнів класу, урок будується на основі діалогу, забезпечуючи тим самим простір для осмислення школярами не тільки свого, але й чужого досвіду, надаю можливість учневі самому моделювати ситуацію в нових умовах; продуктивні творчі суперечки приводять учнів не тільки до адекватного розуміння суті матеріалу, але й мають колосальний виховний ефект, роблять кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи іншої проблеми.

На всіх етапах уроку використовуюся інтерактивні методики, які поєднуються з традиційними (особливо на першому етапі запровадження інновацій) для забезпечення «зони психологічного комфорту» (О.Пометун), а також для запобігання зниження уваги протягом уроку, недопущення зниження інтересу до навчального матеріалу, для подолання дискомфорту через недосконале володіння інструментарієм інтерактивного навчання та враховуючи рівень навчальної підготовки учнів.

Роботу в парах, у малих групах, використання інтерактивних прийомів «Коло ідей», «Акваріум», «Асоціація», «Мікрофон», «Навчаючи - навчаюсь», «Мозковий штурм», «Незакінчені речення», різних варіантів дискусійного навчання (дискусія, диспут, дебати) та вправ «Лови помилку», «Передай крейду», «Свої приклади», «Дружня порада», «Створи символ» поєдную з традиційними формами роботи та з творчою діяльністю нестандартного спрямування: інтерв'ю з письменником чи героєм, «створення» фільму, вернісаж ілюстрацій до твору, вернісаж ідей, рольова гра, літературна гра та ін.Велике зацікавлення старшокласників викликає застосування відносно нової в педагогічній практиці форми отримання інформації – активної лекції (О.Пометун), яка, на відміну від традиційної, створює умови для виникнення сумнівів і запитань у слухачів.

Алгоритм інтерактивного навчання передбачає використання таких активних методів навчання як аналіз конкретних ситуацій, уведення в досліджувану проблему, визначення задачі, групова робота над ситуацією, групова дискусія, підсумкова бесіда, рефлексія. Вважаю важливим поступове введення елементів інтерактивного навчання (як і будь-якої інновації), скрупульозне вивчення інструментарію як учителем, так і учнем, адже невпевненість чи невірна установка на початку роботи у такій ситуації не дасть бажаного результату та призведе до марного витрачання робочого часу на уроці. Використовується «Метод проектів» на заключних (підсумкових) уроках. Метод проектування допомагає учневі бути не пасивним реципієнтом готових знань, а суб'єктом навчання, який активно включається у спільну діяльність, відчуває себе рівноправним учасником діалогу, співтворцем. Це саме той вид діяльності, який наочно демонструє практичне застосування набутих знань.

Особливо популярними є ігрові проекти, де вчитель може задіяти артистично обдарованих дітей. Ступінь творчості учнів у цьому випадку дуже високий, проте домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

Одним із важливих видів діяльності, це проблемне навчання, яке активізує самостійну роботу учнів, що веде до ґрунтовного засвоєння і закріплення наукових знань, розвиває творче мислення, здатність до самостійного вирішення поставленого завдання. Тому елементи такого навчання застосовуються на окремих етапах вивчення програмового матеріалу та на відповідних етапах уроку: постановка проблемного завдання на початку вивчення розділу (теми) та повернення до його вирішення на підсумкових уроках; формулювання проблемного питання на початку уроку (найчастіше – в епіграфі) з подальшим його розв'язанням на підсумковому етапі.

Однією з технологій, що допомагає учню не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й сприяє розвитку його особистісних якостей є технологія формування та розвитку критичного мислення, яка є процесом, коли ставиться проблема, продовжується пошук і осмислення інформації і приймається рішення щодо розв’язання поставленої проблеми. Потрібно пам’ятати, що критично мислити учень може у будь-якому віці, але навчитися мислити критично не можна протягом одного уроку. Для цього необхідне систематичне застосування прийомів і методів, які б навчили учнів мислити критично та вдосконалювали і розвивали ці вміння. Урок критичного мислення має певну структуру та складається з 5-ти основних етапів:

1. Розминка.(«Розминка», «Сенкан», «Асоціативний кущ», «Есе», «Ключові слова»)

2. Обґрунтування навчання.(«Метод прес», «Есе»)

3.Актуалізація. («Обери позицію», «Сюрприз», «Асоціативний кущ», «Ключові слова»)

4.Усвідомлення змісту. («Дискусія», «Критичне читання тексту в парах»)

5. Рефлексія. («Обери позицію», «Самооцінка», «Сюрприз», «Сенкан», «Асоціативний кущ», «Есе», «Ключові слова»).

