Стаціонарні та напівстаціонари!дослідження ландшафтів

Стаціонарні ландшафтознавчі дослідження - це польові до­слідження особливостей функціонування, динаміки і розвитку ландшафтних комплексів в стаціонарних умовах, на протязі три­валого часу і за допомогою технічних приладів.

Кількісні характеристики функціонування, динаміки і розвитку ландшафтних комплексів поділяють на характеристики вертикального і горизонтального простягання. Характеристиками вертикального про­стягання являються характеристики окремих природних компонентів, які формують вертикальну (ярусну) структуру ландшафтних комплек­сів і відображають процеси вертикального переміщення енергії і речо­вини. При дослідженні вертикальних енергетичних і речовинних пото­ків в ландшафтних комплексах вивчають: 1) радіаційний режим атмос­фери і земної поверхні; 2) тепловий режим повітря: 3) тепловий режим грунтів; 4) режим вологості повітря; 5) режим вологості грунтів; 6) віт­ровий режим; 7) режим випадання атмосферних опадів; 8) динаміка хімічного складу грунтів.

Радіаційний режим атмосфери і земної поверхні - це часова (добо­ва, річна і багаторічна) зміна кількості сонячної радіації. Він визнача­ється радіаційним балансом. Радіаційний баланс - це сума надходжен­ня і витрат радіації, яка поглинається і випромінюється атмосферою і підстилаючої поверхнею. Проходячи через атмосферу, сонячна радіація частково відбивається, а частково поглинається і до земної поверхні надходить у вигляді прямих та розсіяних променів. Пряму сонячну ра­діацію (І) вимірюють за допомогою актинометра, розсіяну (3) реєстру­ють за допомогою альбедометра. Пряма і розсіяна сонячна радіація ра­зом утворюють сумарну сонячну радіацію ((^). Вона розраховується за формулою: Р «І + 8. Відбиту радіацію характеризує альбедо - відно­шення відбитої радіації (О) до сумарної радіації (9). Відбита коротко­хвильова радіація, як і розсіяна, реєструється за допомогою альбедоме­тра. Альбедо розраховується за формулою: А = О/С? і визначається в частках одиниці або у відсотках. Тривалість сонячного сяяння^ визна­чають геліографом. За добу провадиться 6-8 строків спостережень за загальноприйнятим для метеорологічних станцій єдиним часом - у 00, 03, 06, 09, 12, 15, 18, 21 год.

Земна поверхня поглинає сонячну радіацію, перетворює її в тепло­ву і випромінює довгохвильову радіацію. Це випромінювання називають земним (Ез). Атмосфера, поглинаючи радіацію, також нагрівається і випромінює довгохвильову радіацію. Цс випромінювання називають атмосферним (Ед). Різниця між земним і атмосферним випромінюван­ням становить ефективне випромінювання (Ер.ф). Ефективне випромі­нювання визначається двома способами: безпосередньо за допомогою піргеометра або за розрахунковою формулою (Епф - Е, - Ед) за метео­рологічними спостереженнями. Отже, Земля одночасно одержує соняч­ну радіацію і віддає Ті у міжпланетний простір. Різниця між прибутком і видатком сонячної радіації складає радіаційний баланс, який розрахо­вується за формулою К = О (І - А) - Е, де О - сумарна радіація. А -альбедо земної поверхні, Е - ефективне випромінювання. В залежності від переважання прибутку або видатку радіаційний баланс може бути додатнім (наприклад, вдень) або від'ємним (вночі).

Тепловий режим повітря - це часова зміна температури повітря. Добові і річні (сезонні) коливання температури повітря досліджуються за допомогою метеорологічних термометрів (строкового, максимально­го і мінімального). Термометри розміщують у психрометричних будках на висоті 2 метри від земної поверхні.

Теїі'Ювийрежим грунтів- цс часова зміна температури на поверхні грунтів і на різних глибинах ґрунтового профілю. Температуру на по­верхні грунту вимірюють за допомогою строкового, максимального і мінімального метеорологічних термометрів. Температуру верхніх ша­рів грунту (5-20 см) вимірюють колінчастими термометрами Савінова, а на глибинах понад 20 см - глибинними витяжними термометрами ТМВ-50 і термометрами-щупами АМ-6. Термографи ведуть автоматич­ні і цілодобові спостереження за температурою повітря і грунтів.

