Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, яка є одним з самостійних видів господарської діяльності і важливою формою реалізації його економічних інтересів.

Інвестиційна діяльність підприємства представляє собою цілеспрямовано здійснюваний процес вишукування необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об’єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації [6].

Закон України «Про інвестиційну діяльність» [1], визначає: «інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій».

Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні і юридичні особи України та інших країн.

Інвестор - це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення і вкладає власні, позикові і залучені кошти в об’єкти інвестування.

Об’єктом інвестиційної діяльності є майно у різних формах, на яке витрачені інвестиції і яке використовується для отримання прибутку. До об’єктів інвестиційної діяльності відносяться:

• грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання і інші матеріальні цінності);
• майнові права, що витікають з авторських прав, досвіду та інших інтелектуальних цінностей;
• права користування землею, водою, природними ресурсами;
• сукупність технічних і економічних знань у формі документів, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва і послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується наступними основними особливостями:

1. Вона є основною формою забезпечення росту операційної діяльності підприємства і за відношенням до її цілей та задач носить підпорядкований характер. Не дивлячись на те, що окремі форми інвестицій підприємства можуть генерувати на окремих етапах розвитку більший прибуток, ніж операційна діяльність, головною стратегічною задачею підприємства є розвиток операційної діяльності і забезпечення умов зростання операційного прибутку, що формується ним.

Інвестиційна діяльність підприємства призвана забезпечити ріст операційного прибутку за двома напрямами:

• шляхом забезпечення зростання доходів за рахунок зростання обсягу виробничо-збутової діяльності;
• шляхом забезпечення зниження операційних витрат.

2. Форми і методи інвестиційної діяльності у меншій мірі залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж його операційна діяльність. Цій зв’язок опосередковується тільки через об’єкти інвестування. Механізм же цієї діяльності ідентичний на підприємствах будь-якої галузевої спрямованості.

3. Обсяги інвестиційної діяльності підприємства характеризуються значною нерівномірністю по окремих періодах. Циклічність масштабів цієї діяльності визначається рядом умов:

• необхідністю попереднього накопичення фінансових коштів для початку реалізації окремих крупних інвестиційних проектів;
• використанням сприятливих зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності;
• поступовістю формування внутрішніх умов для здійснення «інвестиційних ривків».

4. Інвестиційний прибуток підприємства (а також інші форми ефекту інвестицій) в процесі інвестиційної діяльності формуються звичайно за значним «лагом запізнення». Це означає, що між витратами інвестиційних ресурсів і отриманням інвестиційного прибутку проходить досить великий період часу. «Лаг запізнення» може мати наступні форми протікання процесів:

• послідовне протікання процесів, коли прибуток формується одразу ж після завершення інвестування коштів;
• паралельне протікання процесів, коли прибуток починає формуватися при незавершеному інвестуванні коштів;
• інтервальне протікання процесів, коли після завершення інвестування коштів і формування прибутку проходить певний час.

5. Інвестиційна діяльність формує негативні та позитивні грошові потоки. Тому в окремі моменти часу сума негативного грошового потоку може значно перевищувати суму позитивного грошового потоку. Крім того, сума інвестиційного прибутку має значний рівень розкидання (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Формування грошового потоку у часі за інвестиційним проектом

Для фінансової реалізації інвестиційного проекту достатньо, щоб накопичене сальдо сумарного грошового потоку було позитивним.

Наявність негативної величини у будь-якому з періодів часу означає, що підприємство не в змозі покривати свої витрати і фактично є банкрутом. Мета фінансового планування полягає в забезпеченні позитивного залишку грошового потоку від початку до кінця реалізації проекту.

6. Інвестиційній діяльності підприємства притаманні специфічні види ризиків, які об’єднанні поняттям «інвестиційний ризик». Рівень інвестиційного ризику зазвичай значно перевішає рівень операційного (комерційного) ризику. Тому механізм формування інвестиційного прибутку будується у тісному зв’язку з рівнем інвестиційного ризику.