Застосування активних та інтерактивних технологій навчання сприяє розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів учнів.На уроках, де використовуються ці технології, діти почувають себе впевнено, вільно висловлюють свої думки і спокійно сприймають зауваження, адже вони є активними учасниками навчального процесу. Необхідно врахувати й те, що критичне мислення завжди діалогічне, тобто передбачає дискусії передовсім між тими, хто навчається. У процесі обговорення висуваються критерії мислення, ідентифікуються й обговорюються життєві контексти, а мисленнєвий процес у цілому піддається оцінюванню. Під час бесід немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, різні точки зору. Відбувається своєрідний обмін знаннями, колективний відбір змісту. Але завдання учителя - переконати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. В атмосфері довіри та взаємодопомоги легко робити відкриття, усвідомлювати важливість здобутих знань. Саме за таких умов можливе виховання особистості, підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв'язувати проблеми та приймати конкретні рішення.

Процес інформатизації суспільства зумовлює й інформатизацію освіти: використання нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання. Готуючи уроки з використанням комп'ютерних технологій, учителі словесники ставлять перед собою завдання підвищити їх ефективність, створити умови для високоякісного засвоєння навчального матеріалу, розвивати інтелектуальні, творчі здібності учня, виховувати гармонійну особистість, готувати учнів до життя у розвиненому інформаційному середовищі. Завдяки мультіиедіа (презентацій, добору ілюстрацій, використання кіно- чи відеофрагментів) навіть сухий теоретичний матеріал оживає, стає цікавим, наочним.

Отже, практичні навички, отримані на уроках словесності переносяться на усі сфери життя дітей та забезпечують їм розширення зони як навчальної, так і соціальної компетентності.Використання на уроках інноваційних методів навчання, які більш затратні в часовому вимірі, ніж традиційні, вимагає особливого підходу і до оцінювання знань учнів. Тому найчастіше у якості форм поточного оцінювання використовую тести, експрес-опитування, самооцінку. Введення самооцінки у педагогічний процес потребує достатньо тривалої роботи, проте знання колективу класу, знання індивідуальних особливостей конкретних учнів дозволяє користуватися таким досить складним прийомом: учні не тільки виставляють собі оцінки в балах, але й проводять змістовний самооцінювальний аналіз своєї діяльності на уроці (етап рефлексії). З метою активізації самооцінювальної діяльності учнів застосовую прийоми «уявний мікрофон», «незакінчене речення» та (обов'язкова умова!) чітко сформульовані критерії оцінювання участі учня у кожному виді навчальної діяльності протягом уроку.

