Сутність методів і функцій менеджменту. Методи та функції менеджменту

Методи та функції менеджменту

1. Сутність методів і функцій менеджменту.

2. Система методів менеджменту.

3. Функції менеджменту.

Сутність методів і функцій менеджменту.

Саме слово «метод» походить від грецької і в перекладі означає — шлях дослідження або спосіб пізнання

Метод менеджменту — науково обґрунтований, дозволений законом спосіб дії на об’єкти управління для найбільш правильного оперативного розв’язання управлінських завдань та досягнення максимальної ефективності управління

Усі методи, які використовуються в процесі управління, практично пов’язані між собою, доповнюють один одного, використовуються в органічній єдності.

Мистецтво керівника якраз і полягає в тому, щоб із усього комплексу методів управління вибрати найбільш дієві, які надійно ведуть до досягнення мети, складають їх гнучку комбінацію та використовують її, віддаючи перевагу то одному, то іншому залежно від ситуації.

Правильне, розумне поєднання різних методів є одним із важливих напрямів удосконалення управління на сучасному етапі.

Методи менеджменту настільки ж різноманітні, як і інтереси людей, характер їхньої роботи. У них у конкретній формі, адаптованій до реальних ситуацій бізнесу, виражається сутність його принципів.

В залежності від використовуємих засобів впливу відокремлюють адміністративні, економічні та соціально-психологічні методи менеджменту.

Мета методів — забезпечення гармонії, органічного поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів.

Методи менеджменту орієнтовані насамперед на високу продуктивність і ефективність діяльності персоналу підприємства, на злагоджену роботу підрозділів підприємства, на чітку організацію різноманітної діяльності підприємства й управління ним на рівні світових стандартів.

Що стосується функцій менеджменту, то визначення їх сутності, класифікації і трактування неоднозначні. Одні автори класифікують функції менеджменту за ознакою їх першочерговості в діяльності організації, інші — за пріоритетністю у застосуванні на певних рівнях управління. Однак всі погоджуються, що лише комбінування функцій може дати конкретні результати.

Технологія управління підприємством є безперервним, динамічним, послідовним, стійким, мінливим, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер. Вона формується завдяки безперервному перебігу функцій менеджменту, кожна з яких є складовою цього процесу.

Функції менеджменту — види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.

Функції менеджменту поділяються на:

1. загальні (планування, організація, мотиація, контроль, координування)

2. конкретні (специфічні) – матеріально-технічна функція, кадрова функція, маркетингова функція, фінансова функція, бухгалтерська, функція безпеки, інвестиційно-інноваційна)

2. Система методів менеджменту.

3. Принципи і умови формування структури управління. Класифікація структур управління.

3.1. Принципи і умови формування структури управління

Виділяють наступні принципи формування організаційної структури управління:

1) принцип єдності – який передбачає відсутність дублюювання функцій управління на різних рівнях управління;

2) чіткий розподіл праці – це веде до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

3) персональна відповідальність за прийняті рішення;

4) визначення меж компетенції лінійних і функціональних працівників апарату управління;

5) оптимальний розподіл контролю на усіх рівнях управління;

6) принцип чіткого функціонального обмежування між ланками управління, що знаходяться на різних рівнях системи управління;

7) принцип прав, обов’язків і відповідальності працівників апарату управління;

8) принцип гнучкості та економічності організаційної структури управління.

Гнучкість – вона повинна швидко сприймати зміни і відображати в своїй системі управління, а також це стосується нововведень.

Економічність – становище, щоб було якомога менше ланок та ступенів, тобто чим менше працівників управління, тим менше витрат на утримання апарату управління.

Умови формування організаційних структур управління:

1) відповідність між організаційною структурою підприємства і організаційною структурою апарату управління даного підприємства;

2) відповідність кількості ланок управління кількості і працеємкості виділених функцій управління;

3) оптимальна кількість ланок в системі управління;

4) оптимальна кількість ступенів системи управління;

5) дотримання оптимальної норми управляємості;

6) реальна можливість участі функціональних ланок управління в процесі управління виробництвом;

7) недопустимість дублювання функцій управління різнии ланками управління;

8) зосередження на кожному ступені управління необхідної кількості функцій управління.

3.2. Класифікація структур управління

Усі структури управління класифікуються за двома ознаками:

1. за підпорядкованістю (ступінчатість):

§ двохступінчата,

§ трьохступінчата,

§ чотирьохступінчата;

2. за територіально-виробничою (субпідрядності) ознакою:

§ багатогалузева (територіальна),

§ галузева (цехова),

§ змішана (комбінована).

1-ша ознака – за підпорядкованістю:

Двохступінчата структура управління формується в підприємствах, що мають невеликий розмір земельної території, достатньо високий рівень концентрації виробництва:

1-ий рівень – керівники виробничих (первинних) підрозділів;

2-ий рівень – головні спеціалісти на чолі з керівником підприємства.