Радіаційний і тепловий режими земної поверхні і нижнього шару атмосфери складають тепловий баланс земної поверхні. Він визначаєть­ся як сума потоків тепла, що приходять на земну поверхню і випромі­нюються з неї, завжди дорівнює нулю і відображається рівнянням Я + Р + ЬЕ + В = 0, де К. - радіаційний баланс земної поверхні, Р - турбулен­тний потік тепла від земної поверхні в атмосферу, ЕЕ - затрати тепла на випаровування або на конденсацію водяної пари (утворення роси), Ь - прихована теплота пароутворення, Е - шар води, що випарувався, В -потік тепла від поверхні Землі до нижніх шарів грунту. Для вимірю­вання випаровування при стаціонарних дослідженнях використовують випаровувачи, роси - росографи. Співвідношення компонентів балансу змінюється у часі в залежності від властивостей підстилаючої поверхні, кліматичних умов, пір року і доби. Характером теплового балансу ви­значаються особливості і інтенсивність більшості природних процесів.

Режим вологості повітря - це часова зміна вмісту водяної пари у повітрі, що відбувається внаслідок зміни температури повітря і земної поверхні, процесів випаровування і конденсації, а також перенесення вологи. Вона характеризується рядом величин: абсолютною і віднос­ною вологістю, дефіцитом вологості, пружністю водяної пари, точкою роси, питомою вологістю. Добовий хід вологості повітря досліджується за допомогою волосного гігрометра, станційного і аспіраційного псих­рометрів, гігрографа в ті ж терміни, що і хід температури.

Режим вологості грунтів - це часова зміна вмісту вологи в грунті в твердому, рідинному і газоподібному станах. Вологість грунту безпе­рервно змінюється внаслідок переміщення вологи по профілю і її випа­ровування із грунту. Визначення вологості грунтів провадиться шляхом висушування грунту в термостаті.

Вітровий режим - це часова зміна напряму, сили і швидкості віт­ру. Напрям і силу вітру визначають за допомогою флюгера Вільда, якій розміщується на висоті 8-Ю м над земною поверхнею і має стрілку, яка вказує напрям вітру, і спеціальну дошку, відхилення якої від вертика­льної осі вказує силу вітру. Швидкість вітру вимірюється за допомогою анемометра і анемографа.

Режим випадіння атмосферних опадів - це часова зміна інтенсив­ності і кількості опадів, що випадають з хмар. Для визначення кількості дощових опадів, які вимірюються у міліметрах шару води на горизон­тальній поверхні, використовують опадомір Третякова, сумарні опадо-міри і плювіографи. Сніговий Покрив характеризується висотою, щіль­ністю і запасом води. Висота снігового покриву вимірюється в санти­метрах за допомогою стаціонарних і переносних снігомірних рейок. Щільність снігу вимірюють об'ємним або ваговим снігомірами і обчис­люють за відповідними формулами. Запас води в снігу обчислюють за формулою на підставі даних про висоту і щільність снігового покриву.

Дослідження динаміки геохімічних характеристик ландшафтних комплексів провадяться один раз на декаду і включають дослідження кислотності, іонної структури і мінералізації атмосферних опадів і ґрунтового фільтрату (розчину). Фільтрат вловлюють за допомогою циліндричних відповерхневих лізиметрів висотою 10, 20, 25 і 50 см та площею перетину 500 см². Лізиметри встановлюють на трьох ділянках, які є своєрідними натурними моделями орних угідь, луків і лісів. Орні угіддя відображає ділянка луків, що регулярно прополюється. Ділянка, що знаходяться поруч, але не прополюється і весь час зберігає трав'яний покрив відображає природні луки. Третя ділянка з відповід­ним технічним обладнанням знаходиться в лісі [74].

За характеристиками простягання горизонтальні речовинні потоки поділяють на: 1) атмосферні (перенос твердої речовини атмосферними потоками); 2) водні (поверхневий і ґрунтовий стік) і 3) гравігенні. До­слідження параметрів цих потоків проводиться на точках спостережен­ня, де встановлені відповідні технічні прилади. Так, на Чорногорському стаціонарі Львівського університету для визначення кількості твердої речовини, що переноситься повітряними потоками, застосовується ви­шка потокового накопичувача [196]. Для визначення поверхневого і ґрунтового стоку використовуються потокові ями, що являють собою грунтові розрізи з площею стінки 1 м²з фільтром в нижній частині.