Для учителя-словесника інтерактивні технології на уроках української мови і літератури є важливим складником особистісно-зорієнтованого розвивального навчання. Найхарактернішою ознакою такого способу пізнання є те, що активними співтворцями навчально-виховного процесу стають самі учні. Кожен школяр долучається до співпраці в колективній, груповій діяльності і розв'язує суспільно та особистісно найважливіші навчальні і життєві проблеми. За такого підходу учень є співавтором уроку, а завдання вчителя полягає в тому, щоб виявити індивідуальні здібності і нахили дітей, створити сприятливі умови для подальшого їх розвитку.
На уроках літератури нові технології навчання спрямовані на розвиток в учнів здатності бачити проблеми, виявляти суперечності, висувати гіпотези, оригінальні ідеї, аналізувати, інтегрувати, трансформувати та синтезувати інформацію, здійснювати пошук, дослідницьку діяльність. Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що в навчальний процес залучаються всі учні. При цьому їм надається змога рефлексувати з приводу того, що вони знають та думають. А рефлексія — це фаза уроку, протягом якої учні осмислюють відкриті й усвідомлені ними на занятті ідеї; в цей час вони запитують, інтерпретують, застосовують, сперечаються, дискутують, змінюють та поширюють набуті знання. Колективна діяльність учнів у процесі пізнання і засвоєння літературного матеріалу передбачає індивідуальний внесок кожного в навчальний процес, обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. При цьому панує атмосфера доброзичливості та взаємної підтримки. Вона створює умови, за яких учні не лише здобувають нові знання, а й розвивають свою пізнавальну діяльність, виходять на вищі форми співробітництва. На уроках української мови і літератури інтерактивна діяльність ґрунтується на діалогічному спілкуванні, яке сприяє взаєморозумінню, взаємодії, спільному розв'язанню загальних, проте важливих для кожного учасника завдань. Інтерактив унеможливлює домінування як одного доповідача, так і однієї думки над іншим. Учні перебувають у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь чи з ким-небудь: з художнім текстом, уявлюваним автором, літературним героєм, критиком, реальним товаришем і т. ін. Таким чином, інтерактивне навчання - передовсім діалогічне навчання, якому притаманна тісна взаємодія вчителя й учня.

Вибираючи інтерактивну технологію слід дотримуватись відповідних правил організації такого навчання:
- до роботи залучаються (тією чи іншою мірою) всі учасники навчального процесу;
- вони повинні мати певну психологічну підготовку (скутість, неконтактність, самозаглибленість заважають);
- клас ділиться на підгрупи;
- до заняття відповідно готується приміщення (наприклад, столи ставляться «ялинкою», щоб кожен учень сидів боком до ведучого і мав змогу спілкуватися в малій групі);
- учитель розробляє необхідні для творчої роботи матеріали;
- учні налаштовуються на неухильне додержання процедури і регламенту;
- створюється атмосфера довіри, природності, невимушеності, приємної бесіди.

Орієнтація сучасного шкільного літературознавства на діалогізм як принцип аналізу художнього твору, а в педагогіці - на діалог двох суб'єктів навчального процесу - учня і вчителя робить інтерактивну технологію особливо привабливою для вчителя-словесника. Стимулюючою при цьому є й атмосфера змагальності, однак не стільки виборювання першості, скільки змагання учня з самим собою - подолання власних лінощів, комплексу неповноцінності або амбіції, відкидання чужих догм і відкриття та вдосконалення самого себе, безперечно, урок має бути ефективним (досягти поставленої мети) і оптимальним за структурою (складатися з таких навчальних ситуацій, містити такий матеріал і подаватися такими методами і прийомами, які постійно зацікавлювали б учнів, не переобтяжували їх, давали б змогу досягти найкращих результатів). На такому уроці школярі емоційно і вдумливо сприймають твір мистецтва слова, здобувають якісні, системні, сучасні знання, вільно оперують ними в нових умовах. Не можна оминути ще одну, на мій погляд, дуже важливу вимогу до сучасного уроку - це інтеграція знань з різних предметів, яка передбачає, що вчитель-словесник вводить літературознавчі і мовознавчі знання в історичний і світовий літературний, мовознавчий та загально-мистецький контексти. А ще на кожному уроці потрібно давати учням час для роздуму, переживання, вибору позиції і обов'язково словесного озвучення своїх думок під час діалогів: читача з текстом, учителя й учня, однокласників між собою. Отже, на перший план ставляться потреби дитини в пізнанні, самоствердженні, творчості, емоційній насолоді, спілкуванні, праці. І звичайно, специфікою інтерактивних уроків є обов'язкова копітка попередня домашня робота учня з різноманітним матеріалом і багатьма джерелами за раніше оголошеною вчителем темою.

