Структура законодавства.

Екологічне законодавство України як самостійна галузь права почало формуватися в 1990 р. після прийняття Декларації про державний суверенітет України. У розділі цієї Декларації " Екологічна безпека" проголошено право України самостійно встановлювати порядок організації охорони природи на її території і порядок використання природних ресурсів. Через рік, у 1991 р. Верховна Рада України прийняла перший екологічний закон " Про охорону навколишнього природного середовища", який визначив правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Він виявився рамковим законом, на основі якого почалася розробка земельного, водного, лісового законодавства, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та іншого спеціального законодавства.

Структура екологічного законодавства України має наступний вигляд:

- Загальні положення і принципи;

- Земельне законодавство;

- Водне законодавство;

- Лісове законодавство;

- Гірське законодавство;

- Фауністичне законодавство;

- Законодавство про охорону й використання атмосферного повітря;

- Законодавство про природні території і об'єкти особливої охорони;

- Законодавство про екологічну безпеку.

Основні норми екологічного законодавства закріплені в прийнятій в 1996 р. Конституції України.

З 159 статей Конституції України 15 статей мають пряме або опосередковане відношення до охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Це статті 3, 13, 14, 16, 49, 50, 66, 85, 92, 106, 116, 119, 132, 138, 142. У них закріплені основні екологічні права і обов'язки громадян, сформульовані повноваження законодавчої і виконавчої гілок державного управління. Таким чином, в Україні вперше створено надійний фундамент для зведення на ньому всієї системи екологічного законодавства. І хоча норми Конституції сформульовані в досить загальних термінах: забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги, не заподіяння шкоди природі, разом з тим ясно, що досягнення цих цілей можливо насамперед шляхом запобігання або мінімізації будь-яких негативних впливів людини на навколишнє природне середовище, що створюють екологічний ризик.

Ієрархію нормативно-правових актів можна подати в такому вигляді:

1. Міжнародні конвенції та угоди, прийняті Верховною Радою України;

2. Закони України;

3. Підзаконні акти Верховної Ради України;

4. Укази Президента України;

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;

6. Загальнообов'язкові акти Міністерства екології та природних ресурсів, інших міністерств і відомств;

7. Відомчі акти органів державного управління.

Регулювання екологічних правовідносин забезпечується також еколого-правовими нормами інших галузей законодавства цивільного, адміністративного, кримінального та ін. Вони, зокрема, визначають підстави та особливості залучення винних осіб до дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної відповідальності за екологічні правопорушення в залежності від провини, екологічного ризику, ступеня суспільної й екологічної небезпеки дій фізичних і юридичних осіб.