Трьохступенчата структура управління формується в підприємствах, що мають недостатньо високий рівень спеціалізації й концентрації виробництва та великий розмір земельної території і як правило декілька населених пунктів. За такою системою управління формують підрозділи середньої ланки (комплексна бригада, відділок, галузевий цех), при цьому керівники виробничих підрозділів підпорядковуються керівникам середньої ланки, а вони керівникові господарства.

Чотирьохступенчата структура управління формується в господарствах, які входять до складу будь-яких об’єднань (агропромислові комбінати, об’єднання, трести, консорціуми) і його органи управління об’єднання – це четвертий рівень упрваління.

2-га ознака – за субпідрядністю:

Багатогалузева структура управління формується в господарствах, які мають достатньо великий розмір земельної території (3, 5 тис.га і більше землі), декілька населених пунктів, некомпактно розміщену земельну територію. За таких умов виникає необхідність формувати територіальні органи управління (комплексні бригади, виробничі відділки та ін.). при такій структурі управління керівники первинних виробничих підрозділів рослинництва і тваринництва лінійно підпорядковані керівнику середньої ланки, а він лінійно підпорядковується керівнику господарства.

Рис. 4. Принципова схема багатогалузевої структури управління.

Основні переваги багатогалузевої структури управління:

> в повній мірі відображає характер і глибину спеціалізації, що вже склалася;

> великі виробничі підрозділи (відділки, комплексні бригади) і їх керівники забезпечують необхідний рівень маневрування працею, матеріальними та іншими ресурсами;

> забезпечується необхідний рівень соціального розвитку стосовно територіального розташування цих великих підрозділів (відділки в більшості випадках прив’язані до якихось населених пунктів і дає можливість для того, щоб ефективно використовувати трудовий процес);

> якщо в цих господарствах впроваджена служба оперативного управління, то вона дозволяє більш конкретно, швидко і ефективно здійснювати координацію діяльності всіх керівників завдяки наявності збільшення виробничих підрозділів.

Недоліки багатогалузевої структури:

> має велику кількість ланок;

> має багато ступенів;

> фактичне навантаження на одного керівника перевищує оптимальну норму управління;

> спостерігається дублювання функцій, що виконуються лінійними керівниками і функціональними працівниками апарату управління;

> функціональні служби в більшості випадках не відповідають особисто за реалізацію прийнятих ними управлінських рішень, тому що всі пропозиції мають форму рекомендацій;

> всі керівники обслуговуючих, допоміжних та культурно-побутових підрозділів працюють автономно і часто не узгоджують свої дії з вимогами основного виробництва.

Галузева (цехова) структура управління формується в господарствах, які мають невеликий розмір земельної території (до 3 тис. га), високий рівень спеціалізації і концентрації виробництва, як правило один населений пункт, компактно розміщені трудові ресурси, наділені засобами зв’язку, дорожним покриттям тощо.

Рис. 5. Принципова схема галузевої (цехової) структури управління.

При такій структурі управління керівники первинних виробничих підрозділів за галузевим принципом підпорядковуютьсяначальнику відповідного галузевого цеху.

Основні недоліки галузевої структури:

> відсутня взаємодія між керівниками цехів, що відповідають за функціонування окремих галузей (керівники цехів функціонують тільки в своїй галузі, відповідають за певну технологію, використовує різні ресурси; керівник підприємства стає в цих умовах арбітром, так як кожен з них обмежений своює галуззю);

> складність здійснення процесу координації і регулювання по горизонталі управління;

> багатоступінчатість.

Переваги:

> помітно скорочується кількість ланок, які раніше існували в окремому вигляді (при багатогалузевій системі управління багато підрозділів обслуговуючого і допоміжного характерів, всі керівники функціональних служб скорочується до 2-х – економічний і обліковий, а інші ідуть у основне виробництво);

> зменшується фактичне навантаження на одного керівника (воно є наближеним до оптимального);

> всі головні і галузеві спеціалісти, які раніш були в централізованому формуванні, зараз переходять у виробництво, одночасно застосовуючи при цьому рішення адміністративного і технологічного характеру і несуть відповідність за кінцеві результати виробництва;

> впровадження оперативної служби дозволяє оперативно приймати рішення і забезпечити на потрібному рівні координацію між керівниками цехів, що полегшує працю одного керівника і знижує фактичне навантаження на нього;

> значно полупшується схема інформаційних потоків, особливо що стосуються її якості: при меншій кількості інформація спеціалізується;

> помітно краще вирішуються питання соціального розвитку колективу, так як всі рішення цього характеру приймаються на рівні заступника керівника з питань соціального розвитку.

Змішана (комбінована) формується в господарствах, які мають поглиблений рівень спеціалізації і концентрації по виготовленню певного виду продукції, така структура має елементи територіального і галузевого управління:

Рис. 6. Принципова схема комбінованої структури управління.