Тоді такі уроки особливо цікаві. Наприклад, орієнтовний план підготовки учня до інтерактивного уроку з української літератури.
1. Визначення теми дослідження та способів її розкриття.
2. Обґрунтування актуальності теми.
3. Ціле визначення і добір матеріалу.
4. Первинне сприймання художнього тексту.
5. Спостереження, аналіз тексту і висунення власної гіпотези.
6. Ознайомлення з науковою літературою з даного питання та її опрацювання.
7. Фіксування прочитаного: виписки, тези, цитати.
8. Обробка нагромадженого матеріалу, систематизація спостережень, встановлення певних закономірностей, висновків.
9. Аргументація висновків (це неодмінна умова доведення істинності всіх тверджень дослідника) найпереконливішими прикладами, цитатами.
10. Орієнтовний план відповіді опонентів.
11. Посилання на використані літературні джерела.

Варто наголосити на найважливішому пункті плану - на аргументації. Оскільки головна роль у цьому процесі належить міркуванню, то й володіння відповідним типом мовлення є необхідною передумовою переконливості всіх тверджень учня. У системі доказів можна і потрібно використовувати посилання на визначних діячів науки, літератури (звісно, з обов'язковим зазначенням джерела). Усі посилання мають бути доречними, а цитування - помірним. Власну думку потрібно підкріплювати прикладами. Для цього використовують уривки тексту, вислови самого автора про твір, авторитетні думки критиків, читачів, інсценізацію твору на екрані та сцені. Інтерактивне навчання - це й застосування фронтальної та кооперативної форм організації навчальної діяльності учнів. Кожна з них має свої особливості, на які потрібно зважати, визначаючи способи організації засвоєння учнями знань. Фронтальна форма передбачає навчання однією людиною (здебільшого вчителем) групи учнів. За такої форми навчальної діяльності кількість слухачів завжди переважає кількість тих, хто говорить. Усі учні в певний момент працюють разом чи індивідуально над одним завданням з подальшим контролем результатів.
У кооперативній форми організації навчальної діяльності учнів провідну роль відіграє спілкування і взаємодія учнів. Продуктивною кооперативна робота може бути лише тоді, коли склад груп постійно змінюється і учень щораз спілкується з іншими однокласниками.

Ознаки кооперативного навчання.
1. Наявність спільної мети для всіх членів групи.
2. Розподіл праці, функцій і обов'язків.
3. Співпраця і товариська взаємодопомога.
4. Діяльність усіх і кожного зокрема.

Обсяг роботи, що її виконала група, завжди більший за обсяг роботи, виконаної кожним її членом чи частиною групи зокрема. Поділ групи на підгрупу й визначення для кожної з них завдання, виконання якого залежить від спільних зусиль, - ефективний спосіб розвинути в дітей почуття колективізму. Учні глибше занурюються в навчання, оскільки їм цікаво працювати з однокласниками. Залучені до спільної роботи, вони відчувають потребу обговорити те, що здобули разом, а це сприяє зміцненню зв’язків між ними. Нові технології навчання формують в учнів уміння уникати конфліктних ситуацій під час розв'язання суперечливих питань. Дискусії в підгрупах стимулюють роботу команди. Запропоновані ідеї вчать бути корисним один одному. Висловлення думок дає змогу відчути власний рівень знань та поповнити їх.

Основні ознаки групової роботи.
1. Поділ групи на підгрупи для досягнення конкретного навчального результату.
2. Склад групи не може бути сталим протягом тривалого часу. Він змінюється залежно від характеру навчальних завдань.
3. Кожна група розв'язує певну проблему чи завдання, які можуть бути: однаковими, протилежними.
4. Робота проводиться так, щоб можна було оцінити індивідуальний внесок кожного учня.
Методи інтерактивних технологій, скажімо, у викладанні української літератури.
1. Аналіз художнього тексту з використанням знань з інших гуманітарних галузей - філософії, естетики, історії, мистецтвознавства, народознавства.
2. Бесіда за Сократом.(Учні ставлять проблемні питання і шукають шляхи їх розв'язання.)
3. Ділова гра. (Відтворюється поведінка і робота конкретних працівників: учителя, редактора, журналіста, перекладача.)
4. Дискусія. (Висловлюються різні погляди під час обговорення складної проблеми і пошуку істини.)
5. Мікродискусії. (Те саме, лише з мінімальною кількістю дискутантів.)
6. Творча лабораторія. (Учасники мікрогрупи подають свої творчі здобутки: власні вірші, міні-твори, новели, сценарії.)
7. Мозкова атака.(Група ділиться на дві частини: генератори ідей і критики. Першими виступають генератори, а потім — критики.)
8. Саморозвиток. (Після виступу учень критично оцінює себе й аналізує недоліки.)
9. Проблемний семінар.(Учні доходять істини. Пройшовши шлях суперечок і дискусій, застосовуючи форми групової роботи.)
10. Акваріум.(Кілька учнів з групи сидять у центрі кабінету в оточені інших і ведуть дискусію. Кожен з тих, хто спостерігає, закріплений за кількома учасниками дискусії, уважно стежить за нею, а потів висловлює свої зауваження і коментарі.).

