Зміст принципів

1. Принцип поєднання демократизму і доцільного економічного центризму

згідно з цим принципом, усі зайняті у підприємстві працівники вільно вибирають, де і в межах яких форм власності та господарювання докласти свої зусилля. Питання господарської діяльності підприємств, кооперативів, об’єднань самостійно вирішуються їх трудовими колективами з урахуванням економічної політики держави, запитів ринку та можливостей максимального задоволення потреб працюючих. Апарат управління здійснює виключно функції координації та регулювання трудової діяльності колективів, забезпечує доцільне використання виробничого потенціалу і створюваних економічних фондів. Для здійснення оборонної програми, соціального й екологічного захисту населення створюються відповідні централізовані фонди. Держава централізовано визначає політику ціноутворення, оподаткування, розробляє валютну, банківську, митну системи тощо.

Форми демократизації управління постійно розвиваються і вдосконалюються, що зумовлюється зростанням продуктивних сил народного господарства, вдосконаленням його технологічної оснащеності і підвищенням культурно технічного рівня. Генеральним напрямом розвитку економіки країни є демократизація всіх сторін суспільного життя, підвищення ролі місцевих органів розвитку самоуправління, забезпечення господарської самостійності трудових колективів і кожного товаровиробника.

2. Досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності.

Цей принцип передбачає результативність, успіх у досягненні мети, а також економічність, або мінімальні витрати для одерження відповідного результату за умов виправданого ризику.

Основу ефективності виробництва становлять: прискорення процесу структурних змін і науково-технічного прогресу в усіх ланках народного господарства, всебічна інтенсифікація і раціоналізація усіх видів діяльності, впровадження ефективних форм господарювання і управління, боротьба за бережливість, зменшення витрат сировини, найбільш повне використання техніки. Слід уміло використовувати стимули і чинники ринкового механізму (податкову систему, ціни, кредити, процентні ставки), а також прогресивні форми організації праці і виробництва.

Підвищення ефективності виробництва вимагає також широкого застосування економіко-математичних методів і сучасної електронно-обчислювальної техніки для прийняття оптимальних рішень і розв’язання важливих питань розвитку трудових колективів, повної узгодженості локальних критеріїв ефективності із загальним глобальним критерієм ефективності виробництва.

3. Принцип стимулювання – за умови реалізації цього принципу можна досягти високих економічних показників.

Історичний досвід показав, що саме люди є носіями певних інтересів, прагнень як матеріального, та і духовного характеру. Люди діяють, працюють, беруть участь у суспільно-політичному та духовному житті суспільства, керуючись певними потребами. Без урахування цих потреб неможливо ефективно керувати працівниками, організовувати їх на розв’язання того чи іншого завдання. Життєві потреби та інтереси людей – основне джерело їх соціальної активноті, стимул до праці. Організація управління людьми має поєднувати рівень задоволення потреб кожної людини з її трудовою активністю, кількістю і якістю затраченої нею праці, розміром її внеску у суспільно корисну справу. Підвищенню матеріальної заінтересованості працівників сприяють впровадження гнучкої системи оплати праці, заснованої на участі працівників у прибутках підприємства чи розподілі доходів, розширення системи преміальних виплат залежно від результатів роботи конретного підрозділу, введення компенсаційних виплат при виході у відставку, продаж працівникам акцій підприємства тощо.

Сучасні системи матеріальної заінтересованості повинні розвиватися у напрямі посилення залежності рівня оплати праці управлінських працівників від кваліфікації, обсягу обов’язків, пердбачати відповідальність за неякісну працю і низьку результативність.

Поряд з матеріальними слід застосовувати різні форми морального стимулювання, забезпечуючи соціальну рівність і диференціацію і оплаті праці, правильне поєднання суспільних, групових та особистих інтересів, реалізацію інтересів і пріоритету кожного працівника. В трудових колективах доцільно враховувати психологічний вплив установленого порядку розподілу прибутків на подальше підвищення продуктивності праці, згуртованість колективу, бажання підвищувати свій професійний рівень тощо.

4. Принцип єдинокерованості в поєднанні з колегіальністю.

Необхідність єдиноначальності зумовлена, зокрема, потребами великого машинного виробництва, яке передбачає найсуворішу єдність усіх працівників. Єдиноначальність означає підпорядкованість у трудовому процесу усіх працівників одній особі – керівникові, який має необхідні права щодо управління дорученою йому ланкою і несе повну відповідальність за її роботу.

Єдиноначальність дає змогу усувати знеосібку і безвідповідальність. Кожний працівник відповідає за свою ділянку роботи і підпорядкований певному керівникові, розпорядження останнього є для нього обов’язковими. Принцип єдності розпорядництва вимагає, щоб виконавець отримував розпорядження тільки від одного начальника.

Управління діяльністю підприємств завжди має колективний характер. У розробці та здійсненні соціально-виробничих програм, крім керівників, беруть участь спеціалісти і рядові працівники. Тому єдиноначальність в управління трудовими колективами повинна уміло поєднуватися з колегіальністю, додерженням повноважень загальних зборів (конференцій) трудових колективів, рад (правлінь), широким залученням спеціалістів до розв’язання важливих господарських рішень.

5. Принципи економічності управління – передбачають обмеження витрат (трудових, матеріальних, фінансових, моральних та ін.).

6. Принцип науковості.

За будь-яких умов діяльність у сфері менеджменту повинна здійснюватися згідно з вимогами принципу науковості. Він передбачає повне використання найновіших концепцій розвитку науки і техніки, прогресивного досвіду організації менеджменту в кращих підприємствах і організаціях. Вимоги цього принципу реалізуються за умови, що на розвиток науки і мистецтва менеджменту спрямовуються достатні зусилля, готуються професійні кадри для різних рівнів менеджменту, постійно вдосконалюється механізм господарювання, впроваджується найновіша організаційна та обчислювальна техніка.

Суворе додержання принципу науковості дає змогу уникати виявів волюнтаризму і суб’єктивізму при прийнятті відповідальних рішень. Менеджмент має ґрунтуватись на глибокому пізнанні об’єктивних економічних законів, закономірностей управління, враховуванні тенденцій розвитку економічних та соціальних процесів, умілому використанні наукових принципів менеджменту, додержанні вимог раціонального природокористування.

7. Успішне подалання економічної кризи і розвиток економіки України вирішальною мірою залежить від кадрів. Розробка і здійснення певної кадрової політики повинна здійснюватись у відповідності з принципом правильного добору і розстановки кадрів, щоб забезпечувалась стабільність кадрів, професіоналізація управління і реалізувались вимоги сократівського правила: “Кожна людина у певному місці і кожне місце для певної людини”. Це вимагає чималих організаційних зусиль і чималих інвестицій у здійснення селекційної роботи з кадрами, їх підготовку, перепідготовку і правильне використання.

8. Принцип інтеграції особистих інтересів і цілей організації – передбачає відповідальність усіх працівників за стан справ у організації, залучення їх “до участі в прибутках”.

9. Принцип цілеспрямованості – вказує на ціль, як на вихідну точку управління.

10. Принцип ієрархічності – передбачає чіткий розподіл повноважень по вертикалі.

11. Орієнтація на цінності – оскільки менеджмент належить до суспільного оточуючого середовища, то має зважати на його цінності.