Характеристика горизонтальних та вертикальних директив.

Директиви ЄС – НПД, в якому встановлюються цілі та результати, які повинні бути досягнуті, але нац. владі надається право самостійно обирати за допомогою яких процедур та механізмів ці р-ти будуть досягнуті.

Директ. поділ. на гор-ні і вер-ні. Гор-ні – основоположні вимоги до конкретних небезп факторів. Охоплюють перелік спільних проблемних питань, які вплив на безпеку харч прод. Найхарактерніші з них стосуються харч добавок, предметів і матеріалів, метрології і пакування, маркув і реклами, генної інженерії та нових продуктів. Заг к-ть гориз регламентів і директив ЄС - понад 100. Вер-ні – основоположні вимоги до груп п-ції. Вер-ні дир ЄС стосуються більшості тов груп харч прод натурального походження з обмеженим терміном придатності для споживання, які, у разі порушення регламентованих вимог під час виробництва, транспортування, зберігання та продажу, можуть створити загрозу для здоров’я і життя людей.

16. Роль, переваги, недоліки Дир Нового та Глобал підходів щодо обов’язк вимог до певних видів п-ції.

Мета – вільне переміщення п-ції та заобігання виникн нових барєрів у торгівлі.

Основні принципи «Нового підходу» зводяться до такого: -у директивах на продукцію визначають обов’язкові для виконання загальні вимоги безпеки; -завдання встановлення конкретних х-тик покладаються на європейські стандарти, які є добровільними для застосування; -п-ція, виготовлена згідно з вимогами гармонізованих із директивою ЄС європ стандартів, розглядається як така, що відповідає істотним вимогам директиви; -продукція може бути розміщена на ринку ЄС лише після процедури оцінки відповідності; -нагляд за ринком забезпечують державні органи.

«Глоб підхід» передбачає застос модулів для різних стадій процедур оцінювання відповідності, встанов єдиних критеріїв їх викор та призначення спец органів, що виконують ці процедури. Глоб підхід передбачає застос 8 модулів: вони визн, яким чином буде виконано процедуру оцінювання відповідності директивам ЄС Нового підходу. На стадії проектування пропонується модуль В “Перевірка дослідного зразка”. Для стадії виробництва пропонується чотири модулі. Модуль С “Декларація виробника про відповідність продукції”. Виробник заявляє, що вказані ним товари повністю відповідають зразку, який отримав сертифікат “ЄС”. Модуль D “Декларація виробника про відповідність продукції”. Ор-ція системи забезп якості у виробника і контроль за нею службою нагляду ЄС. Модуль Е “Декларація виробника про відповідність продукції”. Заб-ння стабільного рівня якості на всіх етапах виробництва. Модуль F “Верифікація (перевірка) уповноваженим органом”. Уповн орган за результатами перевірки засвідчує відповідність (невідповідність) виробу. На об’єднаних стадіях проектув і виробництва пропонуються три модулі. Модуль А “Декларація виробника про відповідність”. Модуль G “Верифікація (перевірка) ЄС”. Використовується для перевірки окремого виробу чи малих серій продукції. Модуль Н “Декларація виробника про відповідність проекту і продукції”. Виробник офіційно заявляє про відповідність проекту певного типу вимогам Директиви і про відповідність продукції даному типу.

17. Дайте х-ку Директиви щодо заг безпеки п-ції.

У ЄС існує загальний закон, який стосується безпеки продукції - Директива щодо загальної безпеки продукції. Мета її дуже просто сформульована у самій Директиві: «Виробники зобов'язані виводити на ринок лише безпечну продукцію». Директива містить певні критерії: • відповідність чинним національним законам; • відповідність європейським стандартам охорони здоров'я та якості продукції, які були ухвалені як національні стандарти; • відповідність іншим чинним національним стандартам, керівним документам ЄС, кодексам ведення бізнесу; • використання передових технологій; • відповідність обґрунтованим очікуванням споживачів;

Якщо продукція створює проблеми, пов'язані з безпекою, виробники зобов'язані надавати інформацію споживачам, а також відкликати таку продукцію з ринку, якщо це необхідно. Дистриб'ютори повинні також вести належний облік для забезпечення можливості відслідковування продукції (а також шляхів походження продукції або дефектних компонентів), моніторингу продукції на предмет ризиків, а також поширення інформації щодо можливих проблем.

З боку уряду повинен бути призначений орган, який несе відповідальність за моніторинг і забезпечення виконання вимог безпеки, і який також: • здійснює ринковий нагляд, беручи та перевіряючи зразки продукції; • вимагає розміщення попереджувальної інформації у випадках, коли вживання продукції пов'язане з ризиком; • вживає заходів у випадку виникнення проблем - вимагаючи тимчасового призупинення продажів продукції або повного її виведення з ринку; • створює можливості та механізми подання скарг споживачами щодо потенційно шкідливої продукції, або щодо подання інформації про фактичні інциденти, пов'язані з невідповідним рівнем безпеки.

18. Суть Глоб підходу в процедурі оцінки відпов.

Процедура оцінки відпов.-будь-яка процедура, яка прямо чи опосередковано використовується для визначення того, чи виконуються встановлені у відповідних технічних регламентах чи стандартах вимоги. Оцінювання відповідності в європейській системі здійснюється на підставі модульного підходу, що запроваджений Резолюцією ради Європи про глобальний підхід до оцінювання відповідності та спрямований на спрощення процедури підтвердження відповідності.

Процедури оцінки відповідності включають процедури відбору зразків, випробування, здійснення контролю, оцінку, перевірку, реєстрацію, акредитацію та затвердження, а також їх поєднання. ТЕХНІЧНИЙ РЕГЛАМЕНТ " модулів оцінки відповідності" встановлює основні вимоги до проведення процедури оцінки відповідності та визначає модулі її проведення. Для проведення процедури оцінки відповідності, застосовуються модулі, тобто комплекси уніфікованих процедур оцінки відповідності.(A, A1, A2, B, C, C1, C2, D, D1, E, E1, F, F1, G, H, H1). З восьми модулів тільки в трьох відповідність підтверджується сертифікатом, в інших п’яти – декларацією про відповідність. Крім того, модулі передбачають активне використання стандартів ISO серії 9000.

19. Глобальний та модульний підходи до оцінки відпов.

Оц відпов – підтвердження, що встановлені вимоги до продукції, процесу, системи, особи або органу виконано шляхом випробування, здійснення контролю або сертифікації.

Оцінювання відповідності в європейській системі здійснюється на підставі модульного підходу, що запроваджений Резолюцією ради Європи про глобальний підхід до оцінювання відповідності та спрямований на спрощення процедури підтвердження відповідності. «Глоб підхід» передбачає застосування модулів для різних стадій процедур оцінювання відповідності, встановлення єдиних критеріїв їх використання та призначення спеціальних органів, що виконують ці процедури.

З восьми модулів тільки в трьох відповідність підтверджується сертифікатом, в інших п’яти – декларацією про відповідність. Крім того, модулі передбачають активне використання стандартів ISO серії 9000.

20. Х-ки міжнар. ор-цій, причетних до тех..рег.

21. Сучасні підходи до безпечності та якості харч прод в країнах ЄС.