7. Важливим показником обсягу інвестиційної діяльності, який характеризує темпи економічного розвитку підприємства, є показник чистих інвестицій. Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, яка зменшена на суму амортизаційних відрахувань у періоді часу, який розглядається

де ЧІ - сума чистих інвестицій у періоді часу, який розглядається; ВІ - сума валових інвестицій підприємства у періоді часу, який розглядається; АВ - амортизаційні відрахування підприємства у періоді часу, який розглядається.

Амортизаційні відрахування - це відрахування частки вартості основних фондів (основного капіталу) для відшкодування їх зносу. Амортизаційні відрахування не оподатковуються податком. Відповідно до закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [11] основні фонди підрозділяються на чотири групи з різними нормами амортизаційних відрахувань:

1. Будівлі, споруди, їх структурні компоненти, жилі будинки та їх частини, вартість капітального поліпшення землі (амортизаційні відрахування 2% у квартал).
2. Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти (амортизаційні відрахування 10% у квартал).
3. Будь-які інші основні фонди, які не включені до груп 1, 2 і 4 (амортизаційні відрахування 6% у квартал).
4. Електронно-обчислювані машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони і т.п. (амортизаційні відрахування 15% у квартал).

Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку підприємства, потенціал формування прибутку.

Якщо сума чистих інвестицій є негативною величиною (тобто обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань), то це свідчить про зниження промислового потенціалу підприємства і економічної бази формування прибутку (підприємство здійснює «звужене» оновлення активів).

Якщо сума чистих інвестицій близька до нуля, то це свідчить про низький потенціал економічної бази формування прибутку підприємства (підприємство здійснює «просте» оновлення» активів).

Якщо сума чистих інвестицій є позитивною величиною, то це означає, що забезпечується розширене відтворення необігових операційних активів підприємства і ріст економічної бази формування прибутку (підприємство здійснює «розширене» оновлення активів).

Інвестиції підприємства класифікуються за наступними ознаками:

За об’єктами вкладення капіталу розділяють реальні, фінансові інвестиції, а також інвестиції у нематеріальні активи.

Реальні інвестиції - це вкладення капіталу у відтворення основних засобів, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об’єкти, які пов’язані із здійсненням операційної діяльності підприємства чи поліпшенням умов праці і побуту персоналу.

Фінансові інвестиції - це вкладення капіталу в різні фінансові інструменти, головним чином у цінні папери, з метою отримання прибутку.

Інвестиції у нематеріальні активи - це вкладення коштів у наукові дослідження, підготовку кадрів, рекламу, купівлю ліцензій на використання патентів.

За характером участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладення капіталу. Прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу в статутні фонди інших підприємств. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції передбачають вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (через фінансових посередників).

За відтворювальним напрямком виділяють валові, реноваційні та чисті інвестиції.

Валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, який інвестується у відтворювання основних засобів і нематеріальних активів у визначеному періоді.

Реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, який інвестується у просте відтворювання основних засобів і нематеріальних активів, які амортизуються. У кількісному вираженні реновацій інвестиції прирівнюються до суми амортизаційних відрахувань у визначному періоді.

Чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, який інвестується у розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. В кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, яка зменшена на суму амортизаційних відрахувань.

По відношенню до підприємства-інвестора виділяють внутрішні і зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції - це вкладення капіталу у розвиток операційних активів самого підприємства-інвестора.

Зовнішні інвестиції - це вкладення капіталу у реальні активи інших підприємств чи у фінансові інструменти інвестування, які імітуються іншими суб’єктами господарювання.

За періодом здійснення виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції підприємства.

Короткострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період до одного року.

Довгострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період більше одного року.

За сумісністю здійснення виділяють незалежні, взаємозалежні та взаємовиключні інвестиції.

Незалежні інвестиції - це вкладення капіталу у такі об’єкти інвестування, які можуть бути реалізовані як автономні.

Взаємозалежні інвес тиції - це вкладення капіталу у такі об’єкти інвестування, у яких черговість реалізації чи подальша експлуатація залежить від інших об’єктів та може здійснюватися лише у комплексі з ними.

Взаємовиключні інвестиції - це вкладення капіталу у такі об’єкти інвестування, які можуть бути реалізовані як альтернативні.

За рівнем доходності виділяють наступні види інвестицій:

Високодохідні інвестиції - це вкладення капіталу в інноваційні проекти чи фінансові інструменти, у яких очікуваний рівень інвестиційного чистого прибутку суттєво перевищує середню норму прибутку на інвестиційному ринку.