Таким чином, завдяки використанню інтерактивних технологій учні колегіуму формують власне світобачення, орієнтовно визначають життєву позицію, своє місце в сучасному світі. Вони вчаться пояснювати і вмотивовувати, а де треба –відстоювати свою точку зору. А це дуже важлива риса, необхідна в сучасному інтенсивному жорстокому світі. Отже, нашим школярам буде легше адаптуватися до високих вимог нинішнього дорослого життя. Пошуки шляхів стимулювання інтересу учнів до вивчення предметів наштовхують на думку, що діти погано сприймають готову інформацію, готові узагальнення, висновки, в якій би гарній формі вони не подавалися. Діти люблять розмірковувати, шукати варіанти відповідей, охоче беруть участь у розв'язанні проблем на уроках. Результатом цих роздумів є усвідомлення необхідності застосування на уроках таких форм і методів, які б збуджували творчість, створювали атмосферу розкутості емоційного піднесення. Саме використання інтерактивних методів на уроках дає змогу досягти цієї мети.
Однак, інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготування, як учням, так і педагогові. А тому слід починати з поступового використання цих технологій, якщо вчитель або учні з ними не знайомі. Як педагогові, так і учням треба звикнути до них. Краще старанно підготувати декілька занять у навчальному році, ніж часто проводити наспіх підготовлені «ігри». Можна провести з учнями особливе „організаційне заняття", створити разом з ними „правила роботи в класі". Вчителю краще використати спочатку прості інтерактивні технології роботи в парах, малих групах, мозковий штурм тощо. І коли у вчителя і учнів з'явиться досвід подібної роботи, такі заняття будуть проводитися набагато легше, а підготовка не потребуватиме багато часу.
Використання інтерактивних технологій не самоціль. Це лише засіб для досягнення такої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання. Однак застосування інтерактивних методик в навчально-виховному процесі породжує цілий ряд труднощів у педагогів колегіуму. Це, зокрема, необхідність подолання певних психолого - педагогічних стереотипів учителів у відносинах „учень-учитель", набутих ними під час роботи у традиційній моделі навчання. Моментальному швидкому та ефективному застосуванню інтерактивних методів з всіма учнями сьогодні заважають також відсутність спеціальної теоретичної і практичної підготовки саме до застосування інноваційних технологій, плутанина в поняттях і можлива їх підміна, коли інтерактивним називають традиційне навчання, яке вже не здатне забезпечити відповідність досягнутих результатів вимогам сучасного суспільства. Отож нагальними потребами у використанні інтерактивного навчання в сучасній освіті є посилення теоретичних розробок із проблем впровадження інноваційних технологій, осмислення їх структури, змісту, ролі у навчанні й вихованні та покращенні відповідної підготовки вчителів.

Нагромаджений вже сьогодні досвід переконливо засвідчує, що інтерактивні методи сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють учням:
- аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;
- навчитись формувати власну думку, правильно її висловлювати, доводити власну точку зору, аргументувати й дискутувати;
- навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
- моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації і переживати їх;
- вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв'язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;
- знаходити спільне розв'язання проблеми;
- розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.