Дослідження всіх кількісних і якісних ознак функціонування, ди­наміки і розвитку ландшафтних комплексів провадиться у трьох аспек­тах: 1) на майданчику спостережень; 2) на полігон-трансектах; 3) на профілях. В першому випадку всі спостереження здійснюються на спе­ціально обладнаному майданчику, де встановлені всі необхідні прила­ди. Полігон-трансект - це смуга земної поверхні довжиною 1, 5-3 км. її ширину визначають розміри фацій, які перетинає трансект. Для прове­дення систематичних і синхронних спостережень на полігон-трансекті розміщують до 50 постів спостережень. Збір інформації проводять 4-8 разів на рік за певним графіком, завдяки чому, крім просторового ряду, створюється і часовий ряд спостережень. Профіль, на відміну від полі-гон-трансекта, являє собою не смугу, а лінію, яка перетинає сполучені фації. Вимірювальна апаратура розміщується по всій довжині профілю в інтервалі від 5 до 10 м.

Напівстаціонарні ландшафтознавчі дослідження - це бага­торічні, але не систематичні спостерсусєння за кількісними показ­никами функціонування, динаміки і розвитку ландшафтних компле­ксів. На відміну від стаціонарних, вони провадяться не щоденно, а за певними сезонними стадіями розвитку ландшафтних комплексів.

Лімітуючими умовами напівстаціонарних досліджень є обмеже­ність досліджуваних кількісних характеристик, необхідність викорис­тання складної громіздкої вимірювальної апаратури і використання ме­тодів або засобів, які потребують тривалого часу фіксації вимірів.

Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади ста­ціонарних і напівстаціонарних ландшафтознавчих досліджень можна прочитати в роботах [17-23; 71; 73-74; 106-109; 123; 163-164; 195-197; 241; 245-247; 298; 346].

6.3. Дистанційні дослідження ландшафтів

Дистанційними методами дослідження ландшафтів назива­ють методи, застосовані на використанні матеріалів зйомок, ви­конаних з літака, космічного або іншого літального апарату.

Одним із таких методів є дешифрування аеро- і космічних фото­знімків (АФЗ і КФЗ). Під дешифруванням розуміють метод розпізна­вання елементів земної поверхні за їх зображенням на АФЗ і КФЗ. Ландшафтознавче дешифрування - це розпізнавання на АФЗ і КФЗ ландшафтних комплексів або їх окремих елементів, засноване на знанні взаємозалежностей між природними компонентами і елементами, які складають ландшафтні комплекси, і використанні ландшафтних зако­номірностей як дешифрувальних ознак. Дешифрувальник, опираючись на закони взаємних зв'язків між компонентами ландшафту і знання особливостей їх фотографічного зображення, шляхом логічних побудов приходить до розпізнавання досліджуваного об'єкту або явища.

З точки зору розпізнавальних можливостей, всі елементи земної поверхні поділяють на зовнішні - такі, що можна бачити зверху, і внут­рішні - невидимі. Видимі на фотознімках елементи місцевості С.В.Вікторов і С.А.Востокова [1963] запропонували називати фізіоно­мічними, а невидимі - деципієнтними. Дешифровальними ознаками фізіономічних елементів є форма, розміри, тон (або колір) і структура елементів фотозображення. Ці ознаки називають прямими. Невидимі на фотознімках елементи земної поверхні пізнають через видимі за допо­могою посередніх ознак, грунтуючись на взаємозв'язках між компонен­тами і елементами ландшафтного комплексу. Прямі і посередні ознаки називають індикаторами, а метод їх використання для розпізнавання елементів земної поверхні - індикацією.

До елементів земної поверхні, які підлягають ландшафтному де­шифруванню, відносяться природні та антропогенні компоненти ланд­шафтних комплексів, а також самі комплекси. Природними компонен­тами ландшафтних комплексів є геологічна будова і літологічний склад порід, рельєф, грунти, водні об'єкти природного походження, природна рослинність; антропогенними компонентами - водні об'єкти антропо­генного походження, культурна рослинність, об'єкти промисловості і сільського господарства, населені пункти і дороги тощо.