Середньодохідні інвестиції - це вкладення капіталу в інноваційні проекти чи фінансові інструменти, у яких очікуваний рівень інвестиційного чистого прибутку відповідає середній нормі прибутку на інвестиційному ринку.

Низькодохідні інвестиції - це вкладення капіталу в інноваційні проекти чи фінансові інструменти, у яких очікуваний рівень інвестиційного чистого прибутку значно нижче середньої нормі прибутку на інвестиційному ринку.

Бездохідні інвестиції - це вкладення капіталу в інноваційні проекти чи фінансові інструменти, у яких очікуваний рівень інвестиційного чистого прибутку інвестор не пов’язує з отриманням прибутку. Такі інвестиції переслідують мету отримання соціального, екологічного та інших видів неекономічного ефекту.

За рівнем інвестиційного ризику виділяють наступні види інвестицій:

Безризикові інвестиції - це вкладення коштів у такі об’єкти інвестування, за якими відсутній реальний ризик утрати капіталу чи очікуваного доходу та практично гарантовано отримання розрахункової суми чистого інвестиційного прибутку.

Низькоризикові інвестиції - це вкладення коштів у такі об’єкти інвестування, за якими ризик значно нижче середньоринкового.

Середньоризикові інвестиції - це вкладення коштів у такі об’єкти інвестування, за якими ризик приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції - це вкладення коштів у такі об’єкти інвестування, за якими ризик суттєво перевищує середньоринковий. Особливе місце у цій групі займають так звані спекулятивні інвестиції, які характеризуються вкладенням капіталу у найбільш ризикові проекти чи інструменти інвестування з найбільшим рівнем інвестиційного доходу.

За рівнем ліквідності інвестиції підприємства підрозділяються на наступні види:

Високоліквідні інвестиції. До них відносяться такі об’єкти (інструменти) інвестування, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму (зазвичай, у строк до одного місяця) без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості. Основним засобом високоліквідних інвестицій підприємства є короткострокові фінансові вкладення.

Середньоліквідні інвестиції. До них відносяться такі об’єкти (інструменти) інвестування, які можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості у строк від одного до шести місяців.

Низьколіквідні інвестиції. До них відносяться такі об’єкти (інструменти) інвестування, які можуть бути конвертовані у грошову форму без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості через значний час (у строк від шести місяців та більше). Основним видом низьколіквідних інвестицій є незавершені інвестиційні проекти, реалізовані проекти з застарілою технологією, акції маловідомих підприємств, що не котуються на фондовому ринку.

Неліквідні інвестиції. До них відносяться такі об’єкти (інструменти) інвестування, які самостійно не можуть бути реалізовані (вони можуть бути продані на інвестиційному ринку лише у складі цілісного майнового комплексу).

За формами власності капіталу, що інвестується, виділяють приватні, державні і змішані інвестиції.

Приватні інвестиції - це вкладення капіталу фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.

Державні інвестиції - це вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних рівнів та державних небюджетних фондів.

Змішані інвестиції - це вкладення капіталу, як приватного, так і державного, в об’єкти інвестування підприємства.

За характером інвестування капіталу в інвестиційному процесі виділяють первинні інвестиції, реінвестиції і дезінвестиції.

Первинні інвестиції являють собою використання знов сформованого капіталу за рахунок як власних, так і позикових коштів.

Реінвестиції являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях при умові попереднього його визволення у процесі реалізації раніше обраних інвестиційних проектів, товарів чи фінансових інструментів.

Дезінвестиції являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обігу без наступного використання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства). Їх можна охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства.

За регіональними джерелами залучення капіталу виділяють вітчизняні та іноземні інвестиції.

Вітчизняні інвестиції є вкладенням національного капіталу (господарств, підприємств чи державних органів) в об’єкти інвестування резидентами даної країни.

Іноземні інвестиції є вкладенням капіталу нерезидентами (юридичними чи фізичними особами) в об’єкти (інструменти) інвестування даної країни.

За регіональним напрямом капіталу, що інвестується, виділяють інвестиції на внутрішньому та міжнародному ринках.

