Тема 4. Антропологічний підхід у юриспруденції

1. Юридична антропологія - наука про людину як юридичне явище.

2. Функції юридичної антропології.

3. Методологія юридичної антропології.

4. Юридична антропологія та діалог правових культур.

1. Вважається, що слово антропологія походить від грецьких слів anthropos – людина та logos – слово, вчення, і що вперше його використав Аристотель.

Загалом «антропологія» – це вчення про людину. Сучасне розуміння антропології істотно різниться: її зазвичай розуміють, як «вчення про людину, її походження, фізичні характеристики, інститути, релігійні вірування, соціальні стосунки тощо», як «вчення про структуру та еволюцію людини як тварини».

Об’єктами вивчення антропології права є людина та право.

Людина – поняття багатозначне, це з біологічної точки зору – представник (єдиний) роду гомінідів; істота розумна (Homo sapiens), Антропологія права досліджує юридичний аспект людини. Відтак закономірно, що об’єктом її вивчення називають людину юридичну (homo juridicus).

Особливістю відтак антропологічного вивчення права є індуктивне осягнення права, тобто не так визнання правом писаного права (наприклад, законодавства), як навпаки – прагнення вивести з неписаного права розуміння права, його походження, значення.

Антропологія права прагне вивчати квазіправове, тобто те, що асоціюється з правом. Іншими словами, й різноманітні правові явища (як-от правосвідомість, правова культура), а відтак – правову систему, або правову реальність. А також й ті, явища, які можуть впливати на правові.

У найбільш широкому розумінні антропологія права – це сфера знань і сукупність теоретичних підходів, спрямованих на висвітлення взаємовідносин людини з правовою реальністю.

Найбільш поширеними визначеннями предмета антропології права, які в певному розумінні можуть претендувати й на статус її об’єкта, є такі: людина як соціальна істота в її правових проявах. В найбільш широкому тлумаченні предметом антропології права є основні загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування взаємовідношення людини і права, а також опосередковані дії таких закономірностей з урахуванням випадковостей.

Система антропології права – включаэ такі напрями, як етноправознавство (емпірико-теоретичне вивчення права як творіння людських спільнот та культур), та філософсько-правова антропологія (філософсько-теоретичне вивчення взаємозв’язку людини і права).

2. Функції антропології права, тобто її роль як науково-практичної та навчальної дисципліни, пов’язана з визначенням її завдань та доцільності функціонування. Правова антропологія має чимало функцій (є багатофункціональною), серед яких, пропонується виокремлювати: ƒ пізнавальну); порівняльну (порівнює правові системи суспільств і культур); ƒ концептуально-методологічну (сприяє формуванню і дослідженню взаємозв’язків права і людини); прикладну (сприяє розв’язанню проблем наук про людину, право і суспільство).

3. Методологія антропології права – це сукупність способів (у тому числі парадигм, методологічних принципів, методів, підходів тощо) теоретичного дослідження її проблематики й практичного втілення її здобутків. Методологія антропології права, внаслідок міждисциплінарного характеру самого напряму, охоплює методологічний інструментарій різних наук, зокрема правознавства (особливо теорії та історії права і держави, порівняльного правознавства та ін.), антропологічних наукових напрямів (соціальної антропології, фізичної антропології, історичної антропології та ін.), філософії

(особливо філософської антропології) тощо.

Для всебічного розуміння правової антропології доцільно дослідити її фундаментальну парадигму, тобто головну теорію, засадничі ідеї, з якими пов’язані процеси виникнення та розвитку правової антропології і на яких побудовані теорії нижчого рівня.

Фундаментальною парадигмою правової антропології є антропо-етнічна. Її основу, а отже, і основу правової антропології, закладають дві ідеї про людину, що формують уявлення про неї як про 1) одиничне (індивід) та 2) множинне (група, елемент цілісності); звідси і назва парадигми – «антропо-етнічна» («антропос» – людина; «етнос» – народ, стійка соціальна група).

Ця ця парадигма обґрунтовує поєднання двонаправленості правової антропології, коли об’єктом деяких її досліджень, особливо нині, є і людина, і етнос у їхніх правових проявах та відношеннях.

Основні методологічні принципи (та теоретичні перспективи) правової антропології, тобто певні ідеї, які сформували принципові підходи до розуміння правових явищ у ній, доцільно розділити на загальні (людиномірність, людиноцентризм, еволюціонізм, плюралізм, релятивізм, структуралізм, функціоналізм, диффузіонізм, інтерпретаціонізм та ін.); й спеціальні (правовий плюралізм, правовий позитивізм, ін.).

4. Антропологія права – це міждисциплінарний напрям вивчення взаємовідношення людини і права, якому властивий предметний плюралізм, зумовлений як розмаїттям проблематики, варіантами тлумачення засадничих термінів (людина, право, антропологія тощо), так і особливістю національних та індивідуальних (авторських) дослідницьких підходів.

Таким чином, антропологічний підхід може бути корисний для подолання этноцентристського погляду на соціальний розвиток людини і суспільства, його використання є необхідно передумовою налагодження зв'язків між з цивілізаціями, правовими системами, державами і людьми, що представляють різні правові культури.

Антропологічні знання є значною цінністю для сучасного механізму дії права, оскільки антропологія виступає певним ядром раціоналізації та ідеологізації культури. Юридична антропологія є продуктом діяльності людини, оскільки нада є можливість вивчити певні суспільні процеси і впливати на них, а також використовувати її потенціал у формуванні правової реальності.