Відповіно до Рішення Ради Європи від 16 липня 1984 року щодо стандартизації було запроваджено принципи «нового підходу» до технічної гармонізації та стандартів. Принципи НОВОГО підходу: -застосування стандартів є добровільним, і виробник може застосовувати гармонізовані чи інші стандарти, щоб задовольнити встановлені вимоги, але виробник має свободу вибору будь-якого технічного рішення; -виготовлена за гармонізованими стандартами продукція є такою, що відповідає основним вимогам директиви. -законодавчо гармонізацію обмежують основними вимогами, насамперед, це вимоги до безпечності продукції, яким має відповідати продукція; - дотримання технічних норм є добровільним за своєю природою; -продукція може бути розміщена на ринку ЄС тільки після процедури оцінки відповідності.

«Глоб підхід» передбачає застос модулів для різних стадій процедур оцінювання відповідності, встанов єдиних критеріїв їх викор та призначення спец органів, що виконують ці процедури. Глоб підхід передбачає застос 8 модулів: вони визн, яким чином буде виконано процедуру оцінювання відповідності директивам ЄС Нового підходу. Модульний підхід дає можливість формувати безліч сполучень модулів і в такий спосіб збільшувати кількість схем підтвердження відповідності, із яких можна обрати таку, що є адекватною рівню ймовірного ризику заподіяння шкоди конкретною продукцією. Комплексний підхід передбачає нову законодавчу процедуру сертифікації і випробувань, згідно з якою в законодавчі норми ЄС не допускається включення однієї обов’язкової методики сертифікації конкретного товару. Повинні бути визначені параметри безпечності, які вимагаються, декілька методів їх підтвердження, умови застосування цих методів. Обмежується також втручання державних органів в діяльність незалежних центрів, за винятком випадків крайньої необхідності.

22.Основні засади гарантій безпечності товарів

За останні роки розвинені країни зробили значні кроки на шляху удосконалення власних систем державного регулювання безпечності харчових продуктів, адже ігнорування європейських і міжнародних вимог у цій сфері може стати нездоланним технічним бар’єром для їхнього експорту.

Країни з високим рівнем якості життя щодо вирішення проблеми гарантування безпечності харчових продуктів мають окрему державну структуру, діяльність якої спрямована на регулювання галузей харчової й переробної промисловості, та окрему службу зі статусом національного органу, що проводить інспекційні перевіркив цьому напрямі. Наприклад, у Канаді питаннями регулювання безпечності харчових продуктів, розробленням директив і норм займається Федеральна служба охорони здоров’я Канади (НС), контролем і наглядом за дотриманням вимог стандартів – Канадська інспекція контролю якості харчових продуктів (CFIA).

В Україні система гарантування безпечності харчових продуктів включає чотири міністерства (Міністерство охорони здоров’я, Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство екології та природних ресурсів) та сім комітетів і служб (Державна санітарно-епідеміологічна служба, Державна служба з карантину рослин, Державний комітет ветеринарної медицини, Державний комітет України з питань технічного регу-

лювання та споживчої політики, Державна митна служба, Державна екологічна інспекція, Національне агентство з акредитації). Ця система, яка забезпечує контроль якості й безпечності на основі аналізу виробленої продукції, є недостатньо ефективною і не відповідає вимогам часу. Про це свідчить відсутність тенденції до зниження ризиків, пов’язаних із харчовими токсикоінфекціями та іншими негативними наслідками інтенсифікації сільського господарства.

Основні недоліки вітчизняної системи державного контролю безпечності харчових продуктів зумовлені низкою чинників, серед яких: дублювання функцій органів контролю, відсутність чіткої організаційної структури на національному рівні, повільне впровадження ризик-орієнтованої системи управління безпечністю – системи НАССР.

На жаль, в Україні на жодному із вітчизняних підприємств галузі торгівлі, обслуговування та ремонту транспортних засобів і споживчих товарів стандарти ISO серії 22000 та

система НАССР не впроваджені.

Міжнародна практика свідчить, що основною передумовою вибору потенційного постачальника харчових продуктів є гарантована безпечність та якість виробленої продукції, яка підтверджена відповідними стандартами.

23. Характеристика систем швидкого оповіщення країн ЄС щодо небезпечних товарів

RAPEX - це система швидкого попередження споживачів про потенційну небезпеку товарів, за винятком харчових продуктів, лікарських препаратів, хімічних речовин, для яких діють окремі системи. Система RAPEX забезпечує відповідні органи оперативною інформацією про небезпечні продукти. Інформація про підробки і небезпечні товари регулярно надходить на спеціально створений інтернет-портал Європейського союзу, де розміщений архів системи RAPEX

Така система дозволяє здійснювати швидкий обмін інформацією між державами-членами та Комісією щодо заходів, прийнятих з метою попередження чи обмеження реалізації в торговельній мережі або використання продукції, що представляє серйозний ризик для здоров'я і безпеки споживачів.

• Якщо продукт визнається небезпечним, то компетентний національний орган вживає відповідних заходів по виключенню ризику. Такий орган може вилучити продукт з торговельної мережі, відкликати у споживачів або опублікувати попередження. Національний орган повідомляє Європейської комісії про такий продукт і заходи, вжиті щодо попередження ризиків і небезпек для людей.
• Європейська комісія поширює інформацію, публікуючи щотижневі повідомлення про небезпечну продукцію.
• Національні органи в країнах ЄС перевіряють присутність небезпечних продуктів на своїх ринках і роблять відповідні дії щодо забезпечення безпеки громадян (вилучають з ринку, відкликають у споживачів та ін.)

RASFF Система швидкого оповіщення по продуктам харчування та кормам. Забезпечує швидкий і ефективний обмін інформацією про небезпечні продукти харчування або корма між членами системи: Європейської комісії, країн-членів ЄС і ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн і Норвегія) і Європейської безпеки харчових продуктів (EFSA).

У всіх держав-членів і Європейської комісії були створені контактні пункти, між якими відбувається обмін інформацією про небезпечні продуктів харчування або корма. Якщо хтось із членів RASFF має серйозний ризик для здоров'я продуктів харчування або кормів, вони повинні негайно інформувати Європейську комісію через RASFF. Комісія оцінює всі вхідні повідомлення і передає їх всім членам RASFF:

• Попередження відправляються, коли продукт харчування або корм становить серйозну небезпеку для споживачів;
• Відмова на кордоні від вантажів з харчовими продуктами і кормів, які були перевірені і відхилені на зовнішніх кордонах ЄС (і ЄЕЗ), якщо в них виявлені ризик для здоров'я.
• Новини - будь-яка інформація, що стосується безпеки продуктів харчування та кормів, яка не розкривається через попередження або інформація, яка вважається важливою для контролюючих органів. Згодом члени системи виконують заходи в залежності від типу повідомлення і негайно інформують Комісію про вжиті кроки.

24. Вимоги до безпечності товарів в країнах ЄС

Безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції

Безпека харчових продуктів – гарантія того, що продукт не завдасть шкоди споживачу, коли цей продукт буде виготовлено або спожито у відповідності до його призначення.

Міжнародні організації запроваджують нове сучасне трактування поняття „безпечність харчових продуктів” як відсутність не тільки безпосереднього, а й віддаленого (у майбутніх поколіннях) негативного впливу продукту на організм людини.

