Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Методи інвестиційного аналізу
|
|
Важливою складовою механізму управління інвестиційною діяльністю підприємства є методи його аналізу. Інвестиційний аналіз являє собою процес дослідження інвестиційної діяльності та ефективності діяльності підприємства з метою виявлення резервів їх росту.
Інвестиційний аналіз має різні форми в залежності від цілей його проведення.
1. За організацією проведення виділяють внутрішній і зовнішній інвестиційний аналіз підприємства.
Внутрішній інвестиційний аналіз проводиться інвестиційними менеджерами підприємства і його власниками з використанням всієї сукупності показників (результати такого аналізу можуть представляти комерційну таємницю).
Зовнішній інвестиційний аналіз здійснюють працівники податкових органів, аудиторських фірм, комерційних банків, страхових компаній з метою вивчення правильності відображення результатів інвестиційної діяльності і її впливу на фінансову усталеність підприємства.
2. За обсягом аналітичного дослідження виділяють повний і тематичний інвестиційний аналіз.
Повний інвестиційний аналіз проводиться з метою всебічного вивчення інвестиційної діяльності підприємства.
Тематичний інвестиційний аналіз обмежується вивченням окремих сторін інвестиційної діяльності: стану інвестиційного портфеля, ефективності реалізації окремих проектів підприємства і т.д.
3. За глибиною аналітичного дослідження виділяють:
Експрес-аналіз. Він проводиться за даними фінансової звітності на основі стандартних алгоритмів розрахунку показників інвестиційної діяльності підприємства.
Фундаментальний аналіз. Він включає дослідження динаміки обсягів інвестиційної діяльності та її ефективність.
4. За об’єктом інвестиційного аналізу виділяють наступні види:
Аналіз інвестиційної діяльності підприємства в цілому. У процесі такого аналізу предметом вивчення є інвестиційна діяльність підприємства в цілому без виділення окремих структурних підрозділів.
Аналіз діяльності окремих «центрів інвестицій» підприємства.
Аналіз окремих інвестиційних операцій підприємства. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, пов’язані з короткостроковими або довгостроковими вкладеннями, з фінансуванням окремих інвестиційних проектів тощо.
5. За періодом проведення виділяють попередній, поточний і ретроспективний інвестиційний аналіз.
Попередній інвестиційний аналіз пов'язаний з вивченням умов здійснення інвестиційної діяльності в цілому або здійснення окремих фінансових операцій, наприклад, оцінка інвестиційних якостей окремих цінних паперів перед рішенням про фінансові вкладення.
Поточний або оперативний інвестиційний аналіз проводиться в контрольних цілях у процесі реалізації інвестиційних планів.
Ретроспективний інвестиційний аналіз здійснюється підприємством за звітний період (місяць, квартал, рік). Він дозволяє проаналізувати інвестиційну позицію інвестиційної діяльності підприємства у порівнянні з результатами поточного аналізу.
Для вирішення конкретних завдань інвестиційного менеджменту застосовуються різні методи аналізу, що дозволяють отримати кількісну оцінку результатів інвестиційної діяльності підприємства у статиці і динаміці. Розрізняють наступні методи інвестиційного аналізу:
- горизонтальний аналіз;
- вертикальний аналіз;
- порівняльний аналіз;
- аналіз коефіцієнтів;
- інтегральний аналіз.
І. Горизонтальний інвестиційний аналіз базується на вивченні динаміки показників інвестиційної діяльності у часі. У процесі використання цього методу розраховуються темпи росту інвестиційних показників. В інвестиційному менеджменті отримали поширення наступні види горизонтального аналізу:
1. Дослідження динаміки показників періоду в зіставленні з показниками попереднього періоду (місяця, кварталу, року).
2. Дослідження динаміки показників звітного періоду у зіставленні з показниками аналогічного періоду минулого року (наприклад, показників другого кварталу звітного періоду з аналогічними показниками другого кварталу попереднього року). Цей вид горизонтального аналізу застосовується на підприємствах з ярко вираженими сезонними особливостями господарської діяльності.
3. Дослідження динаміки показників за низкою попередніх періодів. Метою цього виду аналізу є виявлення тенденції зміни окремих показників, які характеризують результати інвестиційної діяльності. Результати такого аналізу для зручного сприйняття оформлюються у графічному виді.
ІІ. Вертикальний інвестиційний аналіз базується на структурному розкладанні окремих показників інвестиційної діяльності підприємства. В інвестиційному менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні види вертикального аналізу:
1. Структурний аналіз інвестицій. У процесі цього аналізу визначається питома вага різних форм інвестицій, склад інвестиційного портфеля за рівнем ліквідності тощо. Результати цього аналізу використовуються у процесі оптимізації складу інвестицій підприємства.
2. Структурний аналіз інвестиційних ресурсів. У процесі цього аналізу визначаються:
- питома вага власного і запозиченого капіталу, який використовується підприємством в
інвестиційних цілях;
- склад запозиченого капіталу за періодами його подання (короткостроковий і
довгостроковий запозичений капітал);
- склад запозиченого капіталу за його видами (банківський кредит, фінансовий кредит
різних форм, товарний чи комерційний кредит і т.п.).
3. Структурний аналіз грошових потоків з інвестиційної діяльності. У процесі цього аналізу у складі грошового потоку виділяють грошові потоки з інвестиційної діяльності підприємства і структуризовані надходження та витрачення коштів;
Результати вертикального аналізу для зручності представлені в графічному виді.
ІІІ. Порівняльний інвестиційний аналіз базується на зіставленні значень груп аналогічних показників між собою. У процесі використання цієї системи аналізу розраховуються розміри абсолютних і відносних відхилень показників, які порівнюються. В інвестиційному менеджменті найбільше розповсюдження отримали наступні види порівняного аналізу.
1. Порівняний аналіз показників інвестиційної діяльності підприємства і середньогалузевих показників. У процесі цього аналізу виявляється ступінь відхилень основних результатів інвестиційної діяльності підприємства від середньогалузевих показників з метою оцінки інвестиційної позиції в галузі і виявлення резервів.
2. Порівняльний аналіз показників інвестиційної діяльності підприємства і підприємств-конкурентів. У процесі цього аналізу виявляються слабкі сторони інвестиційної діяльності підприємства з метою розробки заходів з поліпшення його інвестиційної позиції.
3. Порівняльний аналіз показників інвестиційної діяльності структурних одиниць і підрозділів підприємства («центрів інвестицій»). Такий аналіз проводиться з метою порівняльної оцінки і пошуку резервів для підвищення ефективності інвестиційної діяльності внутрішніх підрозділів підприємства.
4. Порівняльний аналіз звітних і планових (нормативних) показників інвестиційної діяльності. Такий аналіз складає основу моніторингу поточної діяльності підприємства. У процесі цього аналізу виявляється ступінь відхилень звітних показників від планових (нормативних), визначаються причини цих відхилень і вносяться рекомендації з коригування окремих напрямів інвестиційної діяльності підприємства.
IV. Аналіз фінансових коефіцієнтів базується на співвідношенні показників інвестиційної діяльності. Аналіз фінансових коефіцієнтів дозволяє виявити сильні і слабкі сторони підприємства, і ця інформація може бути використана менеджерами для нарощування ефективності, а іншими зацікавленим особами - для прогнозування наступних результатів діяльності підприємства.
В інвестиційному менеджменті використовуються наступні групи фінансових коефіцієнтів:
- коефіцієнти ліквідності (платоспроможності);
- коефіцієнти обігу активів;
- коефіцієнти управління заборгованістю (фінансової стійкості);
- коефіцієнти рентабельності.
1. Коефіцієнти ліквідності - характеризують здатність підприємства у погашенні своїх боргів з ходом визначеного періоду часу.
а) Коефіцієнт поточної ліквідності
Обігові активи містять кошти, ліквідні цінні папери, дебіторську заборгованість і матеріально-виробничі запаси. Короткострокові зобов’язання складаються з кредиторської заборгованості, короткострокових векселів, суми довгострокової заборгованості до погашення у поточному році, накопиченої заборгованості з заробітної плати і податкам та іншої короткострокової заборгованості.
Поточна ліквідність вважається кращим показником того, у якому ступені замовлення кредиторів забезпечуються активами, що можуть досить швидко обернути у кошти.
З точки зору акціонера високий коефіцієнт поточної ліквідності може означати, що у підприємства багато коштів омертвлені у невиробничих і звичайно низькодоходних активах, таких, як цінні папери чи матеріально-виробничі запаси.
б) Коефіцієнт швидкої ліквідності
Матеріально виробничі запаси звичайно є найменш ліквідними з обігових активів підприємства. Отже, коефіцієнт швидкої ліквідності - це міра здатності підприємства з погашення короткострокових боргових зобов’язань, причому без необхідності у реалізації матеріально виробничих запасів.
2. Коефіцієнти обігу активів призначені для вимірювання того, наскільки ефективно підприємство управляє своїми активами. Ці коефіцієнти є індикатором ділової активності підприємства.
а) Коефіцієнт обігу запасів
Якщо обіг запасів значно нижче, ніж середній показник за галуззю, то це значить, що у підприємства занадто багато матеріально-виробничих запасів. Мала швидкість обігу матеріально-виробничих запасів ставить питання про ліквідність підприємства. Можливо, що підприємство зберігає застарілі запаси, які не мають вартості, яка близька до балансової.
б) Строк обігу дебіторської заборгованості
Якщо строк обігу дебіторської заборгованості перевішує середньогалузевий показник, то це указує на то, що клієнти підприємства у середньому не сплачують своєчасно свої рахунки. Крім того, у деяких випадках той факт, що клієнт оплачує заборгованість пізніше застереженого строку, може сигналізувати про те, що у клієнта існують фінансові проблеми. Це означає, що ймовірно швидко у підприємства можуть виникнути складності зі збором виручки. Якщо протягом кількох останніх років спостерігається тенденція до росту строку обігу дебіторської заборгованості, необхідно змінити кредитну політику підприємства чи поліпшити роботу з клієнтами.
в) Коефіцієнт обігу основних засобів вимірює, наскільки ефективно підприємство використовує свої будівлі, споруди та обладнання
Даний показник також повинен порівнюватися зі середньогалузевим показником. Можливі проблеми можуть виникнути при інтерпретації цього коефіцієнта. Інфляція призводить до того, що вартість багатьох раніше придбаних активів виявляється дуже завищеною. Тобто, якщо порівнювати старе підприємство, яке придбало основні засоби кілька років тому за порівняно низькими цінами, то у старого підприємства буде більш високий коефіцієнт обігу основних засобів. Однак це не може означати низьку ефективність аналогічного нового підприємства. Фінансовий аналітик повинен знайти такі методи оцінки, при яких фінансові показники відображали б дійсний стан справ підприємства.
г) Коефіцієнт обігу активів
Якщо даний коефіцієнт нижче, ніж середньогалузевий, то це означає необхідність збільшення виручки чи продажу деяких активів або сполучення цих дій.
3. Коефіцієнти управління заборгованістю. Оцінка здатності підприємства з ефективного використання позикового фінансування (або фінансовий леверидж) важлива з трьох точок зору:
- при зростанні активів за рахунок позикових коштів акціонери можуть підтримувати управління підприємством без збільшення власних вкладень;
- кредитори аналізують власний капітал підприємства з метою оцінки вірогідності неповернення своїх позик, тому чим нижче частка позикового капіталу у загальному капіталі, тим нижче ризик для кредитора;
- якщо підприємство отримує великі прибутки від інвестицій, які фінансуються за допомогою позикових коштів, то буде забезпечуватися висока рентабельність власного капіталу.
Для оцінки впливу фінансового левериджу на ризик і прибуток розглянемо дані таблиці 2.1 [8]. У цій таблиці наведені показники, що характеризують діяльність двох схожих компаній, які відрізняються способом фінансування. У компанії А (без позикових коштів) немає заборгованості, у той час як компанія Б (з високою часткою позикових коштів) фінансується за рахунок власного капіталу і за рахунок позикових коштів, вартість яких складає 15%. У обох компаній розмір власного капіталу разом з позиковими коштами складає 100 тис. грн., виручка - по 100 тис. грн., і в нормальних економічних умовах їх операційний прибуток складає по 30 тис. грн.
Таблиця 2.1
Показники діяльності компаній А і Б
| Показники | Компанія А | Компанія Б | ||
| 1. Обігові активи, тис. грн. 2. Обігові кошти, тис. грн. 3. Заборгованість (відсотки = 15%), тис. грн. 4. Розмір власного капіталу (стр.1+стр.2), тис. грн. | 50, 0 50, 0 100, 0 | 25, 0 25, 0 50, 0 50, 0 | ||
| Нормальні умови | Несприятливі умови | Нормальні умови | Несприятливі умови | |
| 5. Виручка, тис. грн. 6. Собівартість продукції, тис. грн. 7. Операційний прибуток (стр.5- стр.6), тис. грн. 8. Відсотки (50 Х 0, 15), тис. грн. 9. Прибуток до оподаткування (стр.7 - стр.8), тис. грн. 10. Податок на прибуток (стр.9 х 0, 25), тис. грн. 11. Чистий прибуток (стр.9 - стр.10), тис. грн. 12. Рентабельність власного капіталу (стр.11: стр.4) | 100, 0 70, 0 30, 0 0, 0 30, 0 7, 5 22, 5 22, 5% | 82, 5 80, 0 2, 5 0, 0 2, 5 0, 625 1, 9 1, 9% | 100, 0 70, 0 30, 0 7, 5 22, 5 5, 625 16, 9 33, 8% | 82, 5 80, 0 2, 5 7, 5 -5, 0 -5, 0 -10, 0% |
У несприятливих умовах спостерігається: зменшення виручки до 82, 5 тис. грн., ріст собівартості продукції до 80 тис. грн. і зменшення прибутку до 2, 5 тис. грн.
У нормальних умовах компанія Б забезпечує своїм акціонерам прибуток на акціонерний капітал, який дорівнює 33, 8%, тоді як компанія А - тільки 22, 5%. Ця різниця пов’язана з використанням компанією Б заборгованості, яка підвищує рентабельність вкладень акціонерів. Існують дві причини виникнення такого ефекту:
- оскільки відсотки підлягають відрахуванню з операційного прибутку, використання позикових коштів знижує суму податку і залишає велику кількість операційного доходу компанії;
- рентабельність активів перевищує ставку відсотку за позиками.
Для розглянутих компаній мають місце обидва ці фактори, що дозволяє компанії Б значно випередити компанію А за показниками рентабельності власного капіталу. Таким чином, позикові кошти можуть «підвищити» норму прибутку на акціонерний капітал.
У несприятливих умовах фінансовий леверидж може діяти вище і у протилежному напрямі. Якщо рівень продажів падає, витрати вище, ніж передбачалося, рентабельність також буде нижчою передбаченої. Рентабельність власного капіталу компанії, що використовує позикові кошти, падає особливо різко. У несприятливих умовах компанія А, яка не має позикових коштів, продовжує приносити прибуток, у той час, як компанія Б несе збитки і навіть може мати негативну рентабельність власного капіталу. Це відбувається тому, що компанії Б необхідні грошові кошти для обслуговування заборгованості, а у компанії А така необхідність відсутня. Компанія А, маючи сильний баланс може подолати спад і бути готовою до наступного буму.
З іншого боку компанія Б повинна виплатити відсотків на суму 7, 5 тис. грн. незалежно від рівня продаж. Оскільки при спаді виробництва компанія Б не отримує достатнього операційного прибутку, її коштові резерви будуть вичерпані і, можливо, компанія буде вимушена залучати додаткові ресурси для рефінансування боргу.
Таким чином, компанії з відносно високими заборгованостями мають відносно високу рентабельність в умовах нормальної економіки, однак вони підпадають під ризик великих збитків, якщо економіка переживає спад. Визначення оптимальної кількості позикових коштів є достатньо складною задачею.
а) Відношення загальної заборгованості до загальних активів
Загальна сума зобов’язань включає як короткострокові, так і довгострокові зобов’язання. Кредитори відають перевагу низьким коефіцієнтам заборгованості, оскільки, чим менший коефіцієнт, тім більше захист кредиторів у випадку ліквідації компанії у результаті банкрутства. З іншого боку, акціонери можуть віддати перевагу випадку, коли леверидж був би високим з метою збільшення рентабельності.
б) Коефіцієнт покриття відсотків
Коефіцієнт покриття відсотків показує, у якому ступені може знизиться операційний прибуток, а компанія залишиться ще у змозі обслуговувати свої відсоткові платежі.
в) Коефіцієнт покриття фіксованих платежів. Коефіцієнт покриття відсотків корисний для оцінки здатності компанії відраховувати відсотки з заборгованості. Однак цей показник має два недоліки:
· відсотки - це не єдині фіксовані витрати компанії;
· прибуток до оподаткування не представляє в точності потік коштів.
Для урахування даних обставин використовується такий показник, як коефіцієнт покриття фіксованих платежів
Величина коефіцієнта покриття фіксованих платежів аналізується короткостроковими кредиторами. Протягом короткого часу кошти, які утворюються амортизацією, можна використовувати для обслуговування боргу. Отже, банки та інші короткострокові кредитори більше цікавляться саме коефіцієнтом покриття фіксованих платежів, у той же час власників довгострокових облігацій переважно цікавить коефіцієнт покриття відсотків.
4. Коефіцієнти рентабельності. Рентабельність бізнесу - це кінцевий результат дії цілого ряду управлінських рішень і структури компанії. Коефіцієнти рентабельності показують спільний вплив левериджу, ефективності управління активами і заборгованістю на результати діяльності компанії.
а) Рентабельність власного капіталу
Рентабельність власного капіталу показує акціонеру, наскільки ефективно використовується акціонерний капітал.
б) Рентабельність продажів
Якщо рентабельність продажів нижче середньої за галуззю, то це може свідчити про невиправдані високі витрати. Високі витрати, в свою чергу, породжують неефективність операцій. Однак низький показник рентабельності продажів може бути зумовлений використанням позикових коштів. Компанія, яка використовує позикові кошти має більші відсоткові витрати. Вони, природно, знизять чистий прибуток. У такому випадку низька рентабельність не буде вказувати на недоліки в операційній діяльності - скоріше вона буде вказувати на специфіку структури фінансування. Компанія з низькою рентабельністю продажів може мати велику рентабельність власного капіталу.
в) Коефіцієнт здатності активів породжувати прибуток
Даний коефіцієнт відображає здатність активів компанії породжувати прибуток без урахування впливу податків і левериджу. Він корисний для порівняння компаній, що знаходяться у різних податкових режимах і мають різну ступінь боргової залежності.
2.4. Види інвестиційного планування
Основу механізму інвестиційної діяльності підприємства складає інвестиційне планування. Інвестиційне планування являє собою процес розробки системи планів і планових (нормативних) показників з забезпечення розвитку підприємства необхідними інвестиційними ресурсами і підвищення ефективності його діяльності у наступному періоді.
Інвестиційне планування базується на використанні трьох видів планів:
- перспективне планування;
- поточне планування;
- оперативне планування.
Ці види інвестиційного планування знаходяться у взаємозв’язку і реалізуються в певній послідовності. На первісному етапі цього процесу здійснюється перспективне інвестиційне планування, яке спрямовано на реалізацію стратегічних цілей розвитку підприємства, визначення задач і параметрів поточного планування. У свою чергу, поточне планування у рамках майбутнього року створює основу для розробки і доведення до виконавців оперативних бюджетів.
1. Перспективне планування є найбільш складним і вимагає для своєї реалізації високої кваліфікації виконавців. Це планування складається з розробки прогнозу основних показників інвестиційної діяльності підприємства на довгостроковий період.
Оскільки ряд вихідних передумов перспективного інвестиційного плану носять вірогідний характер, даний план розробляється у кількох варіантах - «оптимістичному», «реалістичному», «песимістичному».
Перспективний план підприємства складається, зазвичай, на майбутні три роки з розбивкою за окремими роками періоду, що прогнозується. Форма плану має довільний характер, але у ньому повинні отримати відображення найбільш важливі параметри інвестиційного розвитку підприємства.
2. Поточне інвестиційне планування базується на розробленому перспективному плані. Цей вид планування складається з розробки конкретних планів, які дозволяють визначити всі джерела фінансування інвестицій підприємства на наступний період, зумовити структуру його активів і капіталу на кінець періоду, що планується.
Поточні плани розробляються на майбутній рік з розбивкою за кварталами.
Якщо економічна ситуація в країні і кон’юнктура інвестиційного ринку на наступний рік прогнозується як нестабільна, поточні інвестиційні плани підприємства розробляються також у трьох варіантах - від «оптимістичного» до «песимістичного».
До основних видів поточного планування відносяться:
а) Обсяг реального і фінансового інвестування, що планується, складає основу поточного інвестиційного планування.
Метою розробки цього плану є визначення потреби у загальному обсязі реального і фінансового інвестування підприємства. У цьому плані повинні бути забезпечені просте і розширене відтворення необігових операційних активів, а також приріст фінансових активів підприємства.
б) План доходів і витрат з інвестиційної діяльності відображає основні аспекти фінансового забезпечення цієї діяльності.
Метою розробки плану є визначення обсягу потреб у фінансових ресурсах для реалізації намічених інвестиційних програм, а також можливих надходжень ресурсів у процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Крім того, у цьому плані відображаються всі витрати, пов’язані із здійсненням реальних інвестицій.
в) План надходження і витрачання грошових коштів у процесі інвестиційної діяльності призначений відображати результати прогнозування грошових потоків підприємства.
Метою розробки даного плану є забезпечення фінансової усталеності і платоспроможності підприємства.
У цьому плані повинний бути забезпечений взаємозв’язок показників надходження грошових коштів і їх витрачання.
г) Балансовий план відображає результати прогнозування складу активів і структури фінансових коштів підприємства, що використовуються.
Метою розробки балансового плану є забезпечення необхідного приросту активів з забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, а також формування оптимальної структури капіталу, що забезпечує достатню усталеність підприємства.
Процес поточного інвестиційного планування здійснюється у тісному взаємозв’язку з процесом операційної і фінансової діяльності.
3. Оперативне планування інвестиційної діяльності полягає у розробці комплексу короткострокових планових завдань з інвестиційного забезпечення господарської діяльності підприємства. Головною формою такого планового інвестиційного завдання є бюджет.
Бюджет являє собою оперативний план короткострокового періоду, що розробляється звичайно у рамках до одного року (наступного кварталу чи місяця), який відображає витрати і надходження коштів.
Він деталізує показники поточних інвестиційних планів і є головним плановим документом, що доводиться до «центрів інвестицій».
Розробка планових бюджетів характеризується терміном «бюджетування» і спрямована на вирішення двох завдань:
- визначення обсягу і складу витрат, пов’язаних з інвестиційною діяльністю підрозділів підприємства;
- забезпечення покриття цих витрат інвестиційними ресурсами.
Процес бюджетування має безперервний або ковзний характер. Виходячи з планових показників, установлених на рік у процесі поточного інвестиційного планування, заздалегідь (до настання планового періоду) розробляється система квартальних бюджетів (на наступний квартал), а в рамках квартальних бюджетів - система місячних бюджетів (на кожний наступний місяць). Процес такого ковзного бюджетування гарантує безперервність функціонування системи оперативного планування інвестиційної діяльності підприємства, закладає основу для здійснення постійного контролю результатів цієї діяльності.