Із елементів літогенної основи ландшафтних комплексів найкращу дешифрованість має фотозображення рельєфу. Дешифровальними ознаками форм рельєфу с об'ємна форма, планова конфігурація, тінь, струк­тура фотозображення, а також особливості розміщення рослинного по­криву. За об'ємною формою, планоьою конфігурацією і тінню виявля­ють мезоформи рельєфу та їх елементи: мри, балки, лощини, карстові лійки тощо. Особливості розміщення рослинності, а також тон і струк­тура її фотозображенпя підкреслюють їхню конфігурацію.

Геологічну будову і літологічний склад порід дешифрують за опосе­редкованими ознаками - формами меіо- і мікрорельєфу, які утворю­ються на гірських породах різного складу. Так, форми флювіального рельєфу мають підмінні морфомегричні ознаки в залежності від того, якими породами - піщаними чи суглинистими - складені ландшафтні комплекси.

Особливості грунтового покриву розпізнаються, як правило, за опосередкованими ознаками -приуроченістю тої чи іншої рослинності, розташуванням ділянки на певних елементах рельєфу і т. п. Ділянки, що контрастують за умовами ґрунтового зволоження (сухі і мокрі дни­ща лощин, сухі і сирі заплави, водозбірні зниження при вершинах ба­лок і т. п.) добре читаються на АФЗ за зміною тональності фотозобра­ження. Сильно впливає на тональність фотозображення і вміст гумусу в грунті; різниця у 2-3% змінює тон настільки, що за АФЗ можна розріз­нити ділянки із світло-сірими лісовими грунтами від ділянок із сірими грунтами і т. д.

Прямими дешифрувальними ознаками «одних об'єктів с тон і фор­ма їх фотозображення. Водні поверхні поглинають більшу частину сві­тової енергії, яка на них падає, тому дзеркало води на знімках зображу­ється більш темними тонами, ніж суходіл. Річки, озера, ставки розпі­знаються також за формою і розмірами їх фотозображення. Розпізна­вання річок і струмків, які течуть в лісі і закриті кронами дерев, також проводиться за опосередкованими ознаками. В цьому випадку індика­тором можуть слугувати видовий склад і життєві форми рослин, що супроводжують річище: на ділянках більшого зволоження вздовж во-дотоків рослинність має або інший видовий склад, або менші розміри крон і висоту дерев.

Прямими дешифрувальними ознаками рослинного покриву слугу­ють тон і структура фотозображення, форма тіні, а також рельєф пологу в лісових угрупуваннях. Для лісових насаджень основними дешифру­вальними ознаками є структура і тон фотозображення. Ліси розпізна­ються на знімках за відносно темним тоном і зернистою структурою. Так, березовий ліс на знімку має крупнозернисту структуру на відміну від дрібнозернистого малюнку фотозображення ялиново-смерекового лісу. Для лісу, що насаджений, характерна лінійна структура. Регулярне розміщення " зерен" на знімку дозволяє розпізнавати фруктовий сад. | Луки дешифруються за приуроченістю до певних форм рельєфу (вони приурочені головним чином до долин річок і струмків) і тоном фотозо-браження. Суходільні луки відрізняються однорідним рівним світло-сірим тоном. Мокрі луки приурочені до знижених місць і відрізняються темним тоном. Болотні ділянки мають на знімках загальний сірий тон, який сильно варіює в залежності від характеру рослинності і ступеня вологості болота у момент знімання.

Для об'єктів, зв'язаних з діяльністю людини (населені пункти, шляхи сполучення, промислові споруди і т. д.), характерна геометрично правильна конфігурація. Регулярне квартальне планування характерне для порівняно великих населених пунктів в рівнинних районах. Нерегу­лярне квартальне планування характерне для гірських поселень. Для невеликих населених пунктів в рівнинних областях типове рядове пла­нування. Зображення городів та інших сільськогосподарських земель мають на знімках прямолінійні обриси і характерну смугасту структуру - наслідок розміщення культур.

Найбільшважливими дешифрувальними ознаками об'єктів транс­портної сітки єїх форма, місцеположення і тон фотозображення. Для залізних і шосейних доріг характерна прямолінійність контурів, наяв­ність снігозахисних лісонасаджень вздовж полотна дороги, насипів і виїмок, мостів. Грунтові і польові дороги виглядають світлими помірно звивистими лініями.