Забезпечення безпечності харчових продуктів є однією із найважливіших стратегічних задач будь-якої країни. Європейський орган з безпеки харчової продукції (EFSA) створює наукову основу для встановлення показників і критеріїв безпеки харчової продукції в ЄС.

Чинні вимоги ЄС до безпечності харчових продуктів:

è “Загальний закон про харчові продукти”

è “Про гігієну харчових продуктів”;

è “Про гігієну харчових продуктів тваринного походження”;

è “Про організацію офіційного контролю продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною”;

è “Про офіційний контроль, здійснюваний з метою забезпечення перевірок відповідності законодавству щодо харчових продуктів та кормів, та правил щодо охорони здоров’я та добробуту тварин”;

ВСІ РЕГЛАМЕНТИ СПИРАЮТЬСЯ НА ДОКУМЕНТИ CODEX

Групи харчових продуктів, що регулюються в ЄС

Харчові продукти:

è Продукти рослинного походження;

è Продукти тваринного походження:

Свіже м’ясо;

М’ясо диких тварин та птиці;

М’ясні продукти (напівфабрикати, м’ясні продукти, м’ясний фарш, “інші м’ясні продукти”);

Молоко та молочні продукти;

М’ясо свійської птиці;

Риба та рибні продукти;

Інші продукти тваринного походження (яйця, мед, равлики, жаб’ячі лапки, кров та кров’яні продукти, кістки, натуральна оболонка, топлені жири, желатин)

25. Вимоги до підприємств-експортерів харчової продукції

è Підприємство, що здійснює експорт харчових продуктів тваринного походження, має бути внесене до переліку, що підтримується Комісією

è Підприємство має дотримуватись наступних вимог ЄС:

l Загальна вимога здійснювати моніторинг безпечності харчових продуктів та процесів;

l Загальні положення щодо гігієни виробництва первинної продукції;

l Детальні вимоги щодо етапів після первинного виробництва;

l Вимоги щодо інфраструктури, обладнання, поводження з продукцією, оброблення води, контролю шкідників, холодильного ланцюга тощо;

è Дотримання процедур, заснованих на принципах ХАССП (запровадження на підприємствах, аудит державним аудитором);

è Вимоги щодо реєстрації/схвалення підприємств;

è Виконання вимог щодо харчового ланцюга (простежуваність);

è Виконання комплексу вимог щодо забою тварин, дозабійних та післязабійних інспекцій;

è Виконання вимог щодо добробуту тварин (при забої та транспортуванні);

è Виконання вимог щодо пакування, маркування та транспортування

è Дотримання мікробіологічних критеріїв стосовно деяких мікроорганізмів (м’ясо та м’ясопродукти, риба, молоко та молочні продукти, готові до вживання продукти, фрукти та овочі тощо); також, Trichinella у м’ясних продуктах

26. Система простежуванності продукції

Простежуваність (англ. traceability) - це можливість простежити передісторію, застосування або місцезнаходження продукту за допомогою зафіксованої ідентифікуючої інформації.Системи забезпечення простежуваності дозволяють оперативно та з мінімальними витратами вилучати продукцію у разі виявлення її недоліків на будь-якому етапі виробництва чи постачання, встановлювати причини недоліків та вживати необхідних заходів для запобігання подальшого розповсюдження невідповідної сировини та готової продукції.

Забезпечення простежуваності набуває все більшої актуальності для українських товаровиробників та постачальників. Вимоги до простежуваності передбачені законодавствами щодо безпеки споживчої продукції в Європейському Союзі та багатьох інших країнах. Простежуваність продукції передбачають міжнародні стандарти управління системами якості. ДСТУ ISO 22000: 2007 Системи управління безпечністю харчових продуктів– Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга

Завдяки можливостям забезпечувати всесвітню унікальну ідентифікацію товарних позицій, логістичних одиниць, сторін та виробничих об'єктів, система GS1 найкращим чином підходить для організації простежуваності.Використання стандартних засобів системи GS1 є простим та економічно доцільним методом забезпечення простежуваності у виробництві та постачанні харчової продукції. В багатьох випадках сировина та готові товари вже мають необхідні ідентифікуючі ознаки, що використовуються у постачальницьких та торгових операціях (штрихові коди із унікальними ідентифікаційними номерами). Існуючі інформаційні системи підприємств-партнерів підготовлені до використання цих стандартів та містять інформацію, яка може бути успішно використана для забезпечення простежуваності.

Впровадження систем простежуваності в ланцюжку постачання вимагає від всіх залучених торгових партнерів систематичного об'єднання фізичного потоку сировини, напівфабрикатів і готових продуктів із інформаційним потоком, що їх супроводжує. Завдяки універсальному та всесвітньому застосуванню споживачами, діловою спільнотою та державними органами, система GS1 найкращим чином відповідає вимогам систем простежуваності.

Із січня 2005 р., харчова промисловість в країнах, що входять до

ЄС і третіх країн, що бажають експортувати продукти харчування,

в ЄС, впроваджена система, що вимагає

обов'язкову наявність на підприємстві функціонування системи

простежуваності харчових продуктів.

Дане положення, яке визначене регламентом ЄС, передбачає:

1) на всіх стадіях виробництва, переробки та збуту повинна

забезпечуватися простежуваність харчових продуктів, тварин, кормів

для тварин, а також працівників, які задіяні в процесі виробництва

харчових продуктів або кормів;

2) підприємці, що здійснюють діяльність в процесі виробництва

і обороті харчових продуктів і кормів, повинні знати кожну особу, від

якої вони одержали харчовий продукт, корми, тварин, що служить для

одержання харчових продуктів, або відомості про інші речовини, що

призначені для виробництва харчових продуктів або кормів

27.Умови забезпечення права споживачів на якість та безпеку товарів

· Запровадження системи управління забезпечення гарантій якості та безпеки

· Впровадження сучасних концепцій (TQM, ХАССП, IFS тощо).

· Функціонування системи контролю за додержанням вимог законів, стандартів, норм, правил тощо:

· внутрішній контроль

· інспекція та галузевий контроль

· сертифікація

· експертиза, ідентифікація

Законодавство про захист прав споживачів від товарів, робіт, послуг неналежної якості включає нормативні акти й окремі правові норми не тільки господарського але й інших галузей права, базується на Законі України «Про захист прав споживачів».

Державний захист здійснюють: Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі; Державний комітет України із стандартизації, метрології і сертифікації, його територіальні органи; установи Державного санітарного нагляду України; органи представницької влади, державної виконавчої влади, на які покладений контроль за якістю і безпекою товарів (робіт, послуг); суди.

У Законі закріплені права споживачів на відповідність якості придбаного товару (виконаної роботи, послуги) вимогам нормативних документів, умовам договору й інформації про товар. Виготовлювач (виконавець) зобов'язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаних робіт, послуг) за призначенням протягом терміну його служби. Продаж товарів, термін придатності яких закінчився, забороняється.

У випадку придбання товару неналежної якості споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їхнє виправлення споживачем або третьою особою;

заміни на аналогічний товар належної якості;

відповідного зменшення його купівельної ціни;

заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком купівельної ціни;

розірвання договору і відшкодування заподіяних збитків.

При наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а при необхідності перевірки якості – протягом 14 днів або за домовленістю сторін.

Вимоги споживача про безоплатне усунення недоліків повинні бути задоволені протягом 14 днів або за узгодженням сторін в інший термін. За кожний день затримки виконання вимог споживачеві виплачується неустойка в розмірі 1 % вартості товару.

Механізм захисту споживчого ринку від продукції неналежної якості включає такий регулятор господарських відносин, як господарський договір, однією з обов'язкових умов якщо є умова якості продукції, робіт, послуг.

Одним зі способів захисту споживчого ринку від неякісної продукції в даний час є система штрихового кодування товарів. Присвоєння внутрішніх штрихових кодів ЕАN здійснюється асоціацією «ЕАN – Україна».

Відповідно до законодавства за правопорушення у сфері забезпечення якості передбачаються різні види відповідальності:

• кримінальна відповідальність

• адміністративна відповідальність

• господарсько-правова відповідальність

1. Вимоги СОТ щодо харчової галузі

Вимоги СОТ до безпечності харчових продуктів – на основі рекомендацій та стандартів Комісії Кодекс Аліментаріус:

l Гігієна харчових продуктів, належна виробнича практика (GMP), ХАССП

l Маркування та етикетування харчових продуктів

l Методи випробувань та відбору проб

l Системи інспектування та сертифікації харчових продуктів при здійсненні імпорту

l Свіжі та перероблені овочі та фрукти

l Риба та рибні продукти

l Молоко та молочні продукти

l Жири та олії

l Харчова цінність та дієтичні харчові продукти

l Забруднювачі у харчових продуктах

l Залишкові рівні ветеринарних препаратів у харчових продуктах

Основні Угоди СОТ в галузі харчових продуктів (в дії з 1 січня 1995р.), є обов’язковими для всіх країн – членів СОТ.

Угода СОТ про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (СФС)

Угода про СФС встановлює базові правила для стандартів безпеки харчових продуктів та здоров'я рослин і тварин.

Угода СОТ «Про технічні бар'єри в торгівлі» (ТБТ)

29. Управління безпечністю харчових продуктів на прикладі концепції ХАССП

Система «Аналізу небезпечних чинників та критичних точок керування» (у латинській абревіатурі НАССР- " Hazard Analysis and Critical Control Point"), що являє собою науково обґрунтований підхід для гарантування виробництва безпечної продукції шляхом ідентифікації і контролю небезпечних чинників.

Основна мета системи НАССР полягає в забезпеченні виробництва безпечної продукції шляхом виявлення та належного контролювання небезпечних чинників. Система НАССР використовує науково обґрунтований превентивний підхід та покладає основну відповідальність за безпечність харчового продукту на виробника.

НАССР в ЄС оснований на документі Codex Alimentarius “Загальні принципи гігієни харчових продуктів”.

Без наявності на підприємстві ефективно діючих програм-передумов (програм попередніх умов) не можна підходити до розробки і запровадженню системи НАССР.

НАССР.

- запобігає виникненню ризиків, а не реагує на них після їх виникнення; - є знаряддям управління, що використовується для захисту харчових продуктів від хімічних, біологічних та фізичних небезпечних чинників. Використання системи НАССР дозволяє перейти від випробування кінцевого продукту до розробки превентивних методів. Запровадження системи НАССР, зумовлено зобов'язаннями Україні щодо виконання вимог СОТ, і є обов'язковою законодавчою вимогою для всіх операторів харчових продуктів. НАССР є способом управління, який використовується для захисту харчових продуктів від Хімічних, Біологічних, Фізичних небезпечних чинників. Система НАССР спирається на 7 принципів: 1. Проведення аналізу небезпечних чинників. 2. Встановлення критичних точок контролю (КТК) 3. Встановлення критичних меж для кожної КТК4. Встановлення процедур моніторингу щодо кожної КТК. 5. Встановлення коригувальних дій. 6. Розроблення процедур перевірки. 7. Розроблення процедур ведення записів та документації

30. Ха-ка стандартів для постачальників харчових продуктів

Глобальний стандарт BRS – Харчові продукти

Стандарт був розроблений у 1998 році і призначений для оцінки тих виробників, продукцію яких супермаркети продавали під своїм брендом. Стандарт BRS – це комплекс вимог до якості та безпечності, заснований на принципах ХАССП, та призначений для виробників всіх груп харчових продуктів, за винятком первинного виробництва, гуртової торгівлі, імпортування, дистрибуції та зберігання. Варто зазначити, що на сьогоднішній день даний стандарт застосовується виробниками всіх типів.

Міжнародний стандарт харчових продуктів (IFS)

Міжнародний стандарт харчових продуктів було створено в 2002 році німецькою асоціацією NDE. У 2003 році французькі роздрібні торговці з Федерації торговців та дистриб’юторів (FCD) приєднались до робочої групи IFS; обидві асоціації розробили чинну версію стандарту. IFS – стандарт управління безпечністю та якістю харчових продуктів, заснований на концепції ХАССП та призначений для виробників будь – яких харчових продуктів, за винятком первинної продукції, наприклад вирощування фруктів та овочів. Так само, як і BRS, IFS був початково призначений для виробників харчових продуктів, що виготовляються під брендом супермаркетів і мав за мету забезпечення безпечності у всіх ланках виробництва. Вимоги стандарту охоплюють такі аспекти: управління системою якості, виробничі процеси, управління ресурсами, відповідальність з боку керівництва, вимірювання, аналізування, поліпшення.

Стандарти для виробників с/г продукції – GlobalGAP

Постачальники та підприємства роздрібної торгівлі розробили та запровадили серію галузевих стандартів с\г продукції в рамках програм забезпечення якості організації GlobalGAP, з метою гарантування цілісності, прозорості і погодженості глобальних стандартів в області с\г. Стандарти включають вимоги випуску надійних та високоякісних первинних харчових продуктів і забезпечення здоров’я, безпечності і добробуту співробітників, атакож включають питання екології та благополуччя тварин.

31.Основні положення стандартів BRS

Єдиний стандарт BRC - Харчова продукція

Британський консорціум підприємств роздрібної торгівлі BRC (British Retail Consortium) в ​ ​ 1998 році розробив і впровадив Технічний Стандарт і Протокол на харчову продукцію (the BRC Food Technical Standard). Стандарт був покликаний стати головним критерієм оцінки постачальників роздрібними торговцями та власниками компаній, з точки зору відповідності законодавчим вимогам.

Стандарт призначений для виробників всіх типів харчової продукції. Сертифікація на відповідність даному Стандарту допомагає виробникам, власникам компаній і продавцям відповідати законодавчим вимогам, забезпечуючи безпеку споживачів. Стандарт має широку область застосування, включаючи всі аспекти безпеки продуктів харчування та вимоги, як до постачальників, так і до продавців.

складається з семи частин і пред'являє наступні вимоги до виробника:

· прийняття і впровадження на підприємстві Системи аналізу небезпечних чинників та критичних контрольних точок (ХАССП);

· наявність документованої та результативної системи управління якістю;

· контроль виробничих стандартів, продукції, процесів і персоналу.

