Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Вбити його.






Та київський полковник Михайло (Станіслав) Кричєвський, якому доручили, пильнувати в'язня, допоміг Б. Хмельницькому втекти.

На чолі невеликого загону козаків Б. Хмельницький зі своїм сином Тимошем прибув на Запорізьку Січ у грудні 1647 року.

Тут у квітні 1648 року козацька рада обрала його гетьманом.

2. Підготовка до війни

Здобувши гетьманську булаву, Б. Хмельницький почав активно готуватися до повстання, і за короткий час під його прапори стало кілька тисяч осіб.

Гетьман розіслав адресовані до козаків і всього українського народу універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти.

Посланці із Запоріжжя встановили тісні зв'язки з повстанськими загонами по всій Україні.

Козаки, перевдягнувшись жебраками та богомольцями, ходили по містах і селах, агітуючи населення відчиняти міські ворота перед запорожцями, насипати пісок у польські гармати, а то й узагалі тікати на Січ.

Одночасно з підготовкою до війни з Польщею Б. Хмельницький вислав посольство до Криму.

Перші дипломатичні кроки гетьмана були спрямовані на те, щоб убезпечити себе від нападів з півдня й отримати допомогу від татарської кінноти, яка змогла б істотно употужнити козацьке військо, що було переважно піше.

Переговори з кримським ханом Ісламом-Гіреєм виявилися дуже складними.

Українську делегацію зустріли з недовірою, та Б. Хмельницький, добре знаючи звичаї татар і вільно володіючи їхньою мовою, зумів надати ханові докази нещирості Польщі щодо Туреччини й Криму.

Тому Іслам-Гірей дозволив Б. Хмельницькому запросити в похід перекопського мурзу Тугай-бея, у якого налічувалося до 4-ох тис. вершників.

За союз із Б. Хмельницьким татарський хан вимагав прислати до Криму заручників — представників знатних козацьких родів, серед них і сина самого гетьмана —- Тимоша Хмельницького.

Заручаючись підтримкою Криму, Б. Хмельницький добре розумів, що татари будуть не тільки воювати з поляками, а й грабуватимуть Україну.

Та хоч умови союзу з татарами були дуже тяжкими, це була перша дипломатична перемога повстанців.

Повстання на Запоріжжі та універсали Богдана Хмельницького підняли на боротьбу широкі верстви українського народу, скрізь по Україні утворювалися загони із селян і городян.

Повсталі проголошували себе вільними людьми, нападали на панські маєтки й палили їх, убивали магнатів і шляхту.

Щоб не дати з'єднатися січовому козацтву та загонам повстанців з Наддніпрянщини, Микола Потоцький почав готувати польське військо до походу.

3. Битва під Жовтими Водами

У квітці 1648 року польське військо вирушило на Запоріжжя. Замість того, щоб об’єднати свої сили, поляки розділилися: реєстрові козаки на чолі з Іваном Барабашем рушили Дніпром, а невеликий загін кінноти, очолюваний сином коронного гетьмана Стефаном Потоцьким. та козацьким комісаром Шембергом, — берегом.

Разом польські війська налічували близько 4 тис. воїнів (1, 5 тис. вояків з поль­ського регулярного війська та 2, 5 тис. реєстрових козаків).

«Соромно посилати велике військо проти якоїсь ганебної зграї підлих холопів», — казав молодий С. Потоцький.

Повсталі вийшли із Запорожжя і рушили назустріч урядовим військам.

19 квітня вони зустрілися в урочищі Жовті Води із загоном Стефана Потоцького і потіснили його на невигідні позиції.

У союзі з Б. Хмельницьким воювала татарська кіннота. Крім того, до нього приєдналися реєстрові козаки з обох польських загонів.

Після двотижневого штурму польського укріпленого табору Б. Хмельницький змусив поляків залишити табір і відступити, 5-6 травня загін С.Потоцького був розбитий.

Здобувши перемогу, Б. Хмельницького повів повсталих на основні сили поляків, які укріпилися під Корсунем.

Однак, не чекаючи рішучого бою, польські гетьмани М. Потоцький і М. Калиновський, упевнені в значній чисельній перевазі супротивника, залишили вигідні позиції і почали відводити війська на Богуслав.

На їхньому шляху в Гороховій діброві козаки улаштували засідку, переривши і заваливши деревами вузьку дорогу і завчасно підготувавши по її сторонам укріплені позиції для піхоти й артилерії.

16 травня польська армія, потрапивши в засідку, була цілком розгромлена.

Врятуватися удалося небагатьом. 8, 5 тис. поляків, у тому числі обидва гетьмани, потрапили_в татарський полон.

Після поразки під Жовтими Водами і Корсунем Річ Посполита виявилася в дуже тяжкій ситуації:

- вона позбулася армії й полководців,

- скарбниця була порожня,

- урядові кола не дотримували єдності.

У довершення до цього 10 травня помер король, і в країні наступило безвладдя.