Інвестиції на внутрішньому ринку характеризують вкладення капіталу як резидентів, так нерезидентів на території даної країни.

Інвестиції на міжнародному ринку характеризують вкладення капіталу резидентів даної країни за межами внутрішнього ринку.

За галузевим напрямом інвестиції розділяються відповідно до класифікатору.

Інвестори класифікуються за наступними ознаками.

За напрямами основної господарчої діяльності розрізняють індивідуальних і інституціональних інвесторів.

Індивідуальний інвестор являє собою юридичну чи фізичну особу, яке здійснює інвестиції для розвитку своєї основної операційної діяльності.

Інституціональний інвестор являє собою юридичну особу - фінансового посередника, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів для операцій з цінними паперами. Основними інституціональними інвесторами виступають інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсіонні та взаємні фонди.

За цілями інвестування розрізняють стратегічних та портфельних інвесторів.

Стратегічний інвестор характеризується як суб’єкт інвестиційної діяльності, який ставить за мету купівлю контрольного пакету акцій для забезпечення реального управління підприємством відповідно до власної концепції стратегічного розвитку.

Портфельний інвестор характеризується як суб’єкт інвестиційної діяльності, який вкладає власний капітал у різноманітні об’єкти (інструменти) інвестування виключно з метою отримання прибутку. Такий інвестор не ставить за власну мету реальну участь в управлінні розвитком підприємствами-емітентами.

За орієнтацією на інвестиційний ефект інвесторів розділяють на:

Інвестор, який орієнтований на поточний інвестиційний доход. Такий інвестор формує свій інвестиційний портфель переважно за рахунок короткострокових фінансових вкладень, а також окремих довгострокових інструментів інвестування, які приносять регулярний поточний доход (наприклад, купонних облігацій).

Інвестор, який орієнтований на приріст капіталу в довгостроковій перспективі. Такий інвестор вкладає свій капітал переважно в реальні операційні активи підприємства, а також у довгострокові фінансові інструменти інвестування (акції, довгострокові безкупонні облігації і т.п.).

Інвестор, який орієнтований на неекономічний інвестиційний ефект. Такий інвестор вкладає свій капітал в об’єкти інвестування і ставить перед собою соціальні, екологічні та інші неекономічні цілі, а також не розраховує отримати прибуток.

За відношенням до інвестиційних ризиків інвесторів підрозділяють наступним чином:

Інвестор, який не схильний до ризику. Таким терміном характеризують суб’єктів інвестиційної діяльності, які уникають здійснення середньо- та високоризикових інвестицій, незважаючи на справедливе відшкодування рівня ризику додатковим доходом.

Інвестор, який нейтральний до ризику. Цим терміном характеризують суб’єктів інвестиційної діяльності, які згодні приймати на себе інвестиційний ризик тільки у тому випадку, якщо він буде справедливо компенсований додатковим доходом.

Інвестор, який схильний до ризику. Цим терміном характеризують суб’єктів інвестиційної діяльності, які схильні приймати на себе інвестиційний ризик навіть у тих випадках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим доходом.

За менталітетом інвестиційної поведінки, який визначається вибором інвестицій за шкалою рівня їх доходності і ризику, виділяють наступні групи інвесторів:

Консервативний інвестор. Цим терміном характеризується суб’єкт господарювання, який вибирає об’єкти (інструменти) інвестування за критерієм мінімізації рівня інвестиційних ризиків, незважаючи на справедливо низькій рівень очікуваного інвестиційного доходу. Такий інвестор турбується, передусім, про забезпечення надійності (безпеки) інвестицій.

Помірний інвестор. Цим терміном характеризується суб’єкт господарювання, який вибирає об’єкти (інструменти) інвестування, рівень доходності і ризику яких приблизно відповідає середньоринковим умовам.

Агресивний інвестор. Цим терміном характеризується суб’єкт господарювання, який вибирає об’єкти (інструменти) інвестування за критерієм максимізації поточного доходу, не дивлячись на супутній високий рівень ризику.

За належністю до резидентів виділяють вітчизняних і іноземних інвесторів. Такий розподіл інвесторів використовується підприємством у процесі здіснення сумісної інвестиційної діяльності.