Стандарт передбачає два рівні сертифікації - основний рівень і вищий рівень.

Вимоги стандарту пред'являються до торгових мереж, виробникам харчової продукції, підприємствам громадського харчування, імпортерам і постачальникам в частині забезпечення безпеки продуктів, включаючи упаковку і неухильного виконання законодавчих вимог.

Взаємозв'язок з іншими стандартами:

Технічний стандарт BRC на харчову продукцію застосовується органами з сертифікації як самостійний стандарт, без доповнень і поправок змісту і формату. Допускається включення вимог цього стандарту у власні стандарти органів з сертифікації за умови отримання письмової згоди Британського консорціуму підприємств роздрібної торгівлі.

32. Ха – ка стандартів IFS

Міжнародний Стандарт харчових продуктів (IFS) було створено в 2002 році німецькою асоціацією HDE (Hauptverband des Deutschen Einzelhandels). У 2003 році французькі роздрібні та гуртові торгівці з Федерації торговців та дистриб’юторів (FCD) приєднались до Робочої групи IFS; обидві асоціації спільно розробили чинну версію стандарту.

IFS – стандарт управління безпечністю та якістю харчових продуктів, заснований на концепції НАССР та призначений для виробників будь-яких харчових продуктів, за винятком первинної продукції, наприклад вирощування фруктів та овочів.

Так само як і BRC, стандарт IFS був початково призначений для виробників харчових продуктів, що виробляються під брендом супермаркету, і мав за мету забезпечення безпечності у всіх ланках виробництва.

Стандарт складається з трьох частин:

1-а частина - Здійснення аудиту;

2-а частина - Перелік вимог до виробника продукції;

Третій частина - Вимоги до сертифікаційного органу та аудитору.

Вимоги стандарту IFS охоплюють 5 тем:

1.Управління системою якості (система НАССР, настанова з якості тощо);

2.Відповідальність з боку керівництва (перевірки систем якості та виробництва тощо);

3.Управління ресурсами (людські ресурси, гігієна, побутові приміщення тощо);

4. Виробничі процеси (розробка продукту, виробниче обладнання, простежуваність тощо);

5.Вимірювання, аналізування, поліпшення (засоби контролю, відкликання продукту тощо).

33. Основні положення стандартів GLOBALGAP

Стандарти GlobalGAP – стандарти для виробників сільськогосподарської продукції. Основною відмінністю від інших стандартів є оцінка безпечності не вирощеного продукту, а відстеження і оцінка всього технологічного циклу. Іншими словами, якщо вирощування проводиться у відповідності з чітко встановленими нормами та технологічними регламентами, отримана продукція буде безпечною. Для кінцевої перевірки проводиться аналіз продукції на вміст залишків пестицидів та агрохімікатів.

Сертифікат GlobalGAP є свідченням належного рівня аграрного виробництва. Він забезпечує для фермера ряд суттєвих переваг, а саме:

• Комерційні переваги: продукція, сертифікована за даним стандартом, є безпечною для споживання, а тому користується більшим попитом, що значно полегшує збут.
• Конкурентні переваги: сертифікація GlobalGAP є вагомою конкурентною перевагою компанії-виробника. Фермер демонструє готовність іти на зустріч побажанням Споживача.
• Впевненість Покупців: покупці продукції (супермаркети, переробні підприємства, пункти громадського харчування) впевнені в якості і безпечності отриманої продукції. Це найпростіший шлях до довготривалого і взаємовигідного співробітництва.

Впевненість Споживачів в якості та безпечності сільськогосподарської продукції сприяє зростанню довіри до сільгоспвиробників, підприємствам роздрібної торгівлі. Це сприяє збільшенню об'ємів продаж та позитивно віддзеркалюється на розвитку даного сегменту ринку.

Управління Ризиками зменшує ймовірність забруднення/зараження продукції, сприяє охороні оточуючого середовища, покращенню виробничої гігієни та санітарії.

Сумісність з Системами управління якістю: Система GlobalGAP сумісна з іншими Системами управління якістю, наприклад BRC, IFS, ISO 9001: 2000, ISO22000. Вона не претендує на функції Державного стандарту та не вступає в протиріччя з національним законодавством.

Вихід на міжнародний ринок: на сьогоднішній день Система GlobalGAP ефективно працює в 90 країнах світу. Переважна більшість європейських торгівельних мереж працює лише з продукцією, сертифікованою за стандартом GlobalGAP.

Впровадження в господарстві системи GLOBALGAP включає:

Первинний аудит господарства на відповідність вимогам GlobalGAP

Загальну підготовку господарства до сетифікації

Інспекцію незалежним акредитованим сертифікуючим органом

34. Характеристика процедури акредитації як складової МТР.

Акредитація - це процедура, у ході якої національний орган з акредитації засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності (ООВ) виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль).

Акредитація надає:

· забезпечення єдиної технічної політики у сфері оцінки відповідності в країні;

· забезпечення довіри споживачів до результатів діяльності з оцінки відповідності;

· створення умов для взаємного визнання результатів діяльності акредитованих органів на міжнародному рівні;

· усунення технічних бар’єрів для бізнесу.

Основні положення щодо акредитації у МТР знаходяться у Регламенті Європейського парламенту та Ради ЄС, що встановлює вимоги для акредитації та нагляду за ринком щодо реалізації продукції.

Загальні принципи акредитації в МТР

1. Кожна держава-член призначає лише один національний орган

акредитації.

2. Якщо держава-член не вважає економічно обґрунтованим або

дієвим мати національний орган акредитації або надавати певні

послуги акредитації, вона повинна, наскільки можливо, звертатися

до національних органів акредитації іншої держави-члена.

3. Обов'язки і завдання національного органу акредитації

чітко розрізняються від обов'язків і завдань інших державних

органів.

4.Національний орган акредитації працює на некомерційній

основі.

5. Національний орган акредитації не пропонує і не надає

будь-яку діяльність або послуги, які надає орган оцінки

відповідності, і не надає консультаційні послуги, не володіє

акціями або іншим чином не має фінансову чи управлінську

зацікавленість стосовно органу оцінки відповідності.

Здійснення акредитації

1. Національний орган акредитації у відповідь на запит органу

оцінки відповідності, оцінює компетентність цього органу оцінки

відповідності для виконання специфічної діяльності оцінки

відповідності. Якщо його виявлено компетентним, національний орган

акредитації видає про це свідоцтво про акредитацію.

2. Якщо держава-член вирішує не використовувати акредитацію,

вона надає Комісії та іншим державам-членам всі документальні

докази, необхідні для засвідчення компетентності органів оцінки

відповідності, обраних нею для виконання відповідного

гармонізованого законодавства Співтовариства.

3. Національні органи акредитації перевіряються органи оцінки

відповідності, яким вони видали свідоцтва про акредитацію.

4. Якщо національний орган акредитації встановлює, що орган

оцінки відповідності, який одержав свідоцтво про акредитацію,

більше не є компетентним для виконання спеціальної діяльності з

оцінки відповідності або серйозно порушив свої зобов'язання, цей

орган акредитації має вжити всіх відповідних заходів в межах

прийнятних строків для обмеження, тимчасового припинення чи

вилучення свідоцтва про акредитацію.

