Поняття про структуру ПТК.

Кожний ПТК характеризується своєю структурою. Структура відображає з яких складових складається ПТК, а також відображає характер взаємозв’язків в часі між структурними складовими. Відображає просторово - часову організацію компонентів природних комплексів. Розрізняють три види структури ПТК: вертикальну, горизонтальну та часову.

Під вертикальною структурою ландшафтів називають закономірне поєднання основних природних компонентів (літогенного, орогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенного і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають вертикальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірські породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу – грунти – поверхневі води – рослинність і тваринний світ – повітря.

Горизонтальна структура ПТК – це упорядковане розташування ПТК більш низького рангу в межах ПТК більш високого рангу. Дрібні ПТК які складають ландшафт називають морфологічними одиницями ландшафту

Часова структура ПТК – це добові, сезонні, вікові і багатовікові зміни стану ПТК (або функціонування, динаміка і розвиток). Відображається у динамічних змінах в процесі взаємодії між природними компонентами в часі і проявляється у циклічних

(зміна дня і ночі, зміна пір року), а також нециклічних змінах (переміщення повітряних мас).

26. Морфологічна структура ПТК

Горизонтальна будова ландшафту виражається в наявності системи просторово взаємозв'язаних і супідрядних ПТК. ПТК, що входять до складу ландшафту і обумовлюють його внутрішню неоднорідність, називаються морфологічними одиницями, їх поєднання утворює морфологічну структуру ландшафту.

27. Фація як елементарний ПТК

Фація — елементарний природний територіальний комплекс, у якому зберігається одноманітність місцеположення, однакова літологія поверхневих порід, однаковий режим зволоження, один мікроклімат, одна грунтова відміна і біоценоз. Фація служить первинним функціональним осередком ландшафту, подібно до клітки в живому організмі. Фація — система розімкнена, це найбільш відкрита геосистема і вона може функціонувати тільки у взаємодії з суміжними фаціями різних типів. Фація формується в межах одного елементу мезорельєфу (або однієї форми мікрорельєфу) з однорідним субстратом (материнською породою), однорідним гідрологічним режимом, мікрокліматом і ґрунтом. Відмітні особливості фації як елементарної геосистеми — динамічність, відносна нестійкість і недовговічність. Ці властивості витікають з незамкнутості фації, її залежності від потоків речовини і енергії, які поступають з суміжних фацій і йдуть в інші фації. Крім того, рухливість фації як в часі, так і в просторі пов'язана з важливою роллю найбільш активного компоненту — біоти — в її функціонуванні. В рамках фації дія біоти на абіотичене середовище виявляється значно сильніше, чим в масштабах цілого ландшафту. Конкурентні взаємини співтовариств (наприклад, лісових і болотних), їх сукцесійні (послідовне заміщення популяцій в якому-небудь місцеперебуванні шляхом закономірного просування до стійкого стану) і вікові зміни призводять до трансформації мікроклімату, але не впливають скільки-небудь відчутно на клімат ландшафту. По суті, аналогічні співвідношення спостерігаються і в інших процесах. Локальний ефект зростання ярів, акумуляція наносів і тому подібне має велике значення в трансформації фацій, причому це відбувається буквально на наших очах. Проте подібні локальні трансформації не змінюють характер ландшафту. Точніше — вони можуть врешті-решт привести до трансформації ландшафту шляхом поступового кількісного накопичення нових елементів його морфологічної структури, але для цього буде потрібен час, вимірюваний іншими масштабами. Ландшафт і фація несумірні по їх довговічності. Рухливість і відносна недовговічність фації означають, що зв'язки між її компонентами схильні до постійних порушень. Всі компоненти фації представлені в ній своїми найменшими і однорідними територіальними виділами, але їх повне поєднання у межах фації не абсолютно, а відносно - простежується лише як більш менш виражена тенденція.

28. Урочища: їх різновидності і діагностичні ознаки.

Урочища – природний територіальний комплекс, складений із закономірно об»єднаних фацій та під урочищ і пов’язаний з мезоформою рельєфу, що зумовлює генетичну єдність і динамічний взаємоз»язок його морфологічних частин. Як цілісний в генетико-морфологічному аспекті ландшафтний комплекс, урочище обґрунтував Солнцев, адже їх однорідність зумовлена тим, що одна мезоформи рельєфу утворена одним чинником рельєфоутворення і в один час. За своїм значенням в морфології ландшафту урочища можуть бути фоновими, або домінантними, субдомінантними і підпорядкованими (другорядними). Цей поділ має сенс тільки у застосуванні до конкретного ландшафту, оскільки роль одних і тих же (точніше — однотипних) урочищ в різних ландшафтах може виявитися неоднаковою: домінантні урочища одного ландшафту можуть перейти на положення підлеглих в іншому. У багатьох ландшафтах яскраво виражений домінантний тип урочищ, переважаючий за площею і такий, який створює, так званий загальний фон ландшафту.

