Науковий стиль.

План.

1. Державотворча роль мови. Мова як засіб мислення, пізнання, спілкування.

2. Функції мови.

3. Стилі та типи мовлення.

Література.

М. Г. Зубков Сучасна українська ділова мова – 4-вид. – Х.. Торсінг, 2003р.

Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. “В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання...І поки живе мова – житиме й народ, як національність... “(І.Огієнко).

Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної та творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.

Мова – найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв’язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер – не лише за своєю природою. а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об’єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою та її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

В Україні державною мовою є українська. Держава забезпечує всебічний розвиток української мови в усіх сферах суспільного життя, сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов’язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.

В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального та духовного життя.

Жодне суспільство. на якому рівні б воно не перебувало, не може існувати без мови. Оскільки мова – явище суспільне, то не лише загибель суспільства призводить до зникнення мови, а й умирання мови спричиняє зникнення нації, котра не вберегла свою, Богом дану мову. Мертвою стає мова, якою перестають спілкуватися в усіх сферах. Обслуговучи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій.

Комунікативна функція.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення іформаційних процесів у суасному суспільстві. У цій ролі вона має універсальний характер – нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

Експресивна функція.

Полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Гносеологіна функція.

Полягає не лише в сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов’язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетвора функція.

Формуючи думку, людина мислить мовними формами. Мислення є конкретне (образно-чуттєве) й абстрактне (понятійне).Мислить (думає) ж людина тією мовою, яку вона краще знає – рідною. Отже, сам процес мислення має суто національну специфіку, яка обумовлена національним характером.

Естетична функція.

Мова – першоджерело культури, оскільки вона є її знаряддям, і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури.

Культуроносна функція.

Культура кожного народу знайшла відображення та фіксацію найперше вйого мові. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки. Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Що повнокровніше функціонує в суспільстві мова, то надійніший зв’язок та багатша духовність наступних поколінь.

Номінативна функція.

Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості. Мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів. процесів, якостей, понять, ознак.

Стиль літературної мови – різновид мови, що характеризуються відбором таких мовних засобів. які найкраще відповідають завдвнням спілкування між людьми.

Кожний стиль має:

- сферу поширення та вживання,

- функціональне призначення,

- характерні ознаки,

- систему мовних засобів та стилістичних норм.

Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, родині, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, з’ясування виробничих та побутових стосунків.

Основні ознаки:

- беспосередня участь у спілкуванні,

- усна форма спілкування,

- неофіційність стосунків між мовцями,

- використання нессловесних засобів,

- емоційні реакції.

Основні мовні засоби:

- емоційно-експресивна лексика,

- прості, переважно короткі речення,

- фразеологізми, діалектизми, скорочені слова, вигуки,

- заміна термінів розмовними словами.

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

- розмовно – побутовий,

- розмовно – офіційний.

Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

- інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні злободенні суспільно-політичні проблеми,

- активний вплтв на читача, спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові,

- пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

- доступність мови та формулювань,

- сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловленнянаукових положень і фактівз емоційно-експресивною образністю,

- наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.

- широке використання художніх засобів.

Основні мовні засоби:

- синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами.

- вживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів,

- різні типи питальних, окличних, спонукальних речень, зворотний порядок слів,

- ключове значення мають влучні афористичні інтригуючі заголовки.

Підстилі:

- стиль ЗМІ,

- художньо-публіцистичний стиль,

- есе,

- науково-публіцистичний стиль.

Художній стиль.

Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, освіті.

Основні ознаки:

- художнє відтворення дійсності – образність,

- поетичний живопис словом,

- естетика мовлення,

- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, іронічне, грубе, зневажливе).

Основні мовні засоби:

- наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики,

- використання емоційно-експресивної лексики,

- запровадження авторських новотворів, формування індивідуального стилю митця,

- широке використання різноманітних типів речнь, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

- епічні,

- ліричні,

- драматичні,

- комбіновані.

Науковий стиль.

Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення – викладення наслідків досліджень, обгрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ.

Основні ознаки:

- ясність і предметність тлумачень,

- логічна послідовність і доказовість викладу,

- узагальненість понять і явищ,

- точність і лаконічність висловлювань,

- аргументація та переконливість твердженнь,

- докладні висновки.

Основні мовні засоби:

- велика кількість наукової термінології,

- наявність схем, таблиць, графіків, карт,

- оперування абстрактними, переважно іншомовними словами,

- використання суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень,

- залучення цитат і посилань на першоджерела,

- відсутність авторської індиві дуальної манери, емоційно-експресивної лексики,

- монологічний характер текстів.

Підстилі:

- власне науковий,

- науково-популярний – астосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців.

- науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного, образного викладу.

Епістолярний стиль.

Сфера використання – приватне листування.

Офіційно – діловий стиль.

Слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка ОДС:

- нейтраьний тон викладу змісту лише у прямому значенні,

- точність, ясність, стислість та послідовність викладу фактів,

- документальність. наявність реквізитів, котрі мають певну черговість,

- наявність сталих одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову.

Мовні засоби:

- широке використання суспільно-політичної та адміністративно- канцелярської термінології,

- наявна фразеологія повинна мати специфічний характер,

- обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики,

- чітко регламентоване розміщення та будова тексту,

- до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним та підрядним зв’язком.

Підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики. економіки, культури.

Юридичний – використовується в юриспруденції.