5. Держави члени встановлюють процедури, включаючи

законодавчі засоби, для вирішення скарг, поданих на рішення про

акредитацію або на відсутність таких рішень.

35. Основні проблеми системи технічного регулювання

Проблеми у сфері стандартизації:

Відсутність впровадження технічних регламентів та низький рівень застосування міжнародних стандартів.

Перехід від обов‘язкової сертифікації до оцінки відповідності гальмується повільною розробкою та впровадженням технічних регламентів

Паралельно чинними є два нормативно-правові акти, які регламентують обов’язкові вимоги до продукції чи послуг

Переважна більшість чинних в Україні стандартів не забезпечує сучасних вимог до якості та безпеки продукції. При цьому за прийнятих в Україні темпів реформи системи технічного регулювання для повної гармонізації із європейськими стандартами знадобиться понад 20 років.

Проблеми у сфері оцінки відповідності:

Сертифікація в Україні, у більшості випадків, однаково обов'язкова для вітчизняних виробників та імпортерів, здебільшого без урахування одержаних ними раніше іноземних сертифікатів відповідності.

В Україні сертифікація застосовується переважно до кінцевого продукту, а не до процесу виробництва.

В ЄС відсутня обов‘язкова сертифікація продукції – замість цього впроваджена система оцінки та підтвердження відповідності. Зазначена система базується на системі оцінки ризику, тобто рівня небезпечності кожного виду продукції.

Найважливішою проблемою у сфері оцінки відповідності є взаємовизнання результатів.

До цього часу не досягнуто мети, задекларованої в гаслі «Єдиний стандарт, єдине випробування – прийнятні всюди».

Оцінка продукції з низьким ступенем ризику для життя і здоров’я людей може бути підтверджена декларацією про відповідність, яку складає під свою повну відповідальність сам виробник (постачальник) продукції.

Проблеми у сфері метрології:

невідповідність рівня метрологічного забезпечення потреб економіки сучасним вимогам, зокрема:

- низька забезпеченість державними та вторинними еталонами;

- повільне вдосконалення застарілих державних та вторинних еталонів одиниць вимірювання фізичних величин;

- не забезпечено простежуванності одиниць вимірювання фізичних величин до міжнародних еталонів шляхом участі у міжнародних звіряннях.

Проблеми, що зумовлюють необхідність

реформування системи технічного регулювання

1. Існуючий режим завдає шкоди економічному потенціалу країни

2. Перешкоди на шляху впровадження інновацій

3. Система технічного регулювання в Україні занадто жорстка складна

4. Існуюча система сертифікації акцентує увагу на санкціонуванні конкретних зразків продукції, замість того, щоб зосереджувати головну увагу, власне, на виробничому процесі

5. Чинна система державного контролю неефективна і не гарантує якості продукції

6. Невідповідність вітчизняних норм технічного регулювання міжнародним правилам і принципам (у тому числі прийнятим в ЄС і СОТ)

7. Неузгодженість законодавчої бази.

36. Характеристика організаційної структури, завдання СОТ

Вищим керівним органом СОТ є Конференція міністрів. Вона збирається не рідше одного разу в два роки, як правило, на рівні міністрів торгівлі чи іноземних справ країн-учасниць СОТ. Конференція має повноваження приймати рішення по найбільш принципових питаннях

Поточне керування діяльністю і спостереження за дією угоди і міністерських рішень здійснює Генеральна рада. Вона збирається кілька разів у рік у Женеві. Як правило, у Генеральну раду входять посли чи голови представництв членів СОТ. У функції Генеральної ради також входить дозвіл торгових суперечок між країнами-учасницями СОТ і

проведення періодичних оглядів їхньої торгової політики. Генеральна рада контролює діяльність підлеглих органів:

Ради по торгівлі товарами, що здійснює спостереження за виконанням

Генеральної угоди про торгівлю товарами.

Ради по торгівлі послугами, що здійснює спостереження за виконанням Генеральної угоди про торгівлю послугами. Вона має у своєму

складі Комітет з торгівлі фінансовими послугами і Робочою групою по

професійних послугах. Ради по інтелектуальній власності, що здійснює спостереження за

виконанням Угоди про торгові аспекти прав інтелектуальної власності. Вона займається також питаннями, зв'язаними з запобіганням конфліктів, зв'язаних з міжнародною торгівлею підробленими товарами. У складі СОТ діють робочі й експертні групи і спеціалізовані комітети. Їхні функції полягають у розгляді питань виконання окремих частин багатосторонніх угод, а також інших

питань, що представляють інтерес для країн-учасниць Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

• підвищення життєвого рівня;
• забезпечення повної зайнятості;
• постійне зростання доходів і ефективного попиту;
• розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;
• оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;
• захист і збереження навколишнього середовища;
• забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

37. Порядок розробки стандартів СОТ

Члени СОТ повинні забезпечити, щоб їхні центральні урядові органи стандартизації прийняли Кодекс доброчинної практики з розробки, прийняття та застосування стандартів і дотримувалися його. Цей Кодекс є відкритим для прийняття його будь-яким

органом стандартизації на території Члена СОТ незалежно від того, чи це центральний урядовий орган, місцевий урядовий орган чи неурядовий Орган стандартизації повинен забезпечити, щоб стандарти не розроблялися, не приймалися і не застосовувалися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі. У випадках, коли міжнародні стандарти вже існують або їх розробка завершується, орган стандартизації повинен використовувати їх або відповідні їх частини як основу стандартів, які він розробляє. З метою гармонізації стандартів на якомога більш широкій основі орган стандартизації повинен належним чином брати

найповнішу участь у межах своїх можливостей у розробці відповідними міжнародними органами стандартизації міжнародних стандартів у тій галузі, у якій він вже прийняв або має намір

прийняти стандарти. Органи стандартизації на території Члена СОТ повинні

докладати максимум зусиль, щоб уникнути дублювання чи перетинання своєї роботи з роботою інших органів стандартизації на території своєї країни або з роботою відповідних міжнародних чи регіональних органів стандартизації. Принаймні кожні шість місяців орган стандартизації повинен публікувати робочу програму, у якій містяться його назва та адреса, стандарти, які він у даний момент розробляє, а також стандарти, які він прийняв за попередній період. Стандарт вважається таким, що знаходиться на стадії розробки, з того моменту, коли було прийнято рішення про його розробку і до того

часу, коли буде прийнято цей стандарт. Перед прийняттям стандарту орган стандартизації повинен надати термін, принаймні 60 днів, для подання зауважень до проекту

стандарту зацікавленими сторонами на території Члена СОТ. На вимогу будь-якої зацікавленої сторони на території Члена СОТ орган стандартизації повинен оперативно надати або розпорядитися надати копію проекту стандарту, який він представив

для зауважень. Орган стандартизації повинен враховувати при подальшій

розробці стандарту ті зауваження, які було отримано протягом терміну для подання зауважень. За наявності відповідної вимоги на зауваження, що їх було отримано через органи стандартизації, які прийняли цей Кодекс доброчинної практики, відповідь повинна надаватися якомога швидше. Відповідь повинна містити пояснення

того, чому є необхідним відхилення від відповідного міжнародного стандарту. Відразу після прийняття стандарту він повинен бути оперативно опублікований.