За складністю фаціальної структури розрізняють прості та складні урочища. До простих належать урочища, де кожному елементу мезоформи земної поверхні відповідає тільки одна фація, а до складних – урочища, у яких хоча б на одному елементі мезоформи поширена не одна, а декілька фацій. У структурі складних урочищ виділяються підурочища – природний територіальний комплекс, складений групою генетично і динамічно тісно пов»язаних фацій, що займають спільне положення на одному з елементів форми. Підурочища можуть бути виділені на схилах гряд і пагорбів з різною крутизною, на схилах долин або ярів з неоднаковою освітленістю і т. п. Таким чином, складне урочище має у своєму складі хоча б одне підурочище, а просте урочище їх не має і складається безпосередньо з фацій. Так як підурочища можуть відокремлювати як ПТК або не відокремлювати, їх вважають проміжними, а не основними ПТК.

Спільність положення групи фацій є основною діагностичною ознакою урочища.

29. Ландшафтна місцевість, фактори її формування і критерії виділення

Ландшафтна місцевість — найбільша морфологічна частина ландшафту, яка відповідає сукупності мезоформ одного генетичного типу рельєфу і вирізняється характерним сполученням урочищ.

Причини виокремлення цих природно-територіальних комплексів різноманітні, але найвиразніші місцевості формуються внаслідок контрастності мезоформ земної поверхні, які становлять певний генетичний тип рельєфу. К.Геренчук, який у 1954 році і ввів поняття місцевості як морфологічної частини ландшафту, наводить приклад ландшафту Пасмового Побужжя. Його рельєф складається із двох великих мезоформ — пасем і улоговин між ними. Хоча вони близького генезису та віку, однак їх різна морфологія зумовлює істотні відмінності між пасмами й улоговинами за гідрогеологічним режимом, четвертинними відкладами, ґрунтами та рослинністю. Таким чином, цей ландшафт складається з двох місцевостей, одна з яких відповідає пасмам, а друга — улоговинам між ними.

У межах височин, де пасем і улоговин немає, але добре розвинена мережа річкових долин, як окремі місцевості розглядають межиріччя, надзаплавні тераси, широкі заплави. Низовинним ландшафтам також властивий поділ на місцевості. У більшості випадків він зумовлений відмінностями у літогенній основі ландшафту (як на Поліссі), або істотними відмінностями в режимі ґрунтових вод і ступеня їх мінералізації (як у Причорноморській низовині). У горах місцевості виділяють як висотно - поясні утворення, через що й називають їх висотними місцевостями.

У якості місцевості у ландшафтознавстві розглядаються також складні системи однотипних урочищ, що злилися в процесі свого розвитку (наприклад, системи верхівкових болотних масивів у ландшафтах тайги), і частини ландшафту, що відрізняються одне від одного кількісним співвідношенням площ, зайнятих різнотипним урочищами (наприклад, боровими, болотними в тайзі тощо) при однорідному якісному складі останніх.

30. Особливості морфологічної структури гірських ландшафтів.

Гірський ландшафт - це чітко відособлений у геологічному фундаменті і рельєфі гірської області цілісний багатоповерховий додатний або від'ємний за формою природний територіальний макрокомплекс, що складається з низки висотних місцевостей.

У структурі гірського ландшафту розрізняють такі морфологічні одиниці: фації, ланки, підурочища, прості урочища, складні урочища, літогенетичні стрії, морфодинамічні висотні місцевості й орокліматогенні сектори.

Фаціям властива чітка однорідність усіх компонентів природи і приуроченість до частини елемента мезоформи рельєфу. Підурочища складені з генетично і динамічно пов'язаних фацій у межах одного елемента мезорельєфу однієї експозиції. Складні урочища сформовані з взаємопов'язаного набору фацій та підурочищ і збігаються з окремими мезоформами рельєфу.

У горах унаслідок високої інтенсивності процесії рельєфотворення численні мікроформи рельєфу, виникнувши, швидко ускладнюються, набуваючи різких обрисів поперечного профілю. Контрасти, що посилюються у пластиці таких мікроформ призводять до перерозподілу тепла, вологи тощо. Отже, на місці гомогенної фації виникає складніший природний комплекс з декількох фацій, що розвивається на базі контрастних складних мікроформ рельєфу, і який прийнято називати ланкою. Ланка складається з кількох дрібних фацій.

