Метод художньо-графічного аналізу рукописних шрифтів

Еволюцію графіки букв практично можливо постигнути, застосувавши метод художньо-графічного аналізу рукописних шрифтів й зрозумівши логіку роботи широко кінцевими інструментами.

В палеографії – науці, яка вивчає історію письменності, для аналізу стилів письма застосовується методика палеографічного дослідження. Запропонована ця методика французьким палеографом Ж.Маллоном для дослідження латинської писемності. Однак вона в головної своєї частині представляє певний і інтерес і користь для художників, які вивчають шрифт.

Оскільки для нас важливо знати й уміти відтворювати тільки каліграфічні варіанти основних стилів письма, то стосовно до практики художників таку методику у трохи зміненому та скороченому виді слід застосовувати для художньо-графічного аналізу при вивченні не тільки історичних, але й сучасних рукописних шрифтів. Таким чином, метод художньо-графічного аналізу буде містити в собі наступні елементи:

1) аналіз графіки букв і графічних особливостей письма (співвідношення штрихів, наявність і форма зарубок, відмінності по накресленню, пропорції міжбуквений пробіл, відстань між строк, композиція на аркуші);

2) визначення кута напису (положення знаряддя письма до строки);

3) визначення дукту* (послідовності й направлення накреслення елементів букв: основних і додаткових штрихів);

4) знаряддя письма (різні пір’я, їх заточування. пензлі).

План художнього аналізу букв шрифту

1.Щільність шрифту - відношення ширини до висоти букв. Висота й ширина букв виражаються величиною, кратній товщині основного елемента. Розрізняють вузький (1: 3 і більше), нормальний (1: 2) і широкий (1: 1, 2: 1 і більше) шрифти.

2.Контрастність шрифту виражає відношення в буквах товщини сполучного елемента до товщини основного. Розрізняють контрастні (1: 5 і більше), средньоконтрастні (1: 3, 1: 2) і малоконтрастні (1: 1, 0, 8: 1, 0, 9: 1) шрифти.

3. Нахил шрифту застосовується у двох видах: прямо й нахилом уліво або вправо.

4. Товщина основних елементів та внутрішніх просвітів букв впливає на показник світлості шрифту. Шрифт світлого накреслення має співвідношення товщини основного штриха й внутрішнього буквеного просвіту в шрифтах типу гуманістичної антикви 1: 6, у шрифтах рубаних - 1: 4. Напівжирні шрифти мають співвідношення 1: 2, жирні - 1: 1.

Кожний зі шрифтів може бути виконаний:

а) прямим і з нахилом вправо або уліво;

б) вузьким, нормальним і широким;

в) основним, світлим, напівжирним, жирним;

г) контрастним, средньоконтрастним, і малоконтрастним;

д) у наливному й прозорому накресленні без відтінку й з відтінком;

е) із зарубками (різної форми, товщини, в одну або обидві сторони) або без зарубок;

ж) з різною формою стійок (пряма, клиноподібна, двоввігнута, двоопукла, дугаста)

Рис.9 Форми основних штрихів: пряма, клиновидна, двоввігнута, двоопукла, дугаста.

Рис.10 Деякі форми зарубок (характер зарубок визначає рисунок і стиль букви).

*Дукт - послідовність написання складових елементів букв.

https://www.studfiles.ru/preview/2299232/page: 2/