На вимогу будь-якої зацікавленої сторони на території Члена СОТ орган стандартизації повинен оперативно надати або розпорядитися надати копію його останньої робочої програми або стандарту, який було нею введено.

38. Характеристика діяльності міжнародної організації із стандартизації

В 1946 було створено Міжнародну організацію зі стандартизації. До основних видів діяльності ISO належать: заходи, які сприяють координації, уніфікації та гармонізації національних НД; розроблення і затвердження міжнародних стандартів; обмін інформацією про роботу комітетів; співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які зацікавлені у вирішенні суміжних проблем. ISO займається питаннями стандартизації в усіх галузях та сертифікацією продукції, за винятком електротехніки, радіотехніки та зв'язку, які належать до компетенції Міжнародної електротехнічної комісії. ISO як неурядова організація користується консультативним статусом ООН і є найбільшою міжнародною організацією в галузі стандартизації з широкого кола питань. її членами є 160 країн світу. Членами ISO є національні організації зі стандартизації. Організаційна структура ISO складається із керівних і робочих технічних органів. Вищим органом ISO є Генеральна асамблея — загальні збори усіх комітетів-членів, які скликаються один раз на три роки. До керівних органів належать: Рада, Технічне бюро та Центральний секретаріат. Вищим керівним органом є Президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ISO в перервах між сесіями Генеральної асамблеї.. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів — членів Ради. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює Центральний секретаріат. Технічне бюро готує пропозиції щодо планування, організації та координації роботи комітетів. До сфери роботи Бюро входить розгляд пропозицій щодо створення та розпуску ТК; визначення питань стандартизації, якими повинні займатися комітети.

39. Характеристика системи підтвердження відповідності в країнах ЄС

У 1989 р. європейські країни для забезпечення єдності ринку й вільного пересування товарів на внутрішньому ринку ЄС вирішили ввести обов´ язкове підтвердження відповідності вимогам для деяких видів продукції. Відтак директивами ЄС було розпочато запровадження уніфікованих процедур підтвердження відповідності у країнах Європейського Союзу. Нині в ЄС діє трохи більше 20 директив, згідно з якими запроваджується обов´ язкове підтвердження відповідності для продукції, яка потенційно може становити небезпеку для споживача або довкілля. Перевага надається підтвердженню відповідності — декларуванню відповідності, коли сам виробник декларує відповідність своєї продукції встановленим вимогам безпеки, зазначаючи своє найменування та адресу. Сертифікація ж застосовується лише для тих видів продукції, які є найбільш критичними з точки зору безпеки.

Директиви ЄС за Новою концепцією визначають способи підтвердження від­повідності (модулі), які може використовувати поставник. Право вибору конкретного модуля надається поставнику (виробнику). Для різних стадій життєвого циклу продук­ції передбачені різні модулі.Модулі на стадії проектування. На стадії проектування пропонується модуль В “Перевірка дослідного зразка”. Модулі на стадії виробництва Модуль С “Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 1). Модуль D “Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 2)”. Модуль Е “Декларація виробника про відповідність продукції (варіант 3)”. Модуль F “Верифікація (перевірка) уповноваженим органом (варіант 1)”. Модулі на об’єднаній стадії проектування і виробництва. На об’єднаних стадіях проектування і виробництва пропонуються три модулі. Модуль А “Декларація виробника про відповідність”. Модуль G “Верифікація (перевірка) ЄС (варіант 2)”. Модуль Н “Декларація виробника про відповідність проекту і продукції”.

40. Характеристика діяльності комісії Кодекс Аліментаріус

Комісія Кодекс Аліментаріус— це орган, започаткований у 1961 році ФАО та ВООЗ для розробки міжнародних стандартів, методичних вказівок та рекомендацій щодо харчових продуктів з метою захисту здоров’я споживачів та забезпечення добросовісної практики торгівлі харчовими продуктами. Codex Alimentarius Commission — міжурядовий орган, членами якого є більше 170 держав та одна організація. Основними організаційно-структурними елементами Codex Alimentarius Commission є власне Комісія, Виконавчий комітет, Секретаріат, та допоміжні органи Codex Alimentarius (комітети з загальних питань — горизонтальні, комітети з окремих товарів — вертикальні, координаційні комітети ФАО/ВООЗ по регіонах та спеціальні міжурядові робочі групи). Основні положення щодо організації діяльності Комісії викладені у її статуті. Діяльність у рамках Кодексу Аліментаріус ґрунтується на науковій основі. До розробки кожного аспекту цього харчового кодексу зробили внесок експерти і фахівці широкого спектру наукових дисциплін, завдяки чому стандарти Кодексу Аліментаріус можуть витримати найретельнішу наукову перевірку. Аспекти здоров’я та безпеки в рішеннях та рекомендаціях Кодексу базуються на науково обґрунтованій оцінці ризиків. Докладніше з оцінкою ризиків, яка застосовується Кодексом, можна ознайомитися в Керівництві щодо процедури Codex Alimentarius Commission. Як і всі інші аспекти роботи Комісії, процедури підготовки стандартів чітко визначені, відкриті і прозорі. Зазвичай застосовується 8-ступенева процедура розробки стандартів Кодексу (може застосовуватися прискорена 5-ступенева процедура). На першому етапі пропозиція про проект розглядається Виконавчим комітетом і перевіряється на відповідність критеріям та пріоритетам, що встановлені Комісією. Далі готується проект тексту (етап 2), що розсилається країнам-членам та усім зацікавленим сторонам для коментарів (етап 3). Проект і коментарі розглядаються на рівні комітетів (етап 4), та при необхідності готується новий проект. На п’ятому етапі Комісія аналізує досягнуті попередні результати і погоджується з тим, що представлений проект повинен бути переданий на остаточне опрацювання і потім внесений на затвердження. Після цього проект також затверджується зацікавленими комітетами з загальних питань, щоб забезпечити його відповідність загальним стандартам Кодексу Аліментаріус. Іноді текст вважається готовим до остаточного прийняття вже на цьому етапі, що часто називається етапом 5/8. Потім затверджений проект знову розсилається на розгляд урядів та зацікавлених сторін для отримання їх коментарів, та остаточно затверджується відповідним комітетом. Проект вноситься до Комісії для прийняття як стандарт (етапи 6 та 7). Після завершального раунду коментарів Комісія приймає проект як офіційний текст Кодексу Аліментаріус. Потім стандарт, методичні вказівки або інший текст публікується Секретаріатом Комісії Кодекс Аліментаріус (етап 8).