Дуже важливу роль в умовах гір відіграє така морфологічна одиниця ландшафту, як висотна місцевість. Висотна місцевість є поєднанням генетично споріднених урочищ у межах одного висотного комплексу мезоформ рельєфу, які виникли під ведучим впливом одного із факторів морфогенезу з певним варіантом місцевого гідрокліматичного режиму і ґрунтово-рослинного покриву. Прикладами висотних місцевостей можуть бути: 1) пенепленізоване альпійсько-субальпійське високогір'я; 2) давньольодовиково-ерозійне субальпійське високогір'я…

Отже, висотні місцевості в горах відображають ландшафтну ярусність усередині ландшафту.

Стрія - це природний територіальний комплекс, який складається з низки літологічно однорідних урочищ у межах однієї висотної місцевості. Стрії можна називати за їхніми головними властивостями. Наприклад, стрія на великобриловому елювії -делювії невапнистих груборитмічних пісковиків з вологими чистими сураменями…

Ландшафтним сектором є вертикальний ряд поєднаних ділянок висотних місцевостей (груп стрій), які розвиваються у подібних умовах солярної і циркуляційної

31. Літогенетична стрія, висотна місцевість та орокліматичний сектор як специфічні морфологічні одиниці гірських ландшафтів.

Дуже важливу роль в умовах гір відіграє така морфологічна одиниця ландшафту, як висотна місцевість. У процесі висхідного розвитку окремих масивів, гірських груп, улоговин залежно від структурно-літологічних особливостей, у їхніх межах формуються взаємопов'язані системи висотних комплексів мезоформ рельєфу. Кожний з них має не тільки особливий рельєф, а й властиві йому і гідротермічний режим, рослинний покрив і ґрунти, утворюючи закономірний природний територіальний комплекс складної будови. Ці одиниці гірського ландшафту, за аналогією з морфологічними частинами подібного типу рівнинних ландшафтів, доцільно називати висотними місцевостями.

Висотна місцевість є поєднанням генетично споріднених урочищ у межах одного висотного комплексу мезоформ рельєфу, які виникли під ведучим впливом одного із факторів морфогенезу з певним варіантом місцевого гідрокліматичного режиму і ґрунтово-рослинного покриву. Прикладами висотних місцевостей можуть бути: 1) пенепленізоване альпійсько-субальпійське високогір'я; 2) давньольодовиково-ерозійне субальпійське високогір'я…

Отже, висотні місцевості в горах відображають ландшафтну ярусність усередині ландшафту.

Стрія - це природний територіальний комплекс, який складається з низки літологічно однорідних урочищ у межах однієї висотної місцевості.

Стрії можна називати за їхніми головними властивостями. Наприклад, стрія на великобриловому елювії-делювії невапнистих груборитмічних пісковиків з вологими чистими сураменями…

Під впливом орографічного чинника одні групи стрій, що утворюють різні висотні місцевості, опиняються в ліпших, солярних і циркуляційних умовах, інші - у гірших. Ці відмінності у кліматичних умовах цілих висотних спектрів, які складаються з ділянок місцевостей, позначаються на їхньому водному режимі, ґрунтах, рослинному і тваринному світі. Це приводить до потреби виділяти ще одну, найбільшу морфологічну одиницю ландшафтів гірських територій - сектор. Ландшафтним сектором є вертикальний ряд поєднаних ділянок висотних місцевостей (груп стрій), які розвиваються у подібних умовах солярної і циркуляційної

32. Функціонування ландшафту та його основні ланки.

Функціонування ландшафтів – це сукупність усіх процесів переміщення, обміну і трансформації речовини і енергії всередині ПТК або між різними ПТК. Воно здійснюється за законами механіки, фізики, хімії та біології і складається з багатьох елементарних процесів (трансформації сонячної енергії (перетворення в результаті процесів фотосинтезу), геохімічного колообігу, біологічного метаболізму та фізико-механічного пересування матеріалу під дією сили тяжіння). Вологообіг – одна з найважливіших функціональних ланок ландшафту. Іншою ланкою є мінеральний обмін, або геохімічний колообіг. У сукупності вони охоплюють всі речовинні потоки в геосистемі, але вони супроводжуються енергообміном, який також слід розглядати у якості особливої функціональної ланки ландшафту. У кожній з названих ланок необхідно розрізняти біотичну та абіотичну складові.

33. Волообіг в ландшафті. Показники воло обігу.

Через ланки вологообміну, відбувається основний мінеральний обмін між ландшафтними блоками. Переміщення вологи супроводжується формуванням

розчинів, колоїдів, транспортуванням і акумуляцією хімічних елементів. Щорічний запас вологи у ландшафті поповнюють атмосферні опади – рідкі і тверді, а також вода, яка поступає в грунт за рахунок конденсації водяної пари. Частина опадів перехоплюється рослинним покривом і випаровуючись з нього повертається в атмосферу. В лісі деяка кількість опадів стікає по стовбурах дерев і поглинається грунтом. Волога, яка потрапляє безпосередньо на поверхню грунту, частково інфільтрується у грунт, а частково виходить за межі ландшафту з урахуванням поверхневого стоку. Частина вологи в грунті використовується для абіотичних процесів в грунті (гідратація і дегідратація), частина виходить за межі ландшафту з підземним стоком, частина підіймається по капілярах і випаровується, значна частина всмоктується корінням дерев і трав’яного покриву.