Межі ландшафтнихкомплексів виділяють, насамперед, за ознаками рельєфу, а потім уточнюють за ознаками рослинності та інших компо­нентів і елементів природного і антропогенного походження. Так, при­терасна заплава розпізнається за більш низьким, по відношенню до те­раси, положенням в рельєфі, а також більш темним, ніж у центральної заплави і тераси, тоном фотозображсння, що є індикатором перезволо-ження. Западина виділяється на АФЗ своєю округлою формою і більш темним, ніж у оточення, тоном фотозображення, що вказує на більше зволоження і інший характер рослинності. В западинах, на відміну від плакорних ділянок з культурними посівами, зберігається природна рос­линність вологих луків. і

Функціонування і динаміку ландшафтів досліджують шляхом ви­користання методу часового зрізу, який дозволяє вивчати стан ПТК на різних стадіях його еволюції. Виконані з різними часовими інтервала­ми, АФЗ містять значний обсяг інформації про природні та соціально-економічні явища і процеси, що відбуваються на одній і тій же території.Особливе значення це маг при дослідженні наслідків антропогенно­го впливуна ландшафти. Проводячи дешифрування різночасових знім­ків, можна простежити часову послідовністьвиникнення і розвиткуан­тропогенних модифікацій ландшафтіві намітити перспективи оптимі-зації антропогенного вплину на природне середовище. Так, фотограм­метрична обробка матеріалів різночасовоїзйомки для детальногови­вчення техногенних ландшафтін, нкі ииннклють в результаті видобу­ваннякорисних копалин, дозволяє отримати морфометричні характе­ристикитехногенного рельсфу на рі: них стадіях ного формування, про слідкувати етапи природного віднопленн» рослинності на відпраиьова-них ділянках [224].

Більш докладно про лгіидпиціяньГі меіод дешифрування аерофото-Знимків можна прочитані в \6\. Мс-жпингсті практичного використаних космічної інформації відображені ь Атласі дешифрованих знімків тери­торії України з космічних апарати-. " Україна з космосу" [176].

На сьогодні зйомку поверхні Землі виконують природно-ресурсні супутники: українські " Січ- 1" та " Океан-О", російський " Ресурс", аме­риканський " І.апа'хат", фратіцузі.кмй ЯРОЇ та ін. Вони оснащені багато-спектральною скануючою апаратурою МСУ, М58, ТМ НКУ, МОМЗ та іншими. Вказані сканери налічують до п'яті каналів в оптичному діапа­зоні з роздільною здатністю від 10 по 360 м та канали в інфрачервоно­му діапазоні з роздільною 120-1 70 м

Інформація, одержана у вигляді сканерних знімків в різних діапа­зонах спектру (оптичному. 14 та ІІВЧ), після відповідної комп'ютерної обробки дозволяє: вивчення небезпечних природних і техногенних ек­зогенних процесів і виявлення зон екологічного ризику; дослідження екосистем великих міських агломерацій і промислових регіонів та ди­наміки їх територіального розпитку; оцінювання стану і класифікації рослинності; оцінювання радіоекологічного стану зони впливу аварії на Чорнобильській АВС; виявлення джерел забруднення і оцінювання якості води водних об'єктів; прогнозування масштабі» повені; визна­чення вологості грунтів і рівня і рутових вод; пошуки нафтогазонос- ¹ них покладів. Ось деякі приклади таких досліджень.

На багатоспектральних космічних знімках м. Києва легко просте­жуються райони багатоповерхової забудови і промислові зони, ліси і парки з різним характером деревних порід, лучна і чагарникова рос­линність, сільськогосподарські угіддя і садово-дачні ділянки, водні об'єкти і ділянки намивних пісків під забудову, ділянки з діючими і потенційними зсувами, місця розвитку ерозійних процесів і просадок грунтів, ділянки підтоплення грунтів і перевіювання пісків (176].

На космічних знімках Херсону чітко дешифрується техногенний тип рельєфу: кар'єри по видобутку будівельних матеріалів, насипи, да­мби, укріплення, вали, відстійники.