41. Характеристика міжнародних та регіональних організацій зі стандартизації

Стандартизація - це розробка і встановлення вимог, норм, правил, які забезпечують право споживача на придбання товарів належної якості за прийнятною ціною, а також на безпечність і комфортність праці. Об'єктом стандартизації є продукція, процес, послуги, для яких розробляються певні вимоги, характеристики, параметри, правила.Стандартизація здійснюється на міжнародному, регіональному, національному рівнях. Міжнародна стандартизація - діяльність, у якій беруть участь органи стандартизації різних країн. Провідна роль у міжнародній стандартизації належить двом неурядовим міжнародним організаціям - Міжнародній організації зі стандартизації (ICO) і Міжнародній електротехнічній комісії (МЕК). Важливою для міжнародної стандартизації є діяльність двох міжурядових організацій - Світової організації торгівлі і Європейської економічної комісії ООН. Регіональними організаціями у сфері стандартизації є Європейський комітет зі стандартизації (СЄН), Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (СЄНЕ-ЛЕК), Міжскандинавська організація зі стандартизації (ІНСТА), Панамериканський комітет стандартів (КОПАНТ). Міжнародні неурядові організації ICO і МЕК розробили низку правил щодо застосування стандартів. Міжнародні стандарти ICO представляють собою варіант технічних вимог до продукції (послуг), що полегшує обмін товарами та послугами між економічними агентами світового ринку (ці вимоги не обов'язкові для всіх країн-учасниць. Особливістю стандартів ICO є те, що лише 20 % загального числа їх містить вимоги до конкретної продукції, а основна частина нормативних документів стосується вимог безпеки, взаємозамінності, технічної сумісності, методів випробувань продукції, інших загальних і методичних питань. Використання стандартів ICO передбачає встановлення конкретних технічних вимог у контрактах купівлі-продажу. ICO узагальнила досвід багатьох країн і в 1987 році було опублікована серія стандартів ICO 9000-9004, які передбачали сертифікацію систем управління якістю на підприємствах (фірмах). У розвинених країнах гармонізовано з міжнародними до 70-80 % загальної кількості національних стандартів. Інші міжнародні організації - Світова організація торгівлі, Всесвітня туристська організація (ВТО), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Міжнародний залізничний союз, Європейська організація автотуризму - розробляють стандарти у відповідних галузях. Неабияку роль у галузі гармонізації стандартів і технічних вимог відіграє Європейська економічна комісія ООН.

42. Характеристика міжнародних та регіональних організацій з метрології

Метрологія буде забезпечувати інтереси між­народної торгівлі, якщо буде дотримана єдність вимірювань, як необхідна умова відповідності результатів випробувань і сертифікації продукції. Це завдання і є най­важливішим в діяльності міжнародних організацій з метрології. Завдяки їхнім зусиллям в більшості країнах світу прийнята Міжнародна система одиниць фізичних величин (CI), діє відповідна термінологія, прийняті рекомендації зі способів нормування метро­логичних характеристик засобів вимірювання, з сертифікації засобів вимірювання, з випробувань засобів вимірювання перед випуском серійної продукції.Міжнародні метрологічні організації працюють в контакті з ISO та IEC, що відповідає більш широкому міжнародному розповсюдженню єдності вимірювань. Найбільші міжнародні метрологічні організації – Міжнародна організація мір і ваг (МОМВ) і Міжнародна організація законодавчої метрології (МОЗМ). У відповідності з Метрологічною Конвенцією було створено Міжнародне бюро мір і ваг (МБМВ) – перша міжнародна науково-дослідна лабораторія. Головне практичне завдання МБМВ – звірення націо­наль­них еталонів з міжнародними еталонами різних одиниць вимірювань. Фак­тично МБМВ координує діяльність метрологічних організацій більш ніж у 100 країнах. Міжнародна організація законодавчої метрології (МОЗМ), метою якого є розробка загальних питань законодавчої метрології, у тому числі вста­новлення класів точності засобів вимірювань; забезпечення однаковості визна­чен­ня типів, зразків і систем вимірювальних приладів; рекомендації з їх випробувань для уніфікації метрологічних характеристик; порядок повірки і калібрування засобів вимірювань; гармонізація верифікаційної апаратури, методів звірення, повірок і атес­та­цій еталонних, зразкових і робочих вимірювальних приладів

45. Основні засади політики країн щодо подолання технічних бар’єрів в торгівлі

Альтернатива І. Укласти Угоду АСАА за пріоритетними секторами між Україною та ЄС.

Після укладення Угоди АСАА українська продукція, що буде охоплена угодою, зможе надходити на ринок країн ЄС, а також країн Європейської асоціації вільної торгівлі (Норвегії, Ісландії, Швейцарії та у перспективі країн Середземномор’я) без додаткових випробувань та процедур оцінки відповідності.

Для впровадження цієї альтернативи необхідно здійснити наступне:

- прийняти закони України про ринковий нагляд, про загальну безпеку продукції, про відповідальність за дефектну продукцію, які відповідатимуть практиці ЄС;

- прийняти і впровадити технічні регламенти за пріоритетними секторами, стандарти, дотримання яких сприймається як доказ відповідності вимогам європейських директив на продукцію, що підпадає під дію Угоди ACAA;

- створити незалежні органи з оцінки відповідності в Україні за напрямами АСАА та акредитувати їх;

- приєднатися до Європейської Угоди про акредитацію за пріоритетними секторами Угоди АСАА.

Зазначене рішення може бути впроваджене за рахунок використання ресурсів:

- наявності кваліфікованих фахівців;

- коштів на: розробку стандартів та розвиток еталонної бази, підвищення кваліфікації фахівців, процедури щодо укладення угоди за рахунок держбюджету України (заробітна плата фахівцям) та за рахунок європейської технічної допомоги.

Альтернатива ІІ. Укласти угоди субпідряду українських органів для оцінки відповідності з нотифікованими європейськими органами за пріоритетними напрямами АСАА.

Для впровадження цієї альтернативи необхідно здійснити підготовку органів з оцінки відповідності до роботи за субконтрактами.

Зазначене рішення може бути впроваджене за рахунок використання коштів на сертифікацію та процедуру акредитації органів з оцінки відповідності; підвищення кваліфікації фахівців.

Порівняльна таблиця двох альтернативних рішень

46. Системи управління безпечністю та якістю товарів та послуг

У світовій практиці широко використовуються системи менеджменту якості за стандартами ISO серії 9000 (вимоги до системи управління), екологічного менеджменту за стандартами ISO серії 14000 (вимоги до управління навколишнім середовищем), статистичні методи керування якістю, концепція загального управління якістю — TQM (Total Quality Management), концепція “Шість сигм”, принципи бенчмаркінгу, методи “кайзен”, “канбан” “поке-ека”, “хосін канрі”, реінженіринг.
Найпоширенішою є система управління якістю за стандартом ISO 9000. Головне завдання ISO — сприяти розробці всесвітньо визнаних стандартів, правил та інших аналогічних документів з метою полегшення міжнародного обміну в усіх галузях народного господарства.
Стандарт ISO 9001: 2001 встановлює вимоги до системи управління якістю, якщо підприємство має необхідність продемонструвати свою спроможність поставляти продукцію, що відповідає вимогам споживачів та галузевим вимогам; зорієнтоване на підвищення задоволеності споживачів завдяки результативному застосуванню системи.

Стандарт ISO 9001 регламентує такі аспекти діяльності підприємства: визначення політики і цілей; розробка планів; аналіз їх виконання і вимір ефективності; проведення коригувальних і попереджуючих дій.
Стандарт ISO 14001 пропонує простий гармонійний підхід до управління охороною навколишнього середовища для всіх організацій.

Стандарти ISО серії 9000 рекомендовані як основа для розвитку будь-якого підприємства, його просування до досягнення ділової досконалості й підвищення конкурентноздатності.
Шляхом до досягнення високого рівня досконалості є систе