Наукові принципи управління виробництвом.

[Й.С.Завадський – Менеджмент, 2002]

Вихідним моментом менеджменту є система принципів управління, інваріантних відносно об’єктів і суб’єктів управління. ( инвариантность – неизменность какой-либо величины при изменении физических условий или по отношению к некоторым преобразованиям)

Перші спроби сформулювати принципи управління робились ще в давні часи. Так, принципи управління домашнім господарством і сільськогосподарським маєтком розглядав у своїх роботах Ксенофонт – давньогрецький письменник і історик (біля 430-355 або 354 рр. до н.е.).

В енциклопедичній літературі дається широке тлумачення поняття “принцип”. Це основне вихідне положення будь-якої теорії або вчення, внутрішнє переконання, що визначає норму поведінки, основа побудови або діяльності якоїсь системи. У менеджменті під принципом слід розуміти основні керівні ідеї, правила і орієнтири діяльності управлінського персоналу, у рамках яких реалізуються цілі організації. Принципи не тільки повинні відповідати цілям менеджменту, але й враховувати сучасні вимоги до підприємницької діяльності і прогресивні тенденції можливих змін, мати достатню легітимність. (легитимация (лат. legitimus), признание или подтверждение законности государственной власти, к.-л. Социального института, статуса, полномочий, опирающееся на принятые в данном обществе ценности. Основой легитимации могут быть традиции и обычаи, харизма, конституционные нормы, демократические выборы, референдум или плебисцит.)

Загальноприйнято, що принципи раціонального менеджменту були сформульовані в 1912 р. у книзі американського менеджера Г.Емерсона “Дванадцять принципів продуктивності”: 1. Точно поставлені ідеали або цілі. 2. Здоровий глузд. 3. Компетентна консультація. 4. Дисципліна. 5. Справедливе ставлення до персоналу. 6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік. 7. Диспетчеризація. 8. Норми і розклади. 9. Нормалізація умов. 10. Нормування операцій. 11. Письмові стандартні інструкції. 12. Винагорода за продуктивність.

Змістовні принципи висвітлені в роботах Ф.Тейлора, А.Файоля, М.Вебера та ін.

Розвиток науки і узагальнення практики підприємницької діяльності дали змогу сформулювати сучасні принципи менедженту. Серед них розрізняють загальні та спеціальні.

До загальних принципів слід насамперед віднести:

1. принцип поєднання демократизму і доцільного економічного централізму;

2. принцип досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності;

3. принцип стимулювання;

4. принцип єдиноначальності;

5. принцип науковості;

6. принцип правильного добору і розтановки кадрів.

В економічні літературі перераховуються й інші принципи:

1. принцип гуманності менеджменту;

2. принцип інтегрованості менеджменту;

3. принцип відповідності способів, засобів і впливів закономірностям, які притаманні керованим об’єктам та ін.;

4. принцип поєднання галузевого і територіального управління;

5. принцип комплексності і системності;

6. принцип провідної ланки;

7. принцип зосередження сил;

8. принцип зворотнього зв’язку;

9. принцип необхідної різноманітності та ін.

При побудові системи управління і здійсненні управлінських процесів у практиці менеджменту використовують цілу систему спеціальних принципів.

Найсуттєвішим з них є принцип забезпечення прибутковості бізнесу у поєднанні з максимальним добробутом працівників фірм

Крім того, перераховуються ще й такі принципи:

1. Розробка чітких цілей (стратенічних, тактичних, оперативних), обґрунтування стратегії підприємства, надання свободи пошуку в її межах, повне врахування реальностей ринкових ситуацій.

2. Опора на об’єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності, моральність і екологічність діяльності.

3. Розширення і поглиблення зв’язку організації із зовнішнім середовищем.

4. Високі стандарти діяльності, відповідальність перед суспільством, постійний пошук альтернативних варіантів діяльності, розв’язання нових проблем новими методами.

5. Орієнтація на перспективу розвитку, нововведення, новаторство та ентузіазм персоналу.

6. Децентралізація управління, делегування повноважень, впровадження підприємницького стилю роботи, створення мікроцентрів, які працюють на ринкових умовах або близьких до них умовах.

7. Розробка простих, реалістичних і чітких критеріїв оцінки власної діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу.

8. Пріоритет споживача (надійне, швидке і зручне обслуговування), висока якість і доступні ціни.

9. Постійне навчання кадрів, підвищення їх професійних знань, досвіду і вміння робити конкретну справу, активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в масштабах і характері діяльності.

10. Ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і принципами, виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах.

11. Інтеграція особистих інтересів і цілей організації, відповідальність усіх працівників за стан справ в організації, залучення їх “до участі в прибутках”.

12. Відмова від зайвого адміністрування і перехід до сучасної організаційної культури менеджменту, що грунтується на єдиних інтересах і цілях діяльності, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не лише на владі й підлеглості.

Дотриманні вимог перелічених принципів є однією з найважливіших передумов ефективного функціонування апарату управління підприємств та об’єднань.

На практиці управлінські закони, зберігаючи свій об’єктивний зміст конкретизуються в певних виробничих ситуаціях. Але ця конкретизація відбувається з участю діяльності людини тільки у межах вимог закону. При цьому в конкретних виробничих ситуаціях виникають складні вторинні системи, які є по природі об’єктивними, оскільки вони не виходять за рамки дій відповідних законів і на практиці є правилами управлінської діяльності і називаються вони принципами.

Принципи управління – сукупність правил, основних положень та норм, які вир-ся певними працівниками апарату управління і використовуються ними же у своїй практичній діяльності.

Принципи формуються та встановлюються людьми, тому по формі вони суб’єктивні. Але принцип не іиходить за межі вимог законів, і в даному випадку вони зберігають свою об’єктивність.

Причиною існування суб’єктивних принципів в управлінській діяльності є некомпетентність, низький рівень професіональної кваліфікації управлінців всіх рівнів, зловживання адмініструванням. Тому в подальшому ми будемо розглядати тільки принципи об’єктивного змісту, в яких в межах допустимого відхилення зберіглася логіка вимог відповідних законів.

Основні принципи управління:

1. Наявність цілі у підприємства.

2. Оптимальний розподіл праці, в т.ч. управлінської.

3. Моральне та матеріальне стимулювання.

4. Виділення ведучої ланки.

5. Принцип єдиноначальності та колегіальності.

6. Принцип одного керівника.

7. Принцип виконання дисципліни.

8. Правильний підбір і розтановка кадрів.

9. Контроль та перевірка виконання.

10. Справледливість та об’єктивність до персоналу.

11. Повноваження і відповідальність.

12. Принцип науковості.

13. Принцип планування.

14. Економічність та ефективність.

15. Ієрархія в управлінні.

16. Забезпеченість інформацією.

17. Зворотній зв’язок.

18. Конкретність і оперативність управлінських рішень.