Оцінка стану рослинного покриву виконується на основі розрахун­ку нормалізованого вегетаційного індексу у відповідності з інтенсивні­стю відбитої сонячної радіації, а індикатором є колір. На космічному знімку центральних і південних районів України ділянки червоного ко­льору відповідають повній відсутності рослинності. Це піски, кар'єри, багатоповерхова забудова міст. Відтинки зеленого кольору відповіда­ють лісам, лукам, полям сільськогосподарських культур з проективним покриттям земної поверхні понад 70 %. Відтинки рожевого та жовтого кольору відповідають ділянкам з проективним покриттям від 10-15 до 70 %.

Цікавим прикладом можливостей дешифрування космічних знімків за допомогою комп'ютерних технологій є виявлення джерел забруд­нень водних об'єктів в межах м. Києва. На комп'ютерному зображенні, що синтезоване із трьох спектральних каналів одного космічного знім­ка, піксели зображення у відповідності з рівнем забруднення розбиті на класи, які відрізняються градаціями яскравості. Кожному з них для зру­чності надані різні кольори, які підібрані таким чином, що найбільшій яскравості зображення, а отже і найбільшій концентрації забруднень, відповідає червоний колір. Подальша зміна забарвлення водної поверх­ні відбувається у відповідності із зменшенням концентрації забруднень.

Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади дис­танційних ландшафтознавчих досліджень можна дізнатись з робіт [6; 64; 115-116; 176; 209; 223; 225; 281; 311].

6.4. Комп'ютеризація ландшафтознавчих досліджень

Персональний комп'ютер (ПК) стає невід'ємним атрибутом ланд­шафтознавчих досліджень. Звичайно, він не може замінити експедицій­ні або стаціонарні польові дослідження, але в змозі значно полегшити і удосконалити процес дослідження шляхом автоматизації обробки отриманих різними методами матеріалів.

Використання ПК для дешифрування аерокосмічної інформації включає: ввід в ПК фотознімків шляхом зчитування скануючими або лазерними приладами; перетворення аналогової інформації на чорно-білих або кольорових знімках в цифрову; обробку відеозображень з ви­водом результатів на екран кольорового графічного дисплея: підсилен­ня яскравості і контрастності, функціональне перетворення, синтез ба­гатоканальних зображень, кольорове кодування і т. д. [305]. Під час обробки дисплейний процесор визначає ряд статистичних характеристик вихідного або перетвореного зображення, рівень контрастності, серед­ню щільність фототону тестових ділянок, дисперсію, інтеграл яскраво­сті), які дуже зручно використовувати у ролі кількісних ознак дешиф­рування і критеріїв морфометрічної класифікації виділених контурів. Використання спеціальних пакетів програм, розроблених для автомати­зованої обробки відеозображень, наприклад, системи Периколор-2000, дозволяє оконтурювати досліджувані об'єкти або явища на екрані дис­плею і, використовуючи кольорові заливки або штрихові маски от­римувати готові схеми дешифрування. Це дає можливість швидко отри­мувати на екрані різні і за вмістом, і за оформленням варіанти карти, будувати трьохмірні зображення, трансформувати отримані зображен­ня. Підсумкові карти в будь-якому варіанті оформлення можуть бути виведені за допомогою кольорового струминного обладнання [308].

За допомогою системи Периколор-2000 можна створювати дисп­лейний фільм динаміки будь-якого явища. Він являє собою плавну ди­намічну послідовність зміни карт на екрані, яка відбувається за бажан­ням дослідника з будь-якою швидкістю і краще, ніж статичні карти, показує просторово-часовий хід природних процесів і явищ.

Контрольні запитання:

1.3 яких періодів складаються експедиційні дослідження?

2. Які види робіт виконуються під час підготовчого періоду експе­диційних ландшафтознавчих досліджень?

3. Які види робіт виконуються під час польового періоду експеди­ційних ландшафтознавчих досліджень?

4. Які види робіт виконуються під час післяпольового періоду екс­педиційних ландшафтознавчих досліджень?

5. Які характеристики фацій підлягають обов'язковому досліджен­ню і опису у польовому бланку на точці комплексного опису?

6. Які характеристики рельєфу описуються в графі бланку " рель­єф"?

7. Як поділяють схили за крутизною, експозицією і формою? Як визначають ці властивості схилів за топографічною картою?

8. Які характеристики грунту описуються в графі бланку " Опис ґрунтового розрізу"?

9. Назвіть основні генетичні горизонти ґрунтового профілю і при­ведіть індекси, якими вони позначаються.

10. Як визначають колір фунту?