Інтенсивність волого обігу і його структура специфічні для різних ландшафтів і залежать від енергозабезпеченості і кількості опадів, які підпорядковуються певним зональним і азональним закономірностям.

34.Біогенний обіг речовин в ландшафті і його основні показники.

Біогеохімічний цикл (малий біологічний кругообіг) – це одна з головних ланок функціонування геосистем. В його основі лежить продукційнийпроцес, тобто утворення органічної речовини первинними продуцентами – зеленими рослинами, які перетворюють СО₂ на О₂, і витягають зольніелементи і азот разом з водними розчинами з грунту. Основна маса фітомаси після відмирання знищується тваринами-сапрофагами, бактеріями, грибами, актиноміцетами. В результаті цього мертві органічні рештки мінералізуються мікроорганізмами. Кінцеві продукти мінералізації повертаються в атмосферу і в грунт. Найбільшими запасами фітомаси характеризується лісова рослинність. Загалом біогенний обмін речовини являє собою в певній мірі замкнутий цикл, який виглядає так: рослинність служить поживою для травоїдних рослин (фітофагів), ті служать поживою для зоофагів, тварини-зоофаги після відмирання служать поживою для різних бактерій(сапрофагів), а ті перетворюють органічну речовину до такої, яка буде служити поживою для рослинного покриву і далі процес продовжується.

35. Абіотична міграція речовини літосфери.

Абіотичні потоки речовини в ландшафті в значні мірі підпорядковані дії сили тяжіння. На відміну від біологічного метаболізму, абіотична міграція не має характер кругообігу, бо гравітаційні потоки однонапрямлені. Абіотична міграція речовини в ландшафтах відбувається у двох основних формах: 1) у вигляді геохімічно пасивних продуктів денудації – уламковий матеріал, який переміщується вниз по схилу під дією сили тяжіння та у вигляді механічних домішок у воді і в повітрі (аерозолі); 2) У вигляді водорозчинних речовин, тобто іонів, які переміщуються з водними потоками і беруть участь в геохімічних і в біохімічних реакціях. Крім часткового випадання органічної речовини з внутріландшафтного біологічного кругообігу в вигляді іонів з водним стоком, потрібно відмітити ще два специфічних типи латеральних потоків органічної речовини: 1)механічний переніс пилку, спор, насінин та мікроорганізмів вітром і водними потоками. 2) біо - механічний переніс речовини тваринами в вигляді власної біомаси, екскрементів, а також насінин рослин, мікроорганізмів. По відношенню до кожної конкретної геосистеми розрізняють вхідні і вихідні абіогенні потоки. В сумарній кількості – для всієї сукупності ландшафтів суші – перевага на стороні других, але в кожному окремому ландшафті баланс речовини складається по-своєму в залежності від специфіки його зовнішніх умов і внутрішньоїструктури.

36. Енергетика ландшафту. Показники енергообміну.

Функціонування геосистем супроводжується поглинанням, переробкою, накопиченням і визволенням енергії. Первинні потоки енергії поступають

в ландшафт із космосу та надр Землі. Найважливіший з них – промениста енергія Сонця. Для функціонування ландшафту вона найбільш ефективна. Вона здатна

перетворюватися в різні інші види енергії, а саме в теплову, хімічну і механічну. За рахунок Сонячної енергії відбуваються процеси внутрішньо обміну в ландшафтах, включаючи вологообіг і біологічний метаболізм, а крім цього ще від неї залежить циркуляція повітряних мас та інші процеси. Загалом можна сказати, що всі вертикальні та велика кількість горизонтальних зв’язків у ландшафті, прямо або опосередковано залежать від трансформації сонячної енергії. Також перетворення енергії

може служити одним з показників інтенсивності функціонування ландшафту.

37. Поняття про динаміку ландшафту, його стан і стійкість.

Динаміка ландшафтів – кількісні зміни, які відбуваються в ПТК під дією природних і антропогенних факторів і не призводять до якісної перебудови його структури. Для ландшафтних комплексів, як і для природи Землі вцілому характерні добові, річні, багаторічні цикли, що пов’язані з положенням Землі відносно Сонця, періодами сонячної активності.

Зміни в ландшафті можуть бути зворотними і незворотними. Кожний ландшафт має певний поріг стійкості – здатність зберігати свої якісні і кількісні параметри при впливові зовнішніх природних і антропогенних факторів.