Однак, завдати рішучого удару по Польщі Б. Хмельницькому перешкоджала утома повстанської армії.

Гетьман змушений був відвести армію до Чигирина, «який став його резиденцією.

Протягом літа 1648 р. обидві сторони готувалися до вирішального бою.

Польському урядові удалося зібрати величезну і добре озброєну армію, котра складалася з 32 тис. шляхтичів, 8 тис. нім. найманців і декількох десятків тис. слуг.

Армія Б. Хмельницького нараховувала близько 80 тис. (козаки, селяни, міщани, дрібна шляхта), однак, була погано о зброєна й поступалась польській за кількістю кінноти. У союзі з нею знову виступив 4-тисячний загін татарської кінноти.

4 Розгром польсько-шляхетських військ під Пилявцями

Польські й українські війська зустрілися 8 вересня 1648 р. під М. Пилявці на Поділлі.

Укріплені табори козаків і поляків були розташовані по обидва боки дамби через ріку Пиляву.

Після 2-денних боїв козаки відбили дамбу, а на третій день козацька піхота, пройшовши по завчасно виритих перед битвою ровах, обійшла поляків із флангів.

Польську кінноту удалося заманити усередину «мішка», що утворився, і знищити цілком.

Волинська піхота Адама Кисіля, яка підоспіла на допомогу польській кінноті значно пізніше, також була розгромлена.

Разом з перемогою козакам дісталися найбагатші трофеї (польська аристократія везла із собою величезний обоз із предметами розкоші).

Від польської армії залишилася ледве половина: її залишки утекли до Львова.

5. Похід Б. Хмельницького в Галичину

Битва під Пилявцями відкрила Б. Хмельницькому шлях на захід.

Не зустрівши ніякого опору, повсюдно підтримуваний населенням, він

підійшов до Львова.

Однак, не бажаючи витрачати сил на штурм і щоб уникнути зайвого кровопролиття та руйнування міста, після нетривалої облоги він зажадав викуп у 200 тис. злотих на користь своїх союзників-татар.

Одержавши викуп, він зняв облогу і пішов далі, до польського міста Замостя.

Цю добре укріплену фортецю він не став штурмувати, оскільки в козацькому війську не було достатньої кількості важкої артилерії.

Хмельницький розраховував на тривалу облогу, одночасно чекаючи результатів виборів нового короля на шляхетському сеймі.

Королем Речі Посполитої став брат померлого Владислава IV - Ян-Казимир, чию кандидатуру підтримував і український гетьман.

Одержавши від новообраного короля обіцянку почати переговори з повсталими, а також відновити справедливість у відношенні до себе особисто, Б., Хмельницький у середині листопада зняв облогу і повернувся на Подніпров'я.

У лютому 1649 р. у Переяславі розпочалися переговори Б. Хмельницького з королівським комісаром — православним магнатом Адамом Кисшем.

Б. Хмельницький не погодився з польськими вимогами про повернення селян у кріпосний стан, погодившись лише на перемир'я до весни.

В умовах зимових холодів, виснаження продовольства і боєприпасів вести воєнні дії ні поляки, ні українці були не в змозі.

Досягнуте перемир'я обидві сторони активно використовували для підготовки до нової війни.

У Польщі був оголошений збір всешляхетського ополчення, запрошені іноземні найманці.

Проти повстанців була кинута литовська армія під командуванням литовського гетьмана Януша Радзивілла.

Однак, білоруське населення, об'єднавшись із загонами козаків, що підійшли до Литовських кордонів, не пропустило армію Я. Радзивілла в Україну.

6. Програма будівництва Української держави

Під час переговорів у Переяславі Б. Хмельницький фактично сформулював нову мету війни - досягнення Україною незалежності.

До цього у своїх універсалах і зверненнях до короля гетьман наполягав лише на визнанні прав Війська Запорозького і збільшенні реєстру, а також на урівняння прав православної церкви з католицькою і поверненні їй майна, віднятого уніатами.

Таким чином, мова йшла лише про автономію козацького війська на службі у короля.

Тепер же Хмельницький, у відповідь на присвоєння йому польським королем звання польного (двірський)гетьмана (командуючого прикордонними військами Речі Посполитої, що повинно було сприяти відходу реєстровців від повстання) заявив про право українського народу на створення власної держави.

Надалі, у ході розвитку Визвольної війни, політичні погляди Хмельницького набули характеру програми будівництва української держави.

Територія цієї держави повинна була охоплювати всі етнічні «руські» (тобто української і білоруські) землі аж до Вісли, де православне населення зберігалося ще до XVI ст. ^'

Українську державу Хмельницький вважав спадкоємицею Київської Русі, а провідна роль у її утворенні й організації приділялася Війську Запорозькому, котре гетьман порівнював із лицарським орденом.

Католицька шляхта і магнати підлягали вигнанню з України, а рух селянства і міських низів проти польсько-католицького гніту передбачалося всіляко підтримувати.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал