![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Вертикальна або компонентна структура ландшафтів
Будь-який ПТК є частиною географічної оболонки, тому в його вертикальному розрізі представлені частини всіх сфер географічної оболонки - літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Фрагменти цих сфер називають природними компонентами, а ярусну структуру, яку вони утворюють в ПТК, - компонентною або вертикальною структурою ПТК (іноді - радіальною [17]). У якості основних виділяють шість природних компонентів: літогенний, орогенний, кліматогенний, гідро-генний, педогенний і біогенний. • Таким чином, вертикальною структурою ландшафтів пази-: • вають закономірне поєднання основних природних компонентів '. І (літогенного, ерогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенно- '. І го і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають верти- \: кальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірсь- \: кі породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу - \ '• грунти - поверхневі води - рослинність і тваринний світ - повітря. \ Під літогентш компонентом або літогенною основою ПТК розуміють земну кору як поєднання гірських порід різного походження, механічного складу і нашарування. У якості особливого - ерогенного компонента звичайно розглядають рельєф. Строго кажучи, рельєф не може бути окремим компонентом ПТК, оскільки він являється лише формою земної поверхні, тобто однією з властивостей літогенного компоненту. Але рельєф грає настільки важливу роль у формуванні природного комплексу, що за ним за традицією зберігаються права самостійного природного компонента. Кпіматогенним компонентом ПТК називають не клімат, а повітряні маси з притаманними їм погодою і кліматом, оскільки клімат не є матеріальним тілом. Гідрогенніш компонентом ПТК є поверхневі і підземні води. Під педогенним компонентом ПТК розуміють грунти. М.А.Солнцев не включав грунти в перелік основних природних компонентів, вважаючи його похідним, оскільки він формується сумісною дією всіх інших природних компонентів. Проте цей факт не заперечує існування грунтів як фізичного тіла. Біогениші компонентом називають рослинність і тваринний світ і в свою чергу поділяють на фітогенний (рослинність) і зоогенний (тваринний світ) компоненти. Всі компоненти природи існують та розвиваються за своїми власними законами, однак ні один з них не існує і не розвивається ізольовано. Будь-який компонент зазнає на собі впливу інших і, в свою чергу, впливає на них. Після багатьох років польових ландшафтних досліджень М.А.Солнцев [296] прийшов до наступного висновку: • всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного • • нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в • • певний і строго постійніш ряд. Це положення називають законом • • нерівнозпачності взаємодіючих природних компонентів, а ряд, в і І якому вони знаходяться - " рядом Солнцева". Якщо встановити '. '. цей ряд по низхідній лінії, тобто починаючи з самого " сильного ",: • то він буде виглядати наступним чином: земна кора —* повітря —* • • води —> рослинність —> тваринний світ. і Із цього ряду видно, що найбільш сильним компонентом є літоген-на основа - земна кора, а найбільш слабким - тваринний світ. Земна кора є найбільш стійким по відношенню до зовнішнього впливу і тому найбільш повільно змінюваним компонентом ПТК. І в цьому значенні вона є найсильнішим компонентом. Являючись фундаментом географічної оболонки, вона здійснює великий вплив на всі інші її компоненти і тому розглядається як визначальний фактор диференціації географічної оболонки на окремі ПТК. Вплив літогенної основи проявляється насамперед в тому, що інші компоненти, особливо біогенні, змушені до неї пристосовуватися і змінюватися під її впливом. Середнє положення займають гідрокліматогенні компоненти. Вони є " головними" по відношенню до нижніх членів " ряду" і " підлеглими" по відношенню до верхнього члену " ряду". З одного боку, тепло і волога перерозподіляються в залежності від властивостей земної кори, з іншого - вони формують місця проживання для біогенних компонентів. Літогенні і гідрокліматогенні властивості цих місць є визначальним фактором: з безлічі можливих видів біоти в них залишаються лише ті, які знаходять для себе найбільш сприятливі умови існування. Деякі географи оспорюють точку зору М.А.Солнцева про нерівноз-начність природних компонентів та провідну роль серед них літогенної основи. Так, Ф.М.Мільков [200; 205] вважає всі взаємодіючі в ландшафтному комплексі компоненти рівнозначними. Але, на відміну від М.А.Солнцева, він не приводить переконливих доказів на підтвердження своєї точки зору, а посилається на В.В.Докучаєва. Проте в роботі В.В.Докучаєва мова іде лише про рівнозначність участі природних компонентів в утворенні грунтів, а не ландшафтних комплексів, і це не розходиться з поглядами М.А.Солнцева на грунти як похідний природний комплекс, що утворюється внаслідок сумісної дії всіх основних природних компонентів. Літогенний компонент природи або літогенна основа - це фундамент, на якому формується ландшафт. В різних ландшафтах він буде різним. Так, літогенною основою моренно-водно-льодовикових ландшафтів Київського Полісся с підвищені, горбисто-хвилясті, розчленовані рівнини, складені воднольодовиковими пісками різної потужності, що підстилаються моренними валунними суглинками. Літогенну основу озерно-воднольодовикових ландшафтів того ж регіону складають знижені, плоскі, слабо розчленовані рівнини, складені середньо- і малопотужними воднольодовиковими пісками, що підстилаються озерними суглинками. І, нарешті, літогенною основою підвищених лесових ландшафтів Київського правобережного лісостепу є горбисто-увалисті сильно розчленовані рівнини, складені лесоподібними суглинками, що підстилаються воднольодовиковимн пісками і моренними валунними суглинками [88]. Порівняльний аналіз цих трьох видів ландшафтів показує, що саме особливості літогенної основи визначають характер всіх інших природних компонентів ландшафтів. Навіть господарське використання земель визначається літологічним складом гірських порід. Так, більш низьке гіпсометричне положення і більш водотривкі озерні суглинки у фундаменті озерно-воднольодовикових ландшафтів обумовили і їхнє більше зволоження порівняно з моренно-воднольодовиковими ландшафтами. В моренно-воднольодовикових ландшафтах на бідних поживними речовинами пісках сформувались і малородючі дерново-підзолисті грунти, в той час як у лесових ландшафтах на лесоподібних суглинках, що багаті на поживні речовини, сформувалися родючі сірі лісові і чорноземні грунти. Моренно-воднольодовикові рівнини вкриті хвойними та хвойно-широколистяними лісами і лише частково розорані, а озерно-воднольодовикові і лесові рівнини - здебільшого розорані і лише частково вкриті широколистяними лісами. Від компонентів слід відрізняти елементи ПТК. До елементів А.Г.Ісаченко [133] відносить форми рельєфу, атмосферні опади, яруси рослинного покриву і розглядає їх як елементи першого порядку, тобто такі, що підлягають географічному дослідженню і є предметом вивчання галузевих фізико-географічних дисциплін. Як елементи другого порядку А.Г.Ісаченко розглядає гірські породи, види і різновиди рослин і тварин і т. п., і вважає, що вони, строго кажучи, не підлягають дослідженню географічними науками.
4.3. Горизонтальна або морфологічна структура ландшафтів Кожний ландшафі є частиною більш складних ПТК і, в той же час, складається із окремих, більш дрібній ПТК, Дрібні ПТК, які складають ландшафт, прийнято називати мппфо.т.'ічними одиницями ландшафті'. а їх поєднання - морфологічною або горизонтальною структурою ландшафтів (іноді - латеральною [І7!;, і і.і відміну від поєднання природних компонентів, які складають вертикальну структуру ландшафтів. Уявлення про внутрішню неоднорідність ландшафту містяться її працях Г.Ф.Морозова, Л.С.Перга, Л.Г.Рішепського, С.Б.Калесппка. Але найбільш повна розробка цього питання належить М.Л.Солнаеву. з ім'ям якого зв'язана поява розділу ландшафтознавства, що носить назву " морфологія ландшафт)". Завдяки роботам М.А.Солицева та його учнів вдалося виявити та визначити усі ранги ПТК, які входять до складу ландшафтів рівнинних областе)", скласти уяву про їх підпорядкування і розробити методику польового картографування. Морфологічними частинами рівнинного ландшафту є: фація, під-урочище, урочище і місцевість (мал. 5). • Фація - це найпростіший ПТК, який займає елемент мезофор-: • ми або його частину, всю мікроформу або її частину і на всьому: ■ протязі зберігає однакову літологію поверхневих гірських порід,: І однаковий характер зволоження, один мікроклімат, одну грунтову '.: відміну і один біоценоз. • Фація характеризується найбільшою однорідністю природних умов і частіше за все мас порівняно малу площу - декілька квадратних метрів або декілька десятків і сотень квадратних метрів, хоч розміри і не є вирішальною ознакою фації. Головною ознакою фаціальної диференціації є зміна літогенної основи, під якою розуміється поєднання рельєфу і гірських порід, які ного утворюють. Різні ділянки в залежності від форми рельєфу і літологічного складу порід відрізняються тепловим режимом, глибиною залягання ґрунтових вод, балансом вологи і мінеральних речовин. Внаслідок нього кожній ділянці відповідають свої умови місцепроживання, які формують біоценоз. Прикладами частин мікроформи рельєфу є днище або схил западини, всієї мікроформи - западина або мікрозниження старічного типу на заплаві, частини елементу мезоформн - частина заплави. Заплава в цілому розглядається як елемент мезоформи, а річкова долина з річищем, заплавою, надзаплавними терасами і схилами берегів - як мезоформа.
Прикладами фацій, які займають частину мікроформи рельєфу, є: а) дно западини-блюдця з вологотрав-но-осоковими луками на дернових глейових легкосуглинистих грунтах; б) вершина піщаного валу на річковій терасі з бором-біломошником на дерново-слабопідзолистих піщаних грунтах [36]. Прикладами фацій, що займають всю мікроформу рельєфу, є: а) мік-розниження старічного типу на річковій заплаві з щучником на заплавних дернових глеєвих важкосугли-нистих грунтах; б) горб на річковій терасі з сосняком лишайниковим на дерново-прихованопідзолистих піщаних грунтах. Прикладами фацій, які займають частину елементу мезоформи рельєфу, є: а) міжулоговинний простір на прибалковому схилі південної експозиції з розораними темно-сірими лісовими середньозмитими важко-суглинистими грунтами; б) тилова частина річкової тераси з розораними черноземно-лучними легкосуглинистими грунтами. Дуже рідко фація займає весь елемент мезоформи рельєфу. Прикладами таких фацій є: а) рівна піщана заплава низького рівня з вербняком на заплавних дернових слаборозвинених піщаних грунтах; б) схил західної експозиції яру, що росте, в покривних суглинках (грунто-во-рослинний покрив не розвинений). Фація Мал. 5. Схема супідрядності морфологічних одиниць ландшафту. Підурочище - це ПТК, який складається з групи генетично і динамічно зв'язаних фацій, що займають один з елементів мезоформи рельєфу. Прикладами елементів мезоформи рельєфу є схили і днище балки, вершина і схили горба, плакорна поверхня і схили межиріччя і т.д. піщаного до піщаного або від легко- і середньосуглинистого до важко-суглинистого); умови ґрунтового зволоження і промивного режиму (різний ступінь оглеєності, опідзоленості, вилугованості грунтів) і т. д. Внаслідок відмін всередині підурочища умов зволоження, механічного складу грунтів змінюється і характер рослинного покриву. Так, на сла-бохвилястій надзаплавній терасі в межах одного підурочища при однорідному сосновому древостані змінюється характер наземного покриву: чергуються ділянки борів-біломошників, борів-зеленомошників, борів-верещатників і т. д., які займають різні фації. Прикладами підурочищ є: а) спадистий прибалковий схил з розораними сірими лісовими легко- і середньосуглинистими грунтами слабого і середнього ступеня змитості; б) вершинна (плакорна), вирівняна поверхня межиріччя, складена лесоподібними суглинками, з розораними чорноземами слабо- і середньовилугованими важкосуглинис-тими; в) прируслова частина вирівняної заплави з заплавними дерновими піщаними і супіщаними грунтами під пирійно-стоколосово-червонокострицевими луками [36]. Підурочища займають проміжне положення в ієрархічному ряду морфологічних одиниць ландшафту між фацією і урочищем. А головну роль в морфологічній будові ландшафту відіграють урочища, оскільки від їх набору і просторового розміщення залежать природні якості ландшафту. Всі фації, що розміщуються на певному елементі мезоформи рельєфу, володіють яскраво вираженою єдністю внаслідок однакової кількості сонячного тепла і світла, яку вони отримують. Але в підурочищі в різних фаціях можуть розрізнятися: механічний склад свунтів (від супіщаного до піщаного або від легко- і піщаного до піщаного або від легко- і середньосуглинистого до важко-суглинистого); умови ґрунтового зволоження і промивного режиму (різний ступінь оглеєності, опідзоленості, вилугованості грунтів) і т. д. Внаслідок відмін всередині підурочища умов зволоження, механічного складу грунтів змінюється і характер рослинного покриву. Так, на сла-бохвилястій надзаплавній терасі в межах одного підурочища при однорідному сосновому древостані змінюється характер наземного покриву: чергуються ділянки борів-біломошників, борів-зеленомошників, борів-верещатників і т. д., які займають різні фації. Прикладами підурочищ є: а) спадистий прибалковий схил з розораними сірими лісовими легко- і середньосуглинистими грунтами слабого і середнього ступеня змитості; б) вершинна (плакорна), вирівняна поверхня межиріччя, складена лесоподібними суглинками, з розораними чорноземами слабо- і середньовилугованими важкосуглинис-тими; в) прируслова частина вирівняної заплави з заплавними дерновими піщаними і супіщаними грунтами під пирійно-стоколосово-червонокострицевими луками [36]. Підурочища займають проміжне положення в ієрархічному ряду морфологічних одиниць ландшафту між фацією і урочищем. А головну роль в морфологічній будові ландшафту відіграють урочища, оскільки від їх набору і просторового розміщення залежать природні якості ландшафту. Урочище - це ПТК, який являє собою закономірно побудовану систему генетично, динамічно і територіально пов'язаних фацій або їх споріднених груп (підурочищ), що розміщуються на одній ме-зоформі рельєфу. Прикладом мезоформ рельєфу є балка, яр, вододільна рівнина, заплава, надзаплавна тераса і т. д. В залежності від складності морфологічної будови виділяють прості і складні урочища. До простих урочищ відносять ті, у яких кожний елемент мезорельєфу зайнятий тільки однією фацією. Тобто просте урочище - це ПТК, який складається тільки із фацій. Проте він суттєво відрізняється від підурочищ, оскільки прості урочища - це поєднання фацій, які розміщуються на різних елементах одної мезоформи рельєфу, в той час як підурочища об'єднують фації одного елементу мезоформи рельєфу. Прості урочища займають, як правило, порівняно невеликі площі. До складних урочищ відносять такі, у яких кожний елемент мезорельєфу зайнятий кількома фаціями. Тобто складні урочища завжди включають не тільки фації, але і підурочища.
Якщо в межах однієї мезоформи (особливо часто це спостерігається в ерозійних формах значного простягання) змінюється характер геологічних і гідрогеологічних умов (наприклад, при перетинанні балкою ділянки з близьким заляганням водоносного шару), то в цьому випадку до різних відрізків одної мезоформи будуть приурочені вже різні складні урочища. Наприклад: верхів'я - суха балка з остепненними луками на дернових грунтах, а пониззя - волога балка з опливно-зсувними схилами і злаково-різнотравно-осоковими луками на дерново-глеєвих грунтах [36]. Різними складними урочищами будуть і два відрізки однієї балки, якщо один з них дренований донним яром. Прикладами складних урочищ є: а) воднольодовикові рівнини, складені потужними пісками, з дерново-слабопідзолистими піщаними грунтами під сосновими лісами зеленомошниками; б) надзаплавні тераси, складені потужними пісками, з прошарками глинистих пісків, з дерново-слабопідзолистими піщаними грунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами; в) балки складного профілю в лесоподібних суглинках, пісках і строкатих глинах, з задернованими і напівзадернованими давньозсувними схилами, з плоскими днищами, іноді ускладненими донними ярами, з дерновими суглинистими грунтами під різнотравно-злаковими луками і насадженими сосновими лісами [88]. Урочища поділяють на основні і другорядні. До основних урочищ відносять ті урочища, які найбільш широко представлені в ландшафті і утворюють основу його морфологічної структури. Другорядні урочища зустрічаються значно рідше і не займають значних площ. Основні урочища, в свою чергу, поділяють на домінантні (фонові) і субдомінантні. До урочищ-домінашнів відносять найбільш поширені в ландшафті урочища, що займають більшу частину його площі і немовби утворюють його фон. Звичайно, вони є і найбільш давніми урочищами даного ландшафту. Домінантними урочищами, як правило, є урочища межирічних або терасових рівнин. Урочища-субдомінанти займають меншу площу, але, на відміну від другорядних урочищ, також широко розповсюджені в ландшафті і відіграють важливу роль в його і морфологічній структурі. Урочища-субдомінанти - це завжди більш | молоді ПТК, ніж урочища-домінанти. їх утворення найчастіше зв'язане \ з провідним геоморфологічним процесом: ерозійним - в гумідному І кліматі, еоловим - в арідному і т. д. Другорядні урочища також поділяють на дві категорії: рідкісні урочища і одиничні урочища. Частіше за все рідкісні урочища утворюються на таких ділянках, геологічна будова яких дещо відрізняється. від іншої території ландшафту (наприклад, ближче до поверхні, ніж в інших частинах ландшафту, залягають вапняки). Проте рідкісні урочища зустрічаються не поодинці, а цілими " родинами". Одиничні урочища, навпаки, завжди представлені в ландшафті поодиноко, а в деяких випадках навіть є унікальними. Фації і урочища - головні одиниці морфологічної будови ландшафту. Проте в багатьох випадках виник.и необхідність виділяти морфологічну частину ландшафту більш високого рангу, ніж урочище, але меншу за ландшафт. Це відбувається годі, коли формуються певні сполучення однотипних основних урочищ, то закономірно повторюються в межах ландшафту. Проміжну між урочищем і ландшафтом морфологічну одиницю домовились називати місцевістю. • Місцевість - це найбільша морфологічна частина ландшафту,: • яка характеризується особливим варіантом сполучення основних: • урочищ даного ландшафту. Формування місцевостей звичайно | і пов'язано з варіаціями геологічного фундаменту і рельєфу. • Наприклад, моренний ландшафт з поверхні на всьому протязі складають валунні суглинки. Але на деяких ділянках під їх товщею залягають вапняки. Для цих ділянок характерні урочища безводних балок з проявом карсту і дубовими лісами. На інших ділянках, під товщею валунних суглинків, залягають водотривкі глини і для них характерні урочища балок з багатьма виходами ґрунтових вод, зсувними схилами і вільшняками вздовж струмків. Ландшафт, таким чином, являє собою складну систему більш дрібних ПТК - фацій, урочищ, місцевостей. Від довільно виділеної території ландшафт відрізняється тим, що дрібні ПТК, які входять до його складу, закономірно і типово повторюються на його просторі. Дослідження ландшафту повинно починатися з дослідження морфологічної структури. Воно дозволяє насамперед окреслити межі ландшафтів. При цьому слід виходити із того простого положення, що доки на території виділяються одні і ті ж типи дрібних ПТК (наприклад, урочища), вона може розглядатися як єдиний ландшафт. • Пізнання морфологічної структури ландшафту спрощує ііого • • дослідження. Воно дозволяє провадити лише вибіркове обслідування •; найбільш характерних представників того чи іншого типу територіальних одиниць, і встановлені для них властивості поширюва-:: ти на всі інші